Фіскальний зашморг для кричущої розкоші

Нещодавно депутати в першому читанні провалили законопроект № 2113 “Про податок на нерухоме майно (нерухомість)”. Втім, на сьогодні в стінах парламенту лежать ще як мінімум три аналогічні законопроекти, якими в тій чи іншій формі пропонується обкласти даниною нерухоме майно фізичних та/або юридичних осіб. Однак у тому, що який-небудь з них буде прийнятий, в експертів є серйозні сумніви. Офіційна причина – “сирість” кожної із законодавчих ініціатив. Неофіційна ж – ідеологія, яка закладається у податку на нерухомість: всі наявні законопроекти орієнтовані на те, що це податок на багатство. А значить, апріорі зачіпає майнові інтереси впливових осіб.

Принцип хаотичності. Сьогодні податок на нерухомість стягується в 130 країнах і є однією з основних статтей доходів в бюджетах муніципалітетів. У більшості випадків ставка податку не перевищує 3% ринкової вартості майна на рік: наприклад, у США щорічний податок на нерухоме майно становить близько 1%, але відрізняється від району до району іноді більш ніж удвічі, оскільки коригується коефіцієнтами, що встановлюються місцевими органами самоврядування. Подібна практика (за відсутності можливостей адекватного фінансування місцевих бюджетів з загальнодержавного) для України виглядає цілком логічною. Тим не менше з 1993 року жоден вітчизняний законопроект про податок на нерухомість не був доведений до логічного завершення – стадії закону.

У 2006-2007 роках уряд Віктора Януковича запропонувало закласти в систему оподаткування ідеологію “податку на багатство”. Тоді перший віце-прем’єр-міністр Микола Азаров заявив про те, що податок на нерухомість для фізичних осіб передбачений у структурі проекту Податкового кодексу, проте він торкнеться не більше 10% населення України. Адже попри те, що одна з цілей Кодексу – це адаптація українського законодавства до законодавства ЄС, важливо інше: як саме будуть діяти європейські закони в нашій країні, де бідних набагато більше, ніж багатих. Вже потім цю ідею (як виявилося, вельми популярну в народі при своїй непопулярності в середовищі народних обранців) стали всіляко використовувати інші політичні діячі. Так, на початку 2008 року депутати фракції блоку “НУНС” запропонували ввести оподаткування всього приватного майна площею більше 150 кв. м. У кінці цього ж року обкласти даниною “величезні вілли і великі ділянки землі” зібралася Юлія Тимошенко, яка, незважаючи на мовчазне несхвалення депутатів, піару заради неодноразово поверталася до питання розгляду свого законопроекту. Пізніше ініціативу перехопив Ющенко, секретаріат якого весь жовтень минулого року носився з ідеєю розробки податку на розкіш (на повірку виявилася фактично плагіатом запропонованого в 2008 році депутатами Партії регіонів законопроекту № 3405).

Нескінченно мусуючи проблему, депутати створювали видимість її активного обговорення. І тільки коли Янукович і Азаров, вже як Президент і прем’єр-міністр відповідно, знову підняли питання “пріщучіванія” багатих українців, ВР приступила до дій, відхиливши перший з низки законопроектів про “нерухомий податок”. Нехай Кабмін до виходу країни з кризи і не має наміру ініціювати введення нових податків, державні мужі все ж таки визнали за доцільне убезпечити себе від можливих загроз власного добробуту. “Всі законопроекти орієнтовані на введення “податку на багатство”, – коментує голова Ріелторської палати України Олександр Бондаренко. – Саме тому, хоч би варіант і голосувався, шанси проходження його дуже невеликі. Думаю, найближчим часом жоден законопроект з даною ідеологією прийнятий не буде”. Втім, шкодувати про це не варто.

Дифузія норм.

Розробники всіх документів із самого початку закладали норми таким чином, щоб їх можна було по-різному тлумачити. Чого варта, приміром, тільки п.7.2 законопроекту № 3533, ініційованого Тимошенко, в якому написано буквально наступне: “Платник податку має право на пільги у вигляді зменшення бази оподаткування по кожному з видів будівель в таких розмірах: 150 кв. м. загальної площі по квартирі, 300 кв. м. загальної площі будинку, 100 кв. м. загальної площі господарських будівель”. Тобто при “правильному” прочитанні площа пільгових об’єктів може бути як менша так і більша зазначених квадратних метрів …

