Валютні кредити: бути чи не бути?

Це риторичне запитання постало перед юридичною спільнотою минулого року, коли гримнула канонада судових рішень про визнання недійсними кредитних договорів, укладених в іноземній валюті. У відповідь Верховна Рада України Законом “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з метою подолання негативних наслідків фінансової кризи” вiд 23.06.2009 р. № 1533-VI (далі – Закон № 1533), який набрав чинності 24 листопада 2009 р., заборонила надавати кредити та позики в іноземній валюті фізичним особам – резидентам і нерезидентам, які не займаються підприємницькою діяльністю. Виняток становлять лише кредити і позики нерезидентам для оплати послуг за лікування та навчання за кордоном, які мають підтверджуватися відповідними документами.

До речі, 13 квітня ц.р. парламент зробив перший крок до скорочення деяких обмежень щодо кредитування в іноземній валюті, прийнявши за основу проект Закону “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” (щодо кредитування та стимулювання іноземних інвестицій)” № 6122. Народні депутати Юрій Полунєєв і Сергій Клюєв, яким належить ця законодавча ініціатива, запропонували, зокрема, скоротити термін дії обмежень щодо кредитування в іноземній валюті, а також виключити додаткові обмеження щодо кредитів (позик поворотної фінансової допомоги) в іноземній валюті, отриманих від нерезидентів, і виконання зобов’язань перед іноземними інвесторами.

“Правовий тиждень”, як і обіцяв у минулому номері, наводить думки практикуючих юристів щодо законності інвалютних кредитів

Старший юрист ЮК Jurimex Оксана ЗАЛЕВСЬКА:

- Сьогодні при зверненні до суду існує велика ймовірність відмови в позові про визнання недійсним кредитного договору, який передбачає розрахунки в інвалюті. Це пояснюється двома основними причинами:

  1. відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” (далі – Декрет) індивідуальна ліцензія на надання й одержання резидентами кредитів в іноземній валюті є обов’язковою, тільки якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, а такі межі не встановлено;
  2. згідно з п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу (затверджене Постановою НБУ від 14.10.2004 р. № 483, далі – Положення) використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк.

Проте при детальнішому дослідженні ситуації стає очевидною неоднозначність такої позиції. Так, ст. 5 Декрету передбачає обов’язковість індивідуальної ліцензії при використанні іноземної валюти як засобу платежу, а відповідно до п. 1.4 Положення використанням іноземної валюти як засобу платежу є використання іноземної валюти на території України для виконання будь-яких грошових зобов’язань. Отже, з того, що банк, укладаючи відповідний договір, бере на себе зобов’язання виплатити суму кредиту позичальникові, випливає, що банк використовує валюту як засіб платежу.

Водночас слід зазначити, що п. 1.5 Положення звільняє банк від отримання індивідуальної ліцензії, тільки якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк. А якщо зважити на те, що згідно зі ст. 346 Господарського кодексу України спершу саме позичальник повинен здійснити певні дії для одержання кредиту (надати відповідні документи), є небезпідставним висновок, що саме позичальник – ініціатор валютної операції, а не банк.

Отже, враховуючи, що отримувачем за такою операцією є також позичальник, твердження про незаконність валютних кредитів без індивідуальної ліцензії не є голослівним, з чим також погоджується Господарський суд Кіровоградської області (рішення від 27.10.2009 р. у справі № 3/98).

Керуючий партнер ЮФ “Можаєв та Партнери”, адвокат Михайло МОЖАЄВ:

- Ставлячи питання про визнання кредитних договорів недійсними, потрібно виходити з нормативно-правового обґрунтування позовних вимог, законності чи незаконності видачі кредиту в іноземній валюті, засобу платежу, наявності та необхідності індивідуальної ліцензії НБУ тощо. Не менш значущими є обставини, що стосуються справедливості, добросовісності та розумності умов угоди, адже в результаті порушення цих принципів виникає дисбаланс договірних прав та обов’язків, який шкодить одній зі сторін.

Наприклад, чому тільки позичальник має нести всі ризики, пов’язані зі знеціненням національної валюти, якщо він жодним чином не впливає на діяльність НБУ зі встановлення відповідного курсу іноземної валюти до гривні? Натомість банки України, отримуючи надвідсотки (порівняно з банками в інших державах), фактично ставлять клієнтів на коліна, не враховуючи фінансове становище позичальника та кризові явища в економіці держави. До кризи всі платили, і проблем не було. Настала криза – і всю відповідальність фінансові установи поклали на позичальників. То де тут згадані принципи? Більше того, якщо розібратися, виходить, що в кризі винні саме банки, а не позичальники. Але, здається, банкіри згадали відомий вислів Наполеона: “Кращий захист – це напад”. І НБУ, на жаль, їх підтримує.

