Хто врятує мікробізнес в Україні

У Європі наш так званий малий і середній бізнес носить ім’я “мікробізнес”. Для порівняння, у Польщі 95% підприємницької діяльності країни здійснюють представники саме мікробізнесу. “Сьогодні нам необхідно адекватно реагувати на ті кризові процеси, в які входить наш бізнес нарівні з європейським, а іноді і програє йому конкурентну боротьбу. Фактично бізнес – це змагання, у якому підприємці – спортсмени, а як у будь-якому спорті, тут теж є переможці і переможені. Нам же необхідно захистити саме програвшу сторону, визначити для неї соціальні гарантії, і механізми комерційного захисту від великих фінансових акул”, – вважає голова Держкомпідприємництва Михайло Бродський.

Оскільки традиційно малий і середній бізнес, як ми його називаємо, складає основу економіки будь-якої поважаючої себе країни, то й вітчизняні депутати занепокоїлися врегулюванням пов’язаних з ним питань. Минулого тижня в Києві пройшов “круглий стіл”, присвячений проблемам банкрутства. Ключовим стало питання ліквідації фізичних осіб-підприємців, бізнес яких “накрився мідним тазом”. Що стосується головного закону, що регулює питання банкрутства в Україні – ЗУ “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, то політики та експерти в один голос стверджували, що він не регулює питання, пов’язані з приватними підприємцями. Та й в принципі реєстрацію фізичних осіб-підприємців (ФОП) законодавство передбачає, а от про банкрутство цього самого підприємництва замовчує.

Однак проблемним виявилося питання не тільки ліквідації ФОП, але і навіть самої їх реєстрації. Так, заступник голови ДПАУ Сергій Лікар сказав: “Я взагалі не розумію, що ми реєструємо під назвою ФОП. Може, мені хто-небудь пояснить це?”. Сергій Іванович був обурений безглуздою, на його думку, реєстрацією СПД – фізичних осіб: “Коли ми реєструємо юридичну особу – для мене все зрозуміло. Ми реєструємо юрособу, його засновників, їх повноваження, майновий комплекс та інше. А для фізосіб таких причин я не бачу”. На це питання Валентина Данішевська, голова правової громадської організації, відповіла: “Для реєстрації ФОП існує тільки одна причина взагалі – це щоб вам, у податковій, було зручніше”. На що останній погодився із застереженням: “Так, але ми не проти реєструвати фізичних осіб, які просто у нас в податковій написали би заяву про бажання зайнятися підприємницькою діяльністю, і ми відразу надали б їм особливу систему оподаткування”. Дійсно, ця система всьому була б набагато зручніше, до того ж вона істотно розширила б права податкових, до чого так наполегливо прагне прем’єр-міністр. Проте на даний момент реєстрація ФОП в податковій існує поки що тільки на словах.

Питаннями банкрутства фізосіб-підприємців занепокоїлися всі члени “круглого столу” – від Бродського до депутатів. А представник ДПАУ пан Лікар і тут відзначився, розігравши на словах театральну постановку: “Я можу зареєструватися як суб’єкт підприємницької діяльності, накоїти купу боргів, а потім оголосити себе банкрутом. А далі я знову реєструюсь як ФОП, займуся аналогічними справами і знову мене ліквідують, і так нескінченно. Питання в тому, що договірні зобов’язання перед іншими господарюючими суб’єктами – це питання, яке в обов’язковому порядку потрібно забезпечувати. Інша справа, якщо у мене є право власності на нерухоме майно – це моє особисте майно. У фізичної особи-підприємця не ведеться облік основних засобів, ця норма прямо прописана в законі. Таким чином, вступивши в права на заняття певною діяльністю, ми не зобов’язані нічим гарантувати свою діяльність кредиторам. Тому що закон говорить, що я займаюся підприємницькою діяльністю на свій страх і ризик, – позиціонував своє бачення підприємництва Сергій Лікар, і знову висловив власне здивування: – Я не розумію, що значить визнати фізособу-підприємця банкрутом. Не зрозуміло, що визнають у цьому випадку банкрутом або кого: мою сферу діяльності, або майно, яке не відноситься до суб’єкта підприємництва”.

Здивовану позицію заступника голови ДПАУ вирішив чи то підтримати, чи то розвінчати голова Держкомпідприємництва, який висловив думку про необхідність врегулювання питання банкрутства фізосіб-підприємців. “Я б хотів, щоб у моєму суспільстві говорили про концепцію реструктуризації заборгованості фізичних осіб, а не про банкрутство”, – зазначив Бродський. За його словами, ліквідація через банкрутство ФОП настає у разі, коли особа не має можливості розрахуватися з боргами перед кредиторами, а тому й ліквідується не саме обличчя, а лише його борги. Також Михайло Юрійович запропонував нам перейняти правовий досвід Італії, за яким фізособа, яка не може розрахуватися з боргами, визнає себе банкротом, після чого ця особа офіційно має право погасити лише 25% частини боргу перед кредиторами. Однак після такого банкрутства фізособа не має права займатися підприємницькою діяльністю протягом усього життя. “Жорстко, але ефективно”, – підсумував Бродський.

