Медичний кодекс як панацея від усіх хвороб?

Сьогодні в Україні чимало нормативно-правових актів, які регулюють відносини у сфері медичної діяльності. Умовно їх можна поділити на дві групи. До першої належать “основні”: Конституція, а також закони України “Основи законодавства України про охорону здоров’я”, “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”, “Про донорство крові та її компонентів”, “Про лікарські засоби”, “Про захист населення від інфекційних хвороб”, укази Президента, постанови КМУ, ратифіковані ВР міжнародні нормативно-правові акти, що видаються всесвітніми організаціями. До другої групи відносять “додаткові” документи – здебільшого накази та інструкції Міністерства охорони здоров’я. Проте через надмірну кількість підзаконні нормативні акти нерідко суперечать один одному, отже, їх важко застосовувати на практиці.

Останнім часом обговорюють прийняття Медичного кодексу України, який дозволив би не тільки об’єднати нормативні акти в один кодифікований документ, але й реформувати вітчизняну систему охорони здоров’я. Звичайно, його прийняття є кропіткою та довготривалою комплексною роботою, яка має проводитись з урахуванням думки наукової спільноти, результатів наукових досліджень, експертних висновків, а також досвіду розвинених країн. Цей кодекс дозволить регламентувати правовий статус пацієнтів та медиків, їхні права та обов’язки, уніфікувати терміни, як-от: “здоров’я”, “хвороба”, “пацієнт”, “лікуючий лікар”, “сімейний лікар”, “медична допомога”, “невідкладна медична допомога”, “медична послуга”, “медичне обслуговування” тощо.

Не всі ліки однаково корисні

Проте відсутність Кодексу не єдина проблема, яка існує в медичній сфері Україні. Ні для кого не секрет, що вітчизняна медична система є застарілою та корумпованою. Звичайно, при недостатньому фінансуванні розраховувати на високу якість медичного обслуговування та професіоналізм медичного персоналу немає сенсу. Складається враження, що медицину в Україні залишили на призволяще, отже, вона змушена виживати та пристосовуватися до несприятливих умов.

Некваліфікованість медичних кадрів, фактична беззаконність їхньої діяльності, завищені ціни на ліки та неможливість повною мірою реалізувати свої права призвели до того, що більшість населення України не довіряє лікарям та звертається до них в останню чергу. Не кажучи вже про те, що більшість громадян просто не знають своїх прав.

На наш погляд, ліки не можна продавати та рекламувати так, як одяг, іграшки чи побутові засоби. Сьогодні на телебаченні просто засилля рекламних роликів різноманітних засобів від застуди, хвороби серця, головного болю тощо. Водночас у рекламі немає ні слова про можливі побічні дії такого препарату та застереження при його застосуванні. Максимум, що може зробити рекламодавець, це попередити, що такий засіб не слід приймати без консультації лікаря. Проте такі попередження є не в усіх рекламних роликах, тому будь-хто під враженням від яскравих зображень може піти до аптеки та вільно, без рецепту купити такий препарат, як якусь цукерку в магазині. І це притому що в більшості країн реклама медикаментів по телебаченню заборонена.

Хто ж буде винен, якщо замість допомоги здоров’ю буде заподіяна лише шкода? Телевізійники? Рекламодавці? Виробники ліків? На практиці притягти когось до відповідальності дуже важко, адже ніхто не примушував купувати рекламовані медикаменти. І хоча в березні 2010 р. АМКУ оштрафував представництво австрійської фармацевтичної компанії Boehringer Ingelheim GmbH & Co KG на суму 1 млн грн. за розповсюдження “недостовірної реклами лікарського препарату “Лазолван”, у масштабах держави це крапля в морі. Тому слід взагалі заборонити рекламу медичних препаратів на телебаченні або ж всебічно висвітлювати їхню дію з врахуванням застережень при застосуванні.

Лікари+фармацевти=співпраця

Якщо звернути увагу на фармацевтичну діяльність, то ситуація зі свинячим грипом, яка склалася восени – взимку 2009 р., ще раз продемонструвала свавілля та беззаконність дій фармацевтичних компаній. Виявилося, що ніхто не контролює наявність в аптеках необхідних препаратів та ціни на них. Звичайно, Україна – демократична країна з ринковою економікою, проте одними з основних принципів такої економіки є добросовісна конкуренція та захист прав споживачів. Більшість фармацевтичних компаній та аптек про це чомусь забули.

