Дао “кидка”

Наприкінці 2008 року прогнозували хвилю дефолтів – корпоративних і, в гіршому випадку, державного. Однак тоді й гадки не мали, що до масового банкрутства компанії буде підштовхувати не складна економічна ситуація, а злий намір їх власників.

Саме так сьогодні відбувається велика частина банкрутств. Не маючи можливості (а частіше бажання) розплатитися з кредиторами, підприємства стрімко знецінюють своє майно, віддане під заставу банкам. Склади автодилерів в одну ніч перетворюються на порожні майданчики, елеватори зернотрейдерів – у діряві комори, а будівельні структури – в однокімнатний офіс зі столу і двох стільців.

Банкрутують всі: малюки і гіганти. Найгучніше банкрутство минулого року – Союз-Віктан. Одна з найбільших компаній алкогольного ринку, ще недавно воювала за звання лідера, у грудні 2009-го раптово оголосила про своє банкрутство. Сьогодні лікеро-горілчаний виробник зберігає мовчання, але в його кредиторів є маса питань.

Під час зустрічей бізнесмени вже не вихваляються новим Lexus або блискучими на руці Vacheron Constantin. Предметом гордості є факт: хто і на скільки взув свого банкіра. Найгірший результат у командному заліку дістається тим, хто зумів тільки домовитися про відстрочення платежу, а не ухилитися від нього.

Але праведний гнів банкірів недоречний. Досить згадати, що вони робили на початку кризи, коли стрімко знецінювалася гривня. Правильно: переглядали договори в бік збільшення плати за кредитами і здебільшого – в односторонньому порядку. Це торкнулося всіх: і бізнесу, і простих громадян. Помста не змусила довго чекати.

І до цього банки обманювали своїх клієнтів: дорожнечею кредитів, прихованими платежами – це було вигідно. Потік бажаючих обманутися збільшувався, забезпечуючи фінустановам зростання прибутковості, – поки не почалася криза. Що зробили банки, коли доходи почали скорочуватися? Те ж що і весь український бізнес: обманювати своїх кредиторів.

Значна кількість немаленьких банків у минулому році допустили технічні дефолти з виплат своїм закордонним кредиторам або власникам облігацій. Правда, в остаточному підсумку більшість із них домовилися про реструктуризацію і рефінансування.

Бізнес в Україні будується багато в чому так само, як і фінансова піраміда. Висока прибутковість дозволяє не думати про довгострокову перспективу, розвиток і навіть про репутацію. Так до недавнього часу розвивався бізнес страховиків. Зростання кількості автокредитів автоматично означав зростання продажів полісів страхування. Не треба було піклуватися над покращенням сервісу, створенням єдиної бази даних клієнтів і шахраїв, обтяжувати себе переговорами з ДАІ. Головне було відносно стабільно виплачувати компенсації з тих – інших – грошей, які справно продовжували надходити від нових клієнтів. Але вони закінчилися, і покупці полісів КАСКО та ОСАЦВ, що стояли в кінці черги, зіткнулися з багатомісячними затримками, відвертим хамством і непрофесіоналізмом.

За свою самовпевненість і необачність страховики вже покарані. Клієнти банків прагнуть достроково погасити кредити або досягають домовленості з банками в строк розраховуватися за кредитом, отримуючи при цьому дозвіл тимчасово не страхувати об’єкт застави. Хто тепер добровільно буде купувати поліси по $ 600-1000 за рік, не розуміючи, за що він, зрештою платить?

Фінансову піраміду можна будувати на папері, а можна за всіма правилами: з котлованом, що оточують його зеленим парканом і кранами. “Буде тільки дорожчати”, – останні, які повірили в це заклинання будівельників, сьогодні називають себе ошуканими інвесторами. В обмін на свої десятки, а часом і сотні тисяч доларів вони отримали клаптик паперу і можливість споглядати занедбані будмайданчики.

Диплом MBA, гарні манери та дорогий костюм ще не привід забути про головні принципі ведення бізнесу в Україні. Облігації ще вчора найбільших компаній перетворені у сміття; обманюють кредитні спілки; нафтовики, що підвищують ціни на українських заправках через п’ять хвилин після закриття Нью-Йоркської біржі; продукти, дорожчають за добу на 200-300%. Марно очікувати втручання держави. Влада сама подає не кращий приклад.

Перетворивши податки і дозвільну систему в джерело заробітку окремих чиновників, держава сама штовхає своїх громадян на обман. Чи можна інакше, якщо з однієї заробленої гривні працівник і підприємство змушені в сукупності віддавати державі 60%? А якщо до цього додати 25% податку на прибуток і 20% ПДВ, який ніколи не повертається? За інформацією ДПАУ, на 1 січня 2010 року сума невідшкодованого ПДВ вже перевищила 20 млрд грн. Чи варто дивуватися рівнем тінізації економіки, який, за даними Рахункової палати на початок вересня 2009-го, досягав 40% ВВП, а за підрахунками деяких експертів-перевищував 60%?

Бізнес та громадяни у змаганні з державою перебувають у свідомо програшному положенні. У влади можливості “нагріти” і “кинути” набагато більше, і цю науку вони засвоїли добре. Можна зміцнити, а потім стрімко обезцінити національну валюту, позбавивши своїх громадян заощаджень. Можна нескінченно брехати бізнесу про реформи і спокійно споглядати, як найбільші держкомпанії – “Нафтогаз Україна” та “Укрзалізниця” – банкрутують, допускаючи дефолти за своїми єврооблігаціями і не повертаючи кредити банкам. Можна заборонити Держказначейству перераховувати гроші в містах, які мають погасити свої облігації (як це було у Львові), можна навіть набрехати місії МВФ, для того щоб отримати гроші.

Честь і репутація? Забудьте! “Кидок” – не побічний результат ведення бізнесу. Це його основна мета. Політика, як більш високоорганізований бізнес, сповідує цей же принцип. Благородство не властиве “кидалам”, навіть якщо вони і при владі. Це поняття з розряду абстрактних анахронізмів. Саме тому дефолт бізнесу і країни в цілому вже відбувся. Можна оголошувати про банкрутство. Принаймні, моральне.

Олег Пластовець (Контракти, № 7, 18-24 лютого 2010)

Стаття опублікована у вівторок, 23.02.2010, у категорії Фінанси. Ви можете відслідковувати відповіді на цю статтю за допомогою RSS 2.0.

Написати відповідь


× 7 = п'ятдесят шість