Старший юрист МЮФ “Байтен Буркхардт” Оксана ВОЛИНЕЦЬ:

- Рішення у справі за позовом ТОВ “Готель “Централь” до “ВТБ Банку”, безперечно, стало несподіванкою минулого року. Господарський суд Донецької області визнав недійсним кредит в іноземній валюті на суму біля 19 млн доларів разом із договорами забезпечення.

На мій погляд, не можна погодитися з підставою, на яку посилався Суд, визнаючи кредитний договір недійсним. А саме з тим, що такою підставою є відсутність індивідуальної ліцензії НБУ, яка, на думку Суду, необхідна “для надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі” та для “використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або застави” (пп. “в” та “г” ч. 4 ст. 5 Декрету КМУ “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”). Відсутність зазначених “законодавчих меж” була автоматично визнана Судом як необхідність отримання індивідуальної ліцензії для кредитування в іноземній валюті незалежно від його обсягів та строків.

Я дотримуюсь протилежної точки зору, згідно з якою загальне правило звучить так: кредитування в іноземній валюті не потребує індивідуального ліцензування. А спеціальне правило говорить: таке ліцензування є обов’язковим, якщо суми та строки кредитування перевищують встановлені обмеження. Правомірність такої позиції підтвердив Вищий господарський суд України, який скасував зазначене рішення і направив справу на новий розгляд.

Неоднозначним є і посилання деяких судів на те, що в разі надання кредиту в іноземній валюті з метою виконання позичальником своїх зобов’язань перед іншим резидентом кредитна угода має вважатися удаваною або свідчити про порушення банком функцій агента валютного контролю. Те, що за відсутності індивідуальної ліцензії розрахунки між нерезидентами мають здійснюватися у гривнях, не свідчить про неправомірність угоди. Так, не можна виходити з того, що кредитні кошти використовуватимуться саме в іноземній валюті, без конвертації або без отримання індивідуальної ліцензії.

Керуючий партнер ЮФ “Гвоздій та Оберкович” Валентин ГВОЗДІЙ:

- Стаття 99 Конституції України говорить, що грошовою одиницею України є гривня. Відповідно до ст. 524 Цивільного кодексу України зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України – гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті. Згідно з ч. 1 ст. 192 ЦКУ законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України – гривня.

Проаналізувавши зазначені норми, можна дійти висновку про неможливість укладання кредитних договорів в іноземній валюті. Однак відповідно до ч. 2 ст. 192 ЦКУ іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Посилаючись саме на це положення ЦКУ та на Декрет КМУ “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, НБУ вважає правомірним надання банками кредитів в іноземній валюті, із чим я цілком погоджуюся, зважаючи на пряму вказівку закону.

Безперечно, Закон №1533 здатен вплинути на розвиток української економіки. Але залишається відкритим питання валютного кредитування юридичних осіб, які здебільшого і зверталися до суду з вимогами про визнання кредитних договорів недійсними.

Заступник голови Національної правової палати, адвокат Анна САМОЙЛЕНКО:

- У зв’язку із прийняттям Закону № 1533 правління НБУ було змушене 24 грудня 2009 р. прийняти постанову “Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України” № 769. Вона регламентує порядок купівлі іноземної валюти суб’єктами ринку для потреб клієнтів за кредитними договорами в іноземній валюті (зокрема, за кредитами в іноземній валюті, що отримані від суб’єктів ринку, – лише у випадках, передбачених законодавством).

Проте проблема полягає в тому, що ці нормативні акти обмежують видачу кредитів в іноземній валюті лише для того, щоб подолати негативні наслідки фінансової кризи, і не встановлюють сам факт незаконності видачі таких кредитів.

Єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України, є гривня. З урахуванням ст. 524 і 533 ЦКУ сторонам надане право, визначаючи в договорі розмір грошових зобов’язань у гривні, вказати еквівалент в іноземній валюті. У цьому разі грошовий еквівалент в іноземній валюті – сума, що підлягає сплаті у гривнях, – визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу. Проте банкам України, звичайно, невигідно видавати кредити в національній валюті (пригадаємо минулорічні валютні коливання).

Керуючий партнер ЮФ “Потапенко та Партнери”, адвокат Володимир ПОТАПЕНКО:

- Саме суди за ініціативи позичальників зробили спірним питання валютних кредитів, яке до цього було цілком однозначним: такі кредити законні. Суть спорів про валютне кредитування здебільшого зводиться до неотримання комерційними банками індивідуальної та генеральної ліцензій, які передбачені ст. 5 Декрету КМУ “Про систему валютного регулювання та валютного контролю”. В основі правової позиції позичальників лежить саме відсутність у банків права видавати кредити в іноземній валюті без згаданих ліцензій, а наслідок такої позиції – визнання кредитного договору недійсним у судовому порядку.

Існує й протилежна думка, згідно з якою суд приймає сторону комерційних банків. Юристи банківського сектора нерідко доводять свою правоту, посилаючись на звичайні листи НБУ, які самі по собі не можуть застосовуватися як нормативно-правові акти.