У цілому ж проекти послідовно переспівують один одного як у відношенні “нормальних” (вибачте за мимовільний каламбур) норм, так і в плані відверто антинародних “ляпів”. Основних позицій, які відрізняють документи між собою, декілька. По-перше, суб’єкт оподаткування. Наприклад, законопроекти №2134 (СПУ) та №3007 “НУ” передбачають введення податку на нерухоме майно тільки фізичних осіб, які є власниками житлових будинків, дачних (садових) будинків, квартир та прибудованих приміщень, гаражів та інших споруд. Проте не потрібно великого розуму, щоб розуміти, що податкові зобов’язання для фізосіб і юросіб повинні прийматися або в зв’язці, або паралельно. “Не можна приймати такі норми у відриві, – переконаний президент Союзу податкових консультантів Леонід Рубаненко. – У всіх багатих українців є підприємства і бригада юристів, яким не важко буде передати приватну нерухомість на баланс підприємств і вивести її з-під оподаткування. Тобто держава таким чином “прищучити” лише пересічного громадянина, у якого немає таких можливостей “. “В одних країнах податок на нерухомість фізосіб і юросіб прописаний в жодному законі, в інших – в різних. Це не важливо, – доповнює Олександр Бондаренко. – Але працювати повинна вся система. Для нашої країни є сенс розділити ці поняття, тому що обов’язково повинні бути різні ставки, які будуть залежати від площі, району, інфраструктури. Власник невеликого магазинчика на Хрещатику (його підприємство можна розглядати як фірму) повинен платити апріорі більше, ніж господар квартири з такою ж площею на Троєщині”.

Друга позиція – це об’єкт оподаткування і витікаючі звідси складнощі з його обліком та реєстрацією. Спочатку всі законотворці хотіли обкласти даниною як величезні будинки, так і неосяжні земельні ділянки багатіїв. Однак податківці просто не зможуть адмініструвати такий “універсальний” податок з причини того, що облік будинків веде Мінюст, реєстр землі – Держкомзем. Для реалізації цього кроку необхідно створити єдиний реєстр речових прав на нерухомість і землю, який повинен вести один уповноважений орган. Це загалом. А зокрема – нестиковки “по дріб’язках” є в кожному законопроекті. Наприклад, проект №2378 (“НУНС”) оголошує об’єктом оподаткування лише будови, що відносяться до житлового фонду, виводячи з-під нагляду ДПАУ величезні офісні приміщення, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб …

Питання викликають також розміри і принципи формування податкових ставок. Якщо формувати їх виходячи тільки з площі нерухомості (як це пропонувалося у відхиленому ВР законопроекті № 2113 і в проекті № 3533), то при нашому бардаку з реєстрацією тут можна буде знайти як завгодно багато лазівок, щоб уникнути оподаткування. Якщо ж брати за основу вартість житла (проекти № 3007 і № 2134 пропонували встановити неоподатковуваним мінімумом податками об’єкти нерухомості, що перебувають у власності громадянина, якщо їх вартість не перевищує $ 70 тис.), такий момент видається дуже спірним. “Схема формування ставки, виходячи з ціни об’єкта, породжує питання: а судді хто? – Вважає Олександр Бондаренко. – Хто буде оцінювати, скільки коштує те або інше нерухоме майно і скільки за нього треба платити? У країнах Європи була проведена серйозна робота на предмет індексації податку на нерухомість. складових було багато: місцевість розташування будинку, рік споруди, технічний стан, матеріальний статус власника. Хто буде цим займатися у нас?”.

Останнє, але важливе – це питання про механізм розподілу податків, зібраних з власників нерухомості. Наприклад, законопроект соціалістів наперекір світовій практиці пропонує всі отримані кошти направляти в спецфонд держбюджету. “Податок на нерухомість повинен надходити в місцеві бюджети – це практика багатьох країн світу, яка себе виправдовує, – переконаний Олександр Бондаренко. – Ці гроші мають витрачатися виключно на обслуговування інфраструктури нерухомості – ремонт вулиць, санацію тепломереж, інженерних мереж і газової системи. Це вирішить два завдання: по-перше, у людини з’являється стимул платити. Платник податків розуміє, що він опосередковано вкладає гроші в свою ж нерухомість – будинjк з відремонтованою тепломережею квартири коштує дорожче. По-друге, відразу ж закладається можливість у майбутньому не мати трагедій, подібних алчевській”.

Політичне очікування.

Загалом, існує маса проблемних питань. Навіть якщо припустити, що механізм справляння податку на нерухомість буде прописаний чітко і недвозначно, тільки підготовка документів, що регулюють цей процес, займе багато часу. Для цього необхідний не тільки аналіз платоспроможності населення та розрахунку оптимальної ставки такого податку – потрібно провести інвентаризацію майна, створити його єдиний реєстр, розробити порядки подачі та видачі інформації, щоб ДПАУ мала можливість безперешкодно вести адміністрування податку. Від депутатів чекати адекватного вирішення всіх цих завдань у комплексі – безглуздо: як стверджує наука, математичне сподівання процесу броунівського руху дорівнює нулю.

Втім, є надія на очікування політичне – Податковий кодекс, розробкою якого займається новий прем’єр-міністр. “Микола Азаров працював у цьому напрямку цілий рік, і той проект, який зараз оприлюднений на сайті Мінфіну, – це його рук справа. Правда, документ потрібно трохи актуалізувати, але в цілому проект непоганий, – міркує Леонід Рубаненко. – Тому є сенс розглядати все в комплексі, не вигадуючи на сьогоднішній день ніяких окремо взятих податків на нерухомість, багатство і розкіш. Звід законів у вигляді Кодексу дасть поштовх подальшому природному розвитку необхідної нормативно-правової бази.

