Загальні положення про спадкування

Смерть фізичної особи припиняє її право здатність і відкриває спадщину. Людина перестає існувати фізично, але значна кількість цивільних відносин, у яких вона була носієм прав та обов’язків, переходять до інших осіб. Такий перехід прав (спадщини) від померлої особи (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців) називається спадкуванням.

Умови та порядок спадкування регламентуються низкою цивільно-правових норм, що у своїй сукупності складають окремий цивільно-правовий інститут – спадкове право.

Таким чином, спадкове право – це сукупність цивільно-правових норм, які регулюють відносини, що виникають внаслідок переходу майна, а також майнових прав та обов’язків померлого до інших осіб.

Спадкове право надає можливість кожному громадянину розпорядитися своїм майном на випадок смерті, визначивши у заповіті його частку. Водночас спадкове право всіляко захищає інтереси членів сім’ї померлого (зокрема, неповнолітніх та непрацездатних осіб), чим сприяє зміцненню сім’ї.

Значення спадкування полягає у тому, що кожному члену суспільства повинна бути гарантована можливість жити та працювати із свідомістю того, що після його смерті все надбане ним за життя (втілене у матеріальних благах і обтяжене боргами) майно перейде згідно його волі, а якщо він її не виявить, то згідно волі закону, до близьких йому людей. І тільки у випадках, прямо передбачених у законі, те, що належало спадкодавцеві за життя, у певній частині перейде до осіб, до яких сам спадкодавець не виявляв прихильності (так звані необхідні спадкоємці).

Неухильне виконання цих положень забезпечує інтереси як самого спадкодавця та його спадкоємців, так і усіх третіх осіб (боржників та кредиторів спадкодавця, фіскальних органів то що), для яких смерть спадкодавця може потягнути ті чи інші правові наслідки.

Спадкування здійснюється двома шляхами: за заповітом або за законом (стаття 1217 Цивільного Кодексу України). Однак зрозуміло, що підстави спадку­вання не можна протиставляти. Крім того, для спадкування не тільки за заповітом, а й за законом потрібна ціла низка передбачених законом юридичних фактів. Підставою виникнення спадкування за заповітом є юридичний склад – складання заповіту, смерть спадкодавця, відкриття спадщини, прийняття спадщини. Осіб, які закликаються до спадкування в цьому випадку, визначає у своєму заповіті спадкодавець. Для спадкування за законом потрібні: по-перше, наявність певного ступеня споріднення зі спадкодавцем або перебування на його утриманні протягом визначеного законом строку (тобто особа повин на входити в коло спадкоємців за законом); по-друге, факт смерті спадкодавця (тобто повинно відбутися відкриття спадщини); по-третє, прийняття спадщини.

Таким чином, спадкування виникає лише за наявності передбачених у законі юридичних фактів і тому безпосередньо із закону ніколи не виникає.

До складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 Кодексу).

Об’єктами спадкування є цивільні права та обов’язки спадкодавця, що можуть ( мають здатність) переходити у спадщину.

Сукупність цих прав і обов’язків називається спадщиною або спадковою масою (спадковим майном). У спадковому праві ці поняття використовуються як рівнозначні, хоча точнішим є термін „спадщина”, як такий, що охоплює сукупність цивільних прав і обов’язків спадкодавця.

Цікаво зазначити, що крім переходу до спадкоємців прав, до них також переходять і обов’язки, наприклад, це може бути сплата боргів спадкодавця. Спадкоємці не можуть прийняти тільки права і відмовитися від прийняття обов’язків. Спадщина приймається не в частині, а в цілому.

Спадкодавцями є фізичні особи, незалежно від віку, статі тощо.

При спадкуванні за законом немає значення дієздатність спадкодавця. Інша справа при спадкуванні за заповітом, оскільки останній є одностороннім правочином, що вчиняється особою, яка має бажання зробити розпорядження своїм майном на випадок смерті.

Відкриття спадщини як юридичний факт є наслідком виникнення у певних осіб права на спадкування. Коло спадкоємців за заповітом визначає заповіт, коло спадкоємців за законом – закон. Оскільки право на спадкування виникає у день відкриття спадщини, яким є день смерті спадкодавця, це означає, що лише спадкоємці є суб’єктами спадкового правовідношення.

Коло спадкоємців значно ширше, ніж коло спадкодавців.

Згідно статті 1222 Цивільного Кодексу України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Але це не означає, що ненароджена дитина визнається суб’єктом права, тому що її інтереси будуть враховуватися лише за умови, якщо вона народиться живою. Якщо вона народиться мертвою, то факт зачаття втрачає будь-яке юридичне значення, оскільки його правоздатність так і не виникла. У даному випадку вона взагалі не вважається закликаною до спадкування, і тому не підлягають за стосуванню ні правила щодо спадкової трансмісії, ні інші правила, які розраховані на той випадок, коли спадкоємець, закликаний до спадкування, вмирає, не встигнувши прийняти спадщину. Якщо на користь ненародженої дитини було складено заповіт, а дитина народилася мертвою, заповіт втрачає силу з усіма випливаючими наслідками.

