Право на батьківство в рішеннях Європейського суду з прав людини

Право на батьківство – це природне, невід’ємне право особи (чоловіка або жінки) стати батьком (матір’ю) дитини та володіти правами й обов’язками щодо неї. Водночас воно часто потребує захисту, у тому числі й судового. Однин із найефективніших способів захисту прав людини – звернення до Європейського суду з прав людини (далі – Суд). Проте, говорячи про захист у цьому Суді права на батьківство, слід виходити із права на повагу до приватного та сімейного життя, гарантованого ст. 8 Конвенції про захист прав та основоположних свобод (далі – Конвенція). Розглянемо рішення, які не лише стосуються захисту права на повагу до сімейного життя, але й опосередковано впливають на реалізацію особами їхніх батьківських прав.

Право на материнство

Сьогодні завдяки прийняттю важливих конвенцій з прав людини народження дитина поза шлюбом не є проблемою. Однак ще до 70-х рр. ХХ століття у Європі були поширені порушення прав на цьому ґрунті. Давайте розглянемо, як розуміли тоді право на материнство, на прикладі справи “Маркс проти Бельгії” (1979).

Згідно з обставинами справи Александра Маркс є дочкою Паули Маркс, незаміжньої жінки. Відповідно до бельгійського законодавства щодо дітей, народжених у шлюбі, материнство реєструється автоматично (за фактом народження). Однак у випадку пані Маркс, дитина якої була народжена поза шлюбом, від матері вимагали заяву про визнання, котру слід подавати в орган реєстрації цивільного стану. Такий акт був лише декларативним і не створював достатніх доказів материнства. Відповідно, заявниця, отримавши таке визнання, через рік після народження доньки розпочала процедуру усиновлення (при цьому слід зазначити, що Цивільний кодекс Бельгії суттєво обмежував спадкові та деякі інші майнові права дитини, народженої поза шлюбом). Заявниці Маркс стверджували, що така система реєстрації порушує їхні права, передбачені ст. 8 Конвенції, взятої окремо та в поєднанні зі ст. 14.

У своєму рішенні Суд зазначив: “Якщо держава в рамках своєї внутрішньої правової системи визначає режим деяких сімейних стосунків, то вона має діяти продумано, так, щоб зацікавлені особи могли вести нормальне сімейне життя”. На думку Суду, декларована у ст. 8 необхідність поваги до сімейного життя передбачає, зокрема, наявність у внутрішньому законодавстві правових гарантій, які уможливлювали б інтеграцію дитини в сім’ю з моменту народження. Крім того, Суд вважає: якщо метою держави є створення умов для нормального розвитку сімейних стосунків між незаміжньою матір’ю та її дитиною, то держава не має допускати жодної дискримінації за ознакою народження. Це є вимогою ст. 14 у поєднанні зі ст. 8 Конвенції.

Пропорційність інтересів батька та матері

Право на батьківство пов’язане з питанням, чи може особа відмовитися від реалізації цього права і чи можна змусити її до відтворення. У цьому контексті широкого суспільного обговорення набула проблема абортів.

З правового погляду цікаве питання щодо пропорційності інтересів батька та матері під час прийняття рішення про штучне переривання вагітності. Репрезентативною в цьому плані є справа “Босо проти Італії” (2000).

Згідно з фактами дружина заявника вирішила перервати вагітність, незважаючи на заперечення чоловіка. Заявник скаржився на порушення своїх прав як потенційного батька і права ненародженої дитини на життя. Він був незадоволений тим, що дозвіл на переривання вагітності надає матері право вирішувати, чи робити аборт, і не враховувати заперечення з боку батька. Крім того, заявник стверджував, що надання жінці можливості здійснити аборт перешкоджає батькові створити сім’ю.

Суд у своєму рішенні зазначив, що право на приватне життя батька не може тлумачитися так широко, щоб містити право консультуватися з приводу аборту, який має намір зробити жінка. Суд також зазначив, що аборт у цій справі був проведений відповідно до законодавства Італії і мав на меті захист здоров’я матері. Втручання в право згідно зі ст. 8 Конвенції виправдане, оскільки було необхідне для захисту прав іншої особи.

Репродуктивні технології

У наш час великого поширення набуває використання репродуктивних технологій. Водночас законодавство держав інколи не дозволяє зацікавленим особам скористатися цим способом лікування безпліддя, а отже, не створює належних умов для забезпечення права на батьківство. Показовою є справа “S. H та інші проти Австрії” (2010).

Четверо заявників – це дві подружні пари, у яких виникли проблеми зі штучним заплідненням. У першого подружжя (першого та другого заявників) склалася ситуація, коли можна було використати яйцеклітину дружини і сперму донора (щоб народжена дитина була споріднена з одним із батьків). Через захворювання жінки можливо було провести лише in-vitro-запліднення, проте чинне законодавство дозволяло лише in-vivo-запліднення донорською спермою.

У другої пари була протилежна ситуація: організм жінки не виробляв яйцеклітин, і потрібно було проводити імплантацію ембріона, зачатого від сперми її чоловіка та донорської яйцеклітини. Однак згідно із законодавством Австрії здійснити таку процедуру було неможливо.

