Ментальна патологія

Як і слід було припустити, більшість народних обранців дружним “ні” загальмували вступ в дію пакетів антикорупційних законів, які після чергового перенесення повинні були набути чинності 1 квітня. Третя спроба ввести закони в дію буде зроблена 1 січня майбутнього року. Втім, скептики вже сьогодні впевнені: вона закінчиться черговим провалом.

АКТУАЛЬНО!

Бій з мутуючими “млинами”

Парламентарій і адвокат Сергій Власенко пояснює небажання своїх колег підтримати нововведення елементарним страхом чиновників, чиє лобі, на думку Власенка, у парламенті дуже сильне: “Чиновники дуже бояться проблем з правоохоронними органами”.

А причини боятися, треба зауважити, є. Нові закони – в котрий уже раз? – пропонують подивитися на корупцію не під звичним ракурсом: мічена купюра в ящику стола і бійці в масках, вриваються в кабінет, – а в усьому розмаїтті її постійно мутуючих форм.

- Хабар – це лише один з елементів. Це “кам’яний вік”. Явище корупції в нашому суспільстві значно ширше і витонченіше, більш технологічне, – розповідає пан Власенко. – Наприклад, чиновник високого рангу контролює і підтримує своїми повноваженнями діяльність того чи іншого підприємства, яким керують його дружина і син. При цьому, зрозуміло, отримує так звану невиправдану вигоду. Або: для того щоб отримати певні привілеї для ведення бізнесу, компанія “Н” переводить цікаву суму на іншу компанію – а там “випадковим” чином є власником контрольного пакету акцій родич чиновника.

За даними депутата, в “корупційних нетрях” України щорічно обертаються колосальні суми, які обчислюються мільярдами доларів. Багато з цих сум навіть не “заходять” у країну, перекидаючись з одного рахунку в іноземному банку на інший. Але справа не тільки у фінансовому питанні …

Один світ – дві моралі

- Проблема в тому, що корупція як явище міцно і затишно оселилася в нашій пострадянській ментальності, – міркує адвокат. – Майже 80% населення України ставиться до корупції (точніше, до хабарів як до її прямого прояву) лояльно. Нічого не змінилося з часів СРСР. Але якщо в радянські часи тоталітарна держава мала можливість жорстко обмежити корупцію лише в межах конвертів та певного рівня кабінетів, то за роки незалежності це явище розрослося буйним цвітом.

На початку дев’яностих ніхто не розумів, що відбувається, де і як працюють закони, все вирішувалося через “домовленості”, розповідають експерти. Потім корупціонери злегка затихли, проте за останні років п’ять їх “творчість” пережила новий розквіт – разом з ренесансом українського чиновництва, чисельність якого за цей час істотно зросла.

- Життя в форматі подвійної моралі для українського чиновника – абсолютно природна і нормальна, – розмірковує Власенко. – У декларації про доходи він, без тіні збентеження, пише скромні півтори-дві тисячі гривень на місяць, при цьому дозволяє собі ходити на службу в костюмі вартістю в десять його окладів або пересуватися в автомобілі вартістю в десять його річних офіційних доходів. На всі розпитування може цинічно відхреститися: купила дружина, подарував колега … Декларації про доходи давно перетворилися в порожню формальність, і всі це розуміють.

Доходна похибка

Юристи наполягають: прийшла пора декларувати не тільки доходи, але й видатки. Причому, не одного лише держслужбовця – слід придивитися і до членів його сім’ї, на яких проворні чинуші занадилися переписувати свої вражаючі активи у вигляді заміських вілл та автомобілів вартістю в сотні тисяч євро.

- Сьогодні законодавство побудоване так, що будь-яка перевірка будь-якої декларації ні до чого не призводить, – каже С. Власенко. – Треба говорити про декларування не тільки доходів – потрібно декларувати майно, витрати, зобов’язання, договори позики, оренди, кредитні … Інакше це все втрачає всякий сенс. А податкові органи повинні мати право перевіряти декларацію за непрямими доказам обсягів доходів/витрат.

Втім, можна навіть не гадати, чи захочуть чиновники – а в купі з ними і великі підприємці “відмиватися дочиста” і розкривати перед суспільством всі свої портмоне. Майже половина бізнесменів за офіційними документами – майже “жебраки” і значаться якщо не на обліку біржі праці, то яким-небудь сьомим молодшим співробітником НДІ. Досить згадати про вже існуючий закон про боротьбу з корупцією, що прийнятий на зорі незалежності і зобов’язує парламентаріїв, суддів і інших найбільших чиновників публікувати свої щорічні доходи в державних ЗМІ. Про ці святі обов’язки публічні політики згадують хіба що в розпал чергової виборчої кампанії, щоб “зблизитися з народом” і продемонструвати довірливим виборцям свій мізерний державний хліб.

Під рискою

Юристи переконують: дайте тільки з’явитися і запрацювати новим – удосконаленим – законами, які дають нове визначення корупції, що зачіпають її нинішні модифіковані форми. Дайте податківцям розправитися з сильними світу цього, що живуть під двома масками. Дайте! Але … Чи допоможуть ці закони – вкотре вже написані і успішно поховані у вищому законодавчому органі країни? А хто дасть гарантію, що дії силових структур, які отримали додаткові повноваження, не будуть використані при розбірках між гравцями на політичній ниві і поділі економічних сфер впливу? Може, варто вигнати всіх чиновників та хабарників і поміняти на інших – хороших і чесних? Може, і варто. Але де ж їх, хороших, стільки візьмеш? Чим відразу заміниш таку собі армію?

Світлана Голландс (Аргументи і факти (Україна), № 12, 25-31 березня 2010)

Стаття опублікована у середа, 31.03.2010, у категорії Новини законодавства. Ви можете відслідковувати відповіді на цю статтю за допомогою RSS 2.0.

Написати відповідь


8 + = одинадцять

--


Календар публікацій

Березень 2010
П В С Ч П С Н
« Лют   Кві »
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031