Для набуття статусу спадкоємця недостатньо самого факту наявності заповіту на користь певної особи чи зарахування її до спадкоємців певної черги. Від особи вимагається ще й добропорядна поведінка.

Статтею 1224 Цивільного Кодексу України передбачено перелік обставин, за наявності яких право на спадкування у певних осіб не виникає, тобто вони усуваються від права на спадкування як за заповітом, так і за за коном та називаються негідними спадкоємцями.

До них віднесені особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на життя спадкоємців (це не стосується осіб, які вчинили такий замах, але спадкодавець, знаючи про це, все ж призначив їх своїми спадкоємцями за заповітом); особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт; не мають права на спадкування за законом батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав і їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини; батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов’язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом; одна після одної особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням суду; якщо особа ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона вважається померлою (частина третя статті 46 Цивільного Кодексу України).

Момент смерті фіксується на підставі медично-біологічних показників, які констатують факт смерті людини, що засвідчується у свідоцтві про смерть, яке

видається відділом РАЦС на підставі рішення суду, яке набрало законної сили або з інших підстав, передбачених чинним законодавством.

Коли протягом однієї календарної доби померли особи, які могли б спадкувати одна після одної, спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з них. Це означає, що особи, які померли в один день, хоча і у різний час доби, вважаються такими, що померли одночасно, і тому не закликаються до спадкування після смерті один одного. Такі особи називаються комморієнтами.

Отже, при визначенні часу відкриття спадщини не враховується той розрив часу, який може мати місце між смертями, що настали одна після одної, але у один і той же день.

Якщо ж кілька осіб, які могли б спадкувати одна після одної, по мерли під час спільної для них небезпеки (стихійного лиха, аварії, катастрофи тощо), припускається, що вони померли одночасно. У цьому випадку спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з них (частина третя статті 1220 Цивільного Кодексу України).

Слід зазначити, що визначення часу, з якого відкривається спадщина, має важливе юридичне значення. По-перше з моменту смерті починається перебіг строку на прийняття спадщини (шість місяців – стаття 1270 Цивільного Кодексу України); по-друге, на цей день визначається склад спадкового майна (стаття 1218 Цивільного Кодексу України); по-третє, визначається коло спадкоємців (статті 1222, 1223 Цивільного Кодексу України); по-четверте, починається перебіг строку на пред’явлення вимог кредиторів спадкодавця (стаття 1281 Цивільного Кодексу України).

Статтею 1221 Цивільного Кодексу України передбачено, що місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Тимчасове місце про­живання, як і місце смерті спадкодавця ( яке може у окремих випад ках не збігатися з місцем його проживання), не визнається місцем відкриття спадщини. Таким місцем вважається певний населений пункт – село, місто, а не країна, область або район, де знаходиться певний населений пункт. Довідка про місце проживання спадкодавця підтверджує місце відкриття спадщини. Якщо таку довідку неможливо одержати, факт останнього місця проживання спадкодавця у конкретному населеному пункті встановлюється у судовому порядку. Коли місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини вважається місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна – місцезнаходження основної частини рухомого майна. Так, якщо основна частина спадщини житловий будинок або інше нерухоме майно, місцем відкриття спадщини буде місце, де це майно зареєстроване. Якщо це частка в статутному капіталі господарського товариства, то спадщина відкривається за місцем реєстрації відповідної юридичної особи.

Визначення місця відкриття спадщини має важливе практичне значення, оскільки згідно з ним: 1) нотаріус за місцем відкриття спадщини вживає заходів щодо охорони спадкового майна (стаття 1283 Цивільного Кодексу України); 2) спадкоємці подають заяву про прийняття спадщини або про відмову від неї до нотаріальної контори, яка видає їм свідоцтво про право на спадщину (статті 1268, 1273, 1298 Цивільного Кодексу України); 3) кредитори спадкодавця за місцем відкриття спадщини пред’являють вимоги до спадкоємців (стаття 1281 Цивільного Кодексу України).

Питання спадкового права залишаються в центрі уваги суспільства та держави, законодавців та дослідників, кожного громадянина, оскільки питання спадщини тією чи іншою мірою торкаються інтересів кожного.

http://www.minjust.gov.ua/

Читайте також:

На допомогу спадкоємцю: хто має право на спадщину. Частина 1

На допомогу спадкоємцю: як прийняти спадщину. Частина 2

На допомогу спадкоємцю: як отримати свідоцтво про право на спадщину. Частина 3

На допомогу спадкоємцю: як поділити спадщину. Частина 4

На допомогу спадкоємцю: скільки платити за спадщину. Частина 5

На допомогу спадкоємцю: що робити, якщо нотаріус відмовляється видавати спадщину. Частина 6

Стаття опублікована у понеділок, 26.04.2010, у категорії Право, суди. Ви можете відслідковувати відповіді на цю статтю за допомогою RSS 2.0.

Написати відповідь


2 × чотири =

--


Календар публікацій

Квітень 2010
П В С Ч П С Н
« Бер   Тра »
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930