Правомірність наведених позицій має визначити Верховний Суд України, керуючись принципами добросовісності і розумності, закріпленими у ч. 6 ст. 3 ЦКУ. Не слід забувати і про принцип правової визначеності, розтлумачений Європейським судом з прав людини. Навряд чи можна вважати справедливим та добросовісним визнання недійсними договорів, за якими позичальники свідомо отримали кредити, щоб скористатися коштами, а потім уникнути зобов’язань.

Старший юрист АК Arzinger Наталія МАРТИНЮК:

- Відповідно до ст. 192 ЦКУ іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Стаття 1054 ЦКУ передбачає, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати позичальникові грошові кошти (кредит) у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити відсотки. Відповідно до ст. 2 Закону України “Про банки і банківську діяльність” кошти – це гроші в національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Згідно зі ст. 345 ГКУ кредитні операції банків полягають у розміщенні від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі Законом України “Про банки і банківську діяльність”. Статті 47 і 49 цього Закону визначають операції банків з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці операції здійснюються на підставі банківської ліцензії. Операції з валютними цінностями банки відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету КМУ “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” мають право здійснювати на підставі відповідного письмового дозволу (генеральної ліцензії).

Отже, видача банками кредитів в іноземній валюті є законною. Слід зазначити, що НБУ не забороняв банкам здійснювати такі операції, а лише зауважив, що, враховуючи кризові явища і стан економіки України, операції з надання кредитів в іноземній валюті мають дуже великі ризики. Сьогодні видача кредитів лише у гривні є самостійним рішенням кожного банку і не спричинена законодавчими обмеженнями або забороною НБУ.

Головний юрисконсульт Інституту фізіології ім. О. О. Богомольця НАНУ, юрисконсульт НВП “Видавництво “Наукова думка” НАНУ” Сергій КОВАЛЕНКО:

- Розглядаючи питання про законність укладання кредитних договорів в іноземній валюті (якщо однією зі сторін договору виступає банк), потрібно брати до уваги п. 2 ст. 192 ЦКУ. Цей пункт встановлює обмеження на використання в Україні іноземної валюти, відсилаючи до іншого Закону, у якому мають прописуватись як випадки, так і порядок такого використання. Це дозволяє поставити під сумнів законність кредитного договору в іноземній валюті, коли він порушує спеціальні положення закону щодо використання іноземної валити.

Постає питання: як розуміти саме слово “закон”? Адже в українському праві існують джерела, які за юридичною силою поділяються на закони, постанови, укази тощо органів державної влади України. Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.1998 р. № 12-рп/98 у справі про тлумачення терміна “законодавство” всі названі акти охоплює термін “законодавство”. Як із чинного законодавства України, так і з судової практики зрозуміло, що всі ці акти різняться за своєю природою, і в тому числі за юридичною силою. Загалом на виконання положень ЦКУ має бути ухвалений Закон, який визначить умови використання іноземної валюти.

Але сьогодні законність кредитних договорів, укладених в іноземній валюті, очевидна. Просто їх укладення має чіткіше регламентуватись і визначатись або Законом, або іншим актом, що слід зазначити в положеннях ЦКУ про використання іноземної валюти. До того ж у цих положеннях треба було б замінити слово “закон” юридичним терміном, який охоплював би більший спектр актів, таким як “законодавство”. Оскільки ліцензування банківських операцій з іноземною валютою визначається не лише Законом, але й іншими актами, цей термін зніме частину колізійного навантаження в цьому питанні.

Старший юрист ЮФ ILF Олена ПЕТРОВА:

- Стосовно так званої законності валютних кредитів слід зазначити, що думки юридичної спільноти щодо визнання кредитних договорів недійсними розподілилися практично порівну. Але останню крапку в цьому питанні мають поставити ВГСУ та ВСУ, адже напрям, у якому формуватиметься судова практика, залежить саме від цих судових органів.

У будь-якому разі всі розуміють, що практика визнання кредитних договорів недійсними виникла у зв’язку зі знеціненням національної валюти, а ініціювання подібних судових спорів є не чим іншим, як спробою надати законної сили ухилянням від виконання зобов’язань, взятих на себе позичальником при укладенні кредитного договору в іноземній валюті. Адже сторони, укладаючи договір, повинні були усвідомлювати, що курс національної валюти України є змінним, а отже, передбачити та врахувати підвищення валютного ризику за кредитним договором.

(Правовий тиждень, № 16, 20-26 квітня 2010)

Стаття опублікована у понеділок, 26.04.2010, у категорії Право, суди, Фінанси. Ви можете відслідковувати відповіді на цю статтю за допомогою RSS 2.0.

Написати відповідь


два + = 7

--


Календар публікацій

Квітень 2010
П В С Ч П С Н
« Бер   Тра »
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930