Заявники скаржилися на порушення ст. 8 у поєднанні зі ст. 14 Конвенції, оскільки, незважаючи на важливість права на створення сім’ї та права на відтворення, держава не встановила належних умов для його регулювання. На думку заявників, система, визначена законодавством, була непослідовною та нелогічною, оскільки штучне запліднення не було заборонене загалом, але були зроблені винятки щодо деяких його специфічних способів.

Суд зазначив, що порушення ст. 14 Конвенції означає різне ставлення до осіб у схожих ситуаціях. Таке різне ставлення є дискримінаційним, якщо не є об’єктивно виправданим, тобто не має законної мети, чи коли існує непропорційність застосованих заходів та мети, яка переслідується. Суд вважає, що в обох випадках було наявне порушення ст. 14 у поєднанні зі ст. 8, оскільки різниця у правовому регулюванні була необґрунтованою та непропорційною.

Пропорційність інтересів

Щодо пропорційності інтересів потенційних батька, матері та ненародженої дитини, варто проаналізувати справу “Еванс проти Сполученого Королівства” (2007). Заявниця – пані Еванс, та її партнер розпочали лікування безпліддя. В процесі огляду виявилося, що у заявниці передраковий стан яєчників. Їй було запропоновано провести запліднення in vitro перед їх хірургічним видаленням. Пані Еванс та її партнер підписали інформовану згоду про те, що дають згоду на запліднення та про те, що кожен з них має право відкликати свою згоду до моменту імплантації ембріона. Згодом було створено шість ембріонів, після чого заявниці було проведено операцію із видалення яєчників. Проте невдовзі стосунки заявниці та її партнера були розірвані і останній відкликав свою згоду на продовження зберігання ембріонів. Заявниця розпочала судовий процес з метою відновити згоду на зберігання зародків. На думку пані Еванс, вимога згоди батька на зберігання та імплантацію запліднених яйцеклітин порушувала її права згідно зі статтями 8 та 14 Конвенції, а також право ембріона на життя відповідно до статті 2. Суд зауважив, що питання моменту виникнення життя належить до сфери регулювання держави. Згідно законодавства Сполученого королівства ембріон не має належних прав та інтересів і не може претендувати на право на життя відповідно до статті 2 Конвенції. Суд також зазначив, що на міжнародному рівні немає одностайності в питанні правового регулювання штучного запліднення та використання ембріонів. На думку Суду, межі оцінки, надані державі, повинні бути настільки широкими, щоб охоплювати як її рішення втручатися в цю сферу, так і в разі такого втручання встановити детальне регулювання цих питань для досягнення балансу приватних та публічних інтересів. Суд дійшов висновку про відсутність порушення статті 8 та 14 Конвенції.

Роль держави

Крім описаних, у сфері батьківських прав виникають й інші проблеми, зокрема: чи повинна держава, котра гарантує своїм громадянам право на сім’ю створювати необхідні умови для його реалізації. З приводу цього слід звернутися до проблематики, що піднімається у справі “Валла та Валлова проти Чеської республіки” (2006). За обставинами справи, у вересні 2000 року за зверненням департаменту соціального захисту місцевий суд ухвалив рішення про встановлення нагляду за сім’єю заявників, у яких п’ятеро дітей і які, на думку працівників департаменту, неналежним чином облаштували свій побут. Згодом з причини того, що заявники не змогли знайти нормального житла та з огляду на потреби дітей, їх було відібрано у заявників і поміщено до відповідних дитячих установ. Пізніше було скасовано опіку над найстаршим сином у зв’язку з досягненням ним довголіття, двох молодших дітей усиновило подружжя. Потім двох старших дітей було повернуто заявникам за умови перебування підлітків під наглядом школи. Заявники скаржилися на те, що їх розлучили з дітьми, а державні органи не зарадили в такій ситуації. На думку Суду, проблема полягала в тому, що органи влади застосовували надто обмежені заходи для вирішення ситуації: було застосовано вкрай суворий захід – розлучення дітей з батьками, до якого можна вдаватися у виняткових випадках. Суд вказав, що органам влади слід було знайти м’якші заходи, а саме: можна було влаштувати відстеження побутових умов сім’ї Валла, соціальні працівники могли надавати конкретні поради щодо того, яким чином заявники можуть поліпшити свої житлові умови. Суд вважає недостатніми підстави, якими керувалися національні суди, ухвалюючи рішення про поміщення дітей до соціальних установ, крім того державні органи не вживали заходів для того щоб пришвидшити повернення дітей у сім’ю. Тому Суд вважає, що було наявне порушення статті 8 Конвенції

Висновки

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що хоч Конвенція про захист права та основоположних свобод не містить норми, котра б прямо передбачала право на батьківство, в багатьох рішеннях за статтею 8 розглядається дотична до нього проблематика, а саме пропорційність інтересів батька та матері при вирішенні питання про народження дитини, проблема дискримінації осіб за ознакою сексуальної орієнтації, участі держави в реалізації особами свого права на батьківство та ін.

Галина Будівська (Правовий тиждень, № 25, 25 червня 2010)

Стаття опублікована у вівторок, 29.06.2010, у категорії Право, суди. Ви можете відслідковувати відповіді на цю статтю за допомогою RSS 2.0.

Написати відповідь


3 − = два

--


Календар публікацій

Червень 2010
П В С Ч П С Н
« Тра   Лип »
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930