Цікаво, що інститут банкрутства фізосіб-підприємців існує не у всіх країнах Європи, тому говорити, чи потрібен він зараз Україні, однозначно не можна. Як зазначив Бродський, вирішувати питання про банкрутство фізосіб можна тільки після врегулювання інституту банкрутства в цілому, а також діяльності арбітражних керуючих. “Тому що безглуздо зараз, коли з підприємствами відбувається хаос, додавати до нього ще й соціальний хаос – за участю громадян-підприємців”, – сказав голова Комітету.

Якщо перейти до питання держрегулювання банкрутства, то за дивним збігом обставин, через два дні після вищевикладеного обговорення проблем інституту банкрутства в цілому, і фізосіб зокрема, в парламенті був прийнятий Закон “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб’єктів господарювання”. Цим нормативним актом, звичайно, проблеми банкрутства повністю не вирішуються, тим більше питання ФОП, проте він став першим кроком нової влади на шляху розплутування клубка проблем інституту банкрутства. Принаймні, радує, що обговорення реальних проблем правових інститутів держави тягне за собою не тільки спогади про приємну бесіду, але і прийняття відповідних заходів з боку влади. Так би й надалі.

Акцент

“На практиці всього 10% справ закінчуються відновленням платоспроможності боржника, а інші 90% неминуче приводять підприємство до банкрутства”

Партнер юридичної фірми, арбітражний керуючий Ганна Вронська:

- Назва чинного закону звучить як ЗУ “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. Так от, на практиці лише 10% справ закінчуються відновленням платоспроможності боржника, а інші 90% неминуче приводять підприємство до банкрутства. Тобто самі процедури закону спрямовані в бік, швидше, ліквідації боржника, ніж його оздоровлення.

Ще одна проблема – це розтягнутість строків: деякі справи про банкрутство тягнуться роками. Це не сприяє а ні відновленню платоспроможності боржника, ні повернення боргу кредитору, оскільки за цей час деякі несумлінні боржники встигають сховати свої активи, а ось сумлінні кредитори не можуть одержати задоволення своїх вимог. У деяких випадках процедура санації могла тривати більше трьох років, тому в законопроекті № 5281 ми передбачили для неї термін не більше 18 місяців. Тому чітке регулювання строків проведення процедур банкрутства вкрай важливо.

Ми як практикуючі юристи хотіли б, щоб законодавство про банкрутство було змінене за наступним моментам.

1. Конфлікт між двома профільними законами: закон про банкрутство і закон про приватизацію державних підприємств. Дуже часто в процедурі банкрутства державних підприємств сторони укладають мирову угоду, за якою активи боржника, які належать державі, йдуть в обмін на погашення вимог кредитора. На сьогоднішній день законодавство цей момент зовсім не врегулювало, судова практика з цього питання відсутня, немає роз’яснення ні Вищого господарського суду, ні Верховного Суду України, і рідкісні випадки, які доходять до судів, розглядаються абсолютно по-різному.

2. Залік зустрічних однорідних вимог. Необхідно на законодавчому рівні врегулювати можливість такого заліку та визначити, що він може здійснюватися тільки на підставі вимог, що виникли в один і той же період або які віднесені до однієї і тієї ж черги кредиторів. Оскільки в багатьох випадках несумлінні боржники або кредитори в цій частині можуть використовувати процедури банкрутства на свій розсуд.

3. Підвищення вимог до осіб, які отримують ліцензії арбітражних керуючих. Існуюча редакція закону передбачає, що ліцензію може отримувати особа з вищою освітою, немає вимог щодо досвіду. І в проектах, що було враховано побажання Мінекономіки, щоб до законодавства були внесені відповідні вимоги щодо необхідного досвіду роботи для осіб, які бажають отримати ліцензію арбітражного керуючого.

4. Процесуальні аспекти розгляду справ про банкрутство в суді. Процедури оскарження теж дуже часто негативно позначаються на процесі банкрутства підприємства. Необхідно внести зміни до законодавства, де вказати, оскарження яких документів може спричинити за собою припинення розгляду справи, а яких – не вплине на загальний хід розгляду справи.

5. Підвищення гласності процесу ліквідації підприємств. Було б набагато зручніше інформацію про ліквідацію юросіб друкувати не тільки в друкованих ЗМІ, які часто читають далеко не всі, а вивішувати цю інформацію на офіційному сайті. Тоді будь-який кредитор може зайти в Інтернет і подивитися, які підприємства оголошують про свою ліквідацію, що дасть усім можливість вчасно подавати свої вимоги до боржника. Така новела була запропонована проектом № 5281, і ми вважаємо її розумною.

Олена МИХАЙЛЕНКО (Судово-юридична газета, № 25, 6 липня 2010)

Стаття опублікована у середа, 07.07.2010, у категорії Податки, Право, суди. Ви можете відслідковувати відповіді на цю статтю за допомогою RSS 2.0.

Написати відповідь


дев'ять − = 0

--


Календар публікацій

Липень 2010
П В С Ч П С Н
« Чер   Жов »
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031