Банки vs позичальники і вкладники

Уже два роки світова економічна криза крокує Україною. Важко назвати галузь економіки або різновид господарської діяльності, яких вона не торкнулася б, у які не внесла б значні корективи. Банківська сфера теж не стоїть осторонь. Навпаки, вона зазнала чи не найбільших втрат. Чимало осіб стикнулися з проблемами витребування в банків своїх депозитів і погашення кредитів, із суттєвими затримками банківських платежів і перебоями в нарахуванні соціальних виплат на електронні картки. Фінансові установи, своєю чергою, посилаються на несвоєчасне здійснення боржниками розрахунків за взятими кредитами як на причину затримок у виконанні своїх зобов’язань. Очевидно, що у фінансовій системі, і справді, все тісно пов’язане. Спробуємо проаналізувати ситуацію, що склалася з кредитами та депозитами.

Кредити

Чи не левову частку проблем українських банків складають прострочення або ж взагалі неповернення позичальниками кредитів. Особливо це стосується споживчих кредитів, що не були забезпечені заставою, а також іпотечних кредитів, які видавали переважно у валюті. Щоб покрити збитки, банки використовують радикальний і однобокий захід – в односторонньому порядку підвищують процентні ставки за кредитними договорами. Очевидно, що в умовах кризи цей захід має сумнівний макроекономічний ефект, адже позичальники не можуть здійснювати платежі за кредитами, а банки ще й збільшують розміри зобов’язань.

Велика кількість позовів та скарг спонукала Верховну Раду України доповнити ст. 1056-1 Цивільного кодексу України частинами 2 і 3, які позбавляють банки права в односторонньому порядку збільшувати проценти за кредитними договорами, а якщо в договорі все ж таки закріплене право банку змінювати розмір процентної ставки в односторонньому порядку, то така умова є нікчемною і не породжуватиме жодних наслідків. Тобто процентна ставка, обрана сторонами при укладенні договору, є незмінною протягом усього строку його дії, якщо сторони не домовляться про інше. Це, звичайно, додає стабільності відносинам сторін та убезпечує позичальника від можливих зловживань з боку позикодавця. До того ж Закон № 1822-V, підписаний Президентом 4 лютого 2010 р., забороняє фінансовим установам (банкам, кредитним союзам, фінансовим і лізинговим компаніям) вимагати дострокового повернення кредитів або взагалі розривати договори в тих випадках, коли позичальник не погоджується на підвищення процентної ставки за договором.

Ще одним новітнім засобом боротьби з неплатниками за кредитами є намагання банків через судові позови заборонити їм виїжджати за межі країни. Слід зазначити, що цей захід має правове підґрунтя, адже відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону “Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України” особі може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон, якщо щодо неї подано цивільний позов або вона ухиляється від виконання зобов’язань, покладених на неї судовим рішенням. Звичайно, банки подають такі позови не проти всіх позичальників, а лише проти тих, відносно яких наявні певні обтяжуючі обставини: строк несплати за кредитом, як правило, перевищує 90 днів або розмір несплат достатньо великий (адже немає сенсу витрачатися на судовий спір із дрібним позичальником).

Позичальники, своєю чергою, ідуть у контрнаступ. Деякі з них, а саме фізичні особи – підприємці, окрім позовів про визнання кредитних договорів недійсними подають до господарських судів позови з вимогами про визнання себе банкрутами. Це явище, яке успішно впроваджене в західних країнах, викликає багато протиріч в Україні. У першу чергу це пояснюється значними прогалинами в чинному законодавстві. Зокрема, в Законі “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” немає розмежування боргів підприємця на особисті і ті, що стосуються його підприємницької діяльності. Тому на практиці постають питання на зразок того, чи можна включати ті ж самі споживчі кредити підприємців до загальних зобов’язань із задоволення вимог кредиторів. Усунення подібних непорозумінь потребує відповідних законодавчих нововведень у сфері банкрутства, зокрема запровадження інституту банкрутства звичайної фізичної особи, яке, до речі, має місце в законодавстві сусідньої Росії.

Депозити

Неповернення депозитів вкладникам стало типовим явищем. Криза кризою, але право особи отримати свій вклад з банку на першу вимогу є непорушним і закріплене в ч. 2 ст. 1060 ЦКУ.