Окремо слід звернути увагу на тісну взаємодію лікарів і фармацевтів. Усім відомо, що фармацевти платять лікарям, які рекомендують їхні препарати. Не менш тісна взаємодія склалась у медичних працівників з аптеками: нерідко лікар направляє пацієнта до конкретної аптеки за конкретними ліками. Змови такого типу існують у багатьох країнах. Наприклад, американська фармацевтична компанія Pfizer за незаконний маркетинг своїх препаратів змушена була у 2009 р. заплатити штраф – 2,3 млрд дол. Відсутність таких масштабних скандалів в Україні свідчить лише про те, що проблему замовчують і не бажають вирішувати. Крім того, в більшості випадків пацієнт навіть не здогадується, що приймає ліки, які йому зовсім не потрібні, або ж про те, що лікар міг би виписати йому набагато дешевший препарат.

Відповідно до ст. 21 Закону “Про лікарські засоби” реалізація (відпуск) лікарських засобів громадянам здійснюється за рецептами та без рецептів лікарів. Яким чином лікар прописує пацієнту ліки без рецепту? У більшості випадків він просто записує на аркуші паперу найменування медикаментів та порядок їх прийому, не ставлячи підпис. Якщо ж в пацієнта виникнуть ускладнення через прийом таких ліків, довести, що їх виписав саме цей лікар, буде важко. Отже, щоб притягти винного до відповідальності, доведеться за власний кошт проводити почеркознавчу експертизу. Та й на практиці притягти винного лікаря до відповідальності, на жаль, доволі важко, адже в медичній сфері існує кругова порука. Про це свідчить, наприклад, скандал з індійською вакциною. Тоді внаслідок ускладнень від щеплення загинув старшокласник, проте жодну особу так і не притягли до відповідальності.

Підробка медикаментів

Ще однією проблемою в медичній сфері є велика кількість підроблених медикаментів. Фальсифікація ліків у країнах колишнього СРСР є найприбутковішим бізнесом. Самостійно виявити підробку важко, а точно встановити якість препарату може лише експерт. Відповідно до Порядку відпуску лікарських засобів і виробів медичного призначення з аптек та їх структурних підрозділів, затвердженого наказом МОЗ від 19.07.2005 р. № 360, безрецептурні лікарські засоби відпускаються з аптек, аптечних пунктів та аптечних кіосків. Рецептурні лікарські засоби відпускаються за рецептами медичних працівників з аптек та аптечних пунктів. З аптек, їх структурних підрозділів та аптечних складів (баз) може здійснюватися відпуск лише лікарських засобів, зареєстрованих в Україні в установленому порядку, за наявності завіреної постачальником відповідно до законодавства копії сертифіката якості виробника, який зберігається у суб’єкта господарської діяльності. На вимогу споживача копія сертифіката якості на лікарський засіб, що видається виробником, має бути надана протягом однієї доби. Тому в разі виникнення сумнівів щодо якості медикаменту обов’язково вимагайте в аптекаря належним чином завірену копію сертифіката якості виробника. Особливу увагу зверніть на мокру печатку виробника, якою має бути завірений документ, та на реквізити виробника.

Здійснення державного контролю якості та безпеки лікарських засобів покладається на Державну інспекцію з контролю якості лікарських засобів МОЗ, яка може анулювати ліцензію на провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової та роздрібної торгівлі такими засобами, а також відповідні дозволи та сертифікати.

Насамкінець

Навіть прийняття Медичного кодексу не вирішить усіх проблем, хоч і сприятиме поліпшенню ситуації. Медична система України потребує реформ. Щоб їх здійснити, потрібно створити єдиний механізм “держава + медична сфера + освіта + населення”. Достатнє фінансування, належний рівень навчання, культури та етики, знання своїх прав, усвідомлення відповідальності за свої вчинки, відповідна міра відповідальності та соціальні реформи – необхідні передумови професіоналізму в медичній галузі.

Анна Самойленко (Правовий тиждень, № 20, 18-24 травня 2010)

Стаття опублікована у вівторок, 25.05.2010, у категорії Право, суди. Ви можете відслідковувати відповіді на цю статтю за допомогою RSS 2.0.

Написати відповідь


2 + п'ять =

--


Календар публікацій

Травень 2010
П В С Ч П С Н
« Кві   Чер »
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31