Думка експертів

Наталія Доценко-Білоус, адвокат юридичної фірми “Василь Кісіль і Партнери”:

- Усе пізнається в порівнянні, яке – на жаль! – не на користь вітчизняних законодавчих ініціатив. Приміром, у Великобританії стягується єдиний податок на майно, яке використовується для ведення підприємницької діяльності (national non-domestic rate – NNDR). Органи місцевого самоврядування стягують податок на нерухомість (universal business rate – UBR). Оподатковувана база в даному випадку – передбачувана сума річної орендної плати. Податок, сплачений на нерухомість, займану для цілей торгівлі, бізнесу, професійної діяльності, може служити підставою для вирахування податку на доходи компаній. У Франції є три різних податку: податок на майно – забудовані і незабудовані ділянки та податок на житло. Податок на майно (taxe fonci & eagrave) та податок на житло (taxe d’habitation) – це різні види податків і можуть накладатися на власника житла одночасно.

У Німеччині податок на нерухомість (grundsteuer) накладається щороку органами місцевого самоврядування на нерухоме майно, незалежно від його призначення (комерційне користування чи ні). Він накладається на податкову вартість майна за загальною федеральної ставкою 0,35%. Результат множиться на місцевий коефіцієнт, який може становити від 280 до 600%, у силу чого кінцева ставка складає від 0,98% до 2,1% податкової вартості. І північний сусід у питаннях адміністрування податку на нерухомість від нас далеко пішов. В даний час у Російській Федерації існують три види майнових податків, кожен з яких має своє регуляторне законодавство: податок на майно юридичних осіб, податок на майно фізичних осіб і податок на землю. Податок на землю і податок на майно фізичних осіб, в тому числі житловий, відносяться до місцевих податків, хоча частина всіх платежів за землю надходить до федерального бюджету. Ці два податки разом узяті забезпечують місцеве оподаткування нерухомого майна, в тому числі житлових об’єктів, що знаходяться у власності громадян. Базою оподаткування є середньорічна вартість майна. Цей підхід враховує такі принципово важливі фактори, як місцезнаходження нерухомого майна та його цільове призначення, яке, з одного боку, дозволяє брати за основу реальну ціну нерухомих об’єктів, а з іншого – стимулює раціональне використання власності. Таким чином, варіантів, фінансово-правових моделей втілення податку на нерухомість достатньо багато, а ми намагаємося винайти свій – український “експериментальний податок на нерухомість”. Як результат – з 1999 року законодавчі ініціативи зазнають фіаско.

Василь Матійчик, перший віце-президент Асоціації платників податків України:

- Сьогодні тема введення податку на нерухомість в Україні є популістською і використовується для загравання з виборцями. У пояснювальних записках практично до всіх законопроектах йдеться про соціальну справедливість, тобто про те, що багаті повинні поділитися з бідними. Фактично мова йде про податок “на багатство”. Впровадження соціально-орієнтованого механізму стягнення податку на нерухоме майно, який повинен стати суттєвим джерелом наповнення місцевих бюджетів, – це необхідність. Але перш за все потрібно чітко визначити, що повинно вважатися “багатством”. Ще однією умовою є впровадження декларування громадянами не тільки доходів, а й видатків. Болючим також буде питання надання пільг. Слід звільнити від оподаткування приміщення, які утримуються за рахунок бюджетних коштів. Принцип соціальної справедливості вимагає надати пільги малозахищеним верствам населення. Але ми знаємо, як наші люди вміють запасатися різноманітними посвідченнями та довідками. Тому необхідно враховувати майновий стан громадян. Взагалі тема оподаткування нерухомості в нашій країні в цілому викликає більше запитань, ніж відповідей. Зрозуміло, що треба розробляти свій варіант з урахуванням закордонного досвіду. Ми не можемо перенести практику якоїсь окремої розвиненої країни, так як там місцеве самоврядування знаходиться на недосяжному для нас рівні. Оскільки податок повинен надходити в місцеві бюджети, необхідно чітко визначити повноваження та відповідальність органів місцевого самоврядування щодо встановлення бази і ставок оподаткування, порядку надання пільг, напрямів використання коштів. Це неможливо без проведення повноцінної адміністративно-територіальної реформи. Процес введення податку повинен бути поступовим і поетапним. Його повинна супроводжувати широка роз’яснювальна робота, до якої в обов’язковому порядку повинні залучатися громадські організації. Можна використовувати досвід інших країн, коли на перших порах податок мав загальний характер і був “символічним”: люди звикали до нього, розуміли, що він необхідний, і платили податок за особистою заявою, без збору величезної кількості довідок. Тільки через деякий час вводилися різного роду оцінки майна.

Аліна Поліщук (Київський Телеграф, № 12, 26 березня – 1 квітня 2010)

Стаття опублікована у середа, 31.03.2010, у категорії Рекомендовані. Ви можете відслідковувати відповіді на цю статтю за допомогою RSS 2.0.

Написати відповідь


вісім × = 32

--


Календар публікацій

Березень 2010
П В С Ч П С Н
« Лют   Кві »
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031