При витребуванні депозиту з банку важливий юридично грамотний порядок дій. Адже, по-перше, він може скоротити судову тяганину (якщо до неї дійде справа), а по-друге, в багатьох випадках банки добровільно повертають депозити вкладникам, якщо бачать, що останні добре знають свої права і вміють їх захищати.

Спочатку вкладник у довільній формі пише заяву на ім’я керівника фінансової установи з вимогою повернути свій вклад. Ця заява складається у двох примірниках, один з яких повертається заявнику зі штампом банку, вказівкою на дату подання та підписом працівника фінансової установи, який прийняв заяву. Засвідчення моменту витребування депозиту є важливою умовою. Відповідно до ч. 4 ст. 1060 ЦКУ, якщо вкладник не вимагає повернення суми строкового вкладу зі спливом строку, встановленого договором банківського вкладу, або повернення суми вкладу, внесеного на інших умовах повернення, після настання визначених договором обставин договір вважається продовженим на умовах вкладу на вимогу, якщо інше не встановлене договором.

Також слід подати скаргу на відмову банку в поверненні вкладу до місцевого управління Національного банку України. Потім вкладник складає позовну заяву, до якої додає зазначені документи. Зазвичай строк розгляду справи, на який слід розраховувати позивачеві, становить кілька місяців: відповідно до ст. 157 Цивільного процесуального кодексу України він становить два місяці, а у виняткових випадках – три місяці. Вірогідність позитивного судового рішення для позивача майже стовідсоткова. Свого часу навіть відома постанова НБУ № 319, яка забороняла достроково забирати вклади з банків, не стала цьому на заваді.

Мораторій

Інша справа, коли НБУ відповідно до ст. 85 Закону “Про банки та банківську діяльність” офіційно приймає рішення про введення мораторію на задоволення вимог кредиторів у певному банку. У цьому разі на найближчі три місяці з моменту опублікування рішення про мораторій в офіційних виданнях банк убезпечений від вимог своїх кредиторів, у тому числі і вкладників.

Слід зазначити, що мораторій може бути як повний, так і частковий, тобто стосуватися лише певної категорії вимог кредиторів. Наприклад, зараз у деяких банках діє мораторій, який не розповсюджується на депозитні вклади. Але банки зловживають цим, відмовляючи вкладникам у поверненні депозитів. Тому дуже важливо ознайомлюватися з офіційними актами НБУ.

Після отримання судового рішення на свою користь позивач звертається до органу Державної виконавчої служби, який відкриває виконавче провадження, у ході якого стягує з банку розмір невиплаченого депозиту разом із відсотками.

Фонд гарантування вкладів

Якщо банківські вклади стали недоступними для їх власників, то відповідно до ст. 3 Закону “Про Фонд гарантування вкладiв фiзичних осiб” останні мають право на грошове відшкодування ФГВФО у межах розмірів своїх вкладів із процентами, але не більше 150 тис. грн. за вкладами в кожному банку, філії іноземного банку.

Але що робити, якщо вклад перевищує граничний розмір? У цьому разі вкладнику слід дочекатися рішення НБУ або засновників банку про його ліквідацію. Протягом місяця з дня опублікування такого рішення в офіційних друкованих виданнях вкладник має право заявити ліквідатору про свої вимоги до банку. Розмір зазначених вимог складатиме різниця між вкладом особи та граничним розміром відшкодування із ФГВФО. Але незважаючи на те, що відповідно до ст. 96 Закону “Про банки та банківську діяльність” вимоги вкладників – фізичних осіб у частині, що перевищує суму, виплачену ФГВФО, підлягають задоволенню одними з перших, немає жодних гарантій, що коштів, одержаних у результаті ліквідаційної процедури, вистачить на задоволення цих вимог.

Висновки

Проаналізувавши чинне профільне законодавство, можна дійти висновку, що загалом закон на боці пересічного громадянина (вкладника депозиту, позичальника за кредитним договором). Але необхідно розуміти, що для вирішення проблем у кризовій ситуації необхідна конструктивна взаємодія всіх сторін: як банків, так і громадян, як позичальників, так і кредиторів.

Іван Зайцев (Правовий тиждень, № 12-13, 23-29 березня 2010)

Стаття опублікована у п`ятниця, 26.03.2010, у категорії Право, суди, Фінанси. Ви можете відслідковувати відповіді на цю статтю за допомогою RSS 2.0.

Написати відповідь


три × 2 =

--


Календар публікацій

Березень 2010
П В С Ч П С Н
« Лют   Кві »
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031