Пенсійний удар під дих Збройним Силам

Те, про що так довго говорили в Україні (хто – в кабінетах влади з млосним придихом в очікуванні кредитів МВФ, а хто з жахом, подивом і ненавистю вдома на кухнях і на роботі в курилках) сталося. Україну чекає «пенсійне пекло».

Логіку наших нинішніх керівників, які вирішили підняти пенсійний вік, зрозуміти неможливо. Вони кивають на Європу, – мовляв, там підвищують. Це лицемірство і цинізм чистої води. У країнах ЄС люди живуть в середньому 78 років. А як можна підвищувати пенсійний вік до 65 років для чоловіків в Україні, де їх середня тривалість життя – 62 роки? На це питання ніхто з команди Януковича-Азарова, яка жадає західних кредитів, не відповідає. Зрозуміло одне: це глибоко антинародна «реформа», якщо її взагалі можна вважати реформою, оскільки тут куди доречніше слово «геноцид».

…Для Збройних Сил України пенсійні пропозиції команди Азарова мають особливу красу. Адже абсолютно зрозуміло, що в разі ухвалення законопроекту про пенсійну реформу в його нинішньому вигляді українська армія в близькому майбутньому просто перестане бути боєздатним збройним формуванням, геть втративши професійні кадри. У цьому плані пропозиція в законопроекті служити військовим мінімум 25 років, але одержувати пенсію лише після 60 – той удар під дих, який швидко доконає і без того неухильно деградуючі донині Збройні Сили України.

Почнемо з того, що логіку авторів законопроекту щодо військовослужбовців взагалі зрозуміти неможливо, – пропонуються нововведення, просто дикі для будь-якої цивілізованої країни. На всьому просторі СНД, починаючи з Росії, і далеко за його межами, до США, військовослужбовці мають право на пенсію після 20 років мінімальної вислуги. Цей термін не висмоктаний з пальця, – інакше він не був би однаковий в десятках країн. Авторам законопроекту в своїх затишних кабінетах, очевидно, не зрозуміти, що військова служба передбачає дещо інше проведення часу, ніж перебирання папірців у теплі і затишку. Ненормований робочий день, величезні психологічні й фізичні навантаження, постійний стрес (у Україні він у рази посилюється повною відсутністю прийнятних соціальних умов для людей в погонах) призводить до того, що після двох десятиліть служби рідко який військовослужбовці не має хронічних захворювань. Термін життя їх, відповідно, теж в більшості своїй недовгий.

Але збільшення мінімального терміну служби на 5 років ще терпимий. Незрозуміло, інше – а саме, якими міркуваннями керувалися автори проекту, коли складали пропозицію для військовослужбовців після 25 років сумлінної служби ще не менше 15 років «безкоштовно» чекати заслуженої пенсії. Такого на сьогодні немає ніде в світі!

Це ж треба було придумати обмеження віку, до якого можна служити, 55 роками. Тобто за всіх зусиль мінімум 5 років звільнений офіцер гарантовано «безкоштовно» чекатиме пенсії. Ну, не марення навіжених?

Подивімося на ситуацію зсередини. Середньостатистичний військовий – це людина, що зазнає труднощів служби за доволі скромну винагороду. При цьому маса людей в погонах не мають даху над головою, тобто із свого і без того невеликого грошового утримання повинні левову частину виділяти на винайняте житло. На сьогодні ніяких пільг військові не мають, тому єдине, що відрізняє українського офіцера від, наприклад, вантажника, який одержує таку ж (або й більшу) платню – можливість раніше піти на пенсію. І цю можливість у нього забирають.

Головне питання: чим повинен займатися до отримання пенсії офіцер, який звільнився після 25 років чесної служби? Чим він годуватиме себе і свою сім`ю 15 років? У масі випадків військові, звільнившись, працюють, але найчастіше це – не жадність чи дурість, а прагнення доповнити пенсію в 1200–1400 гривень. Погодьмося, для людини, що залишилася на вулиці з сім`єю після звільнення з армії, – це не така велика сума. Факт у тому, що у віці після 43–45 років знайти роботу з нормальною зарплатою вельми проблематично, тим більше – з резюме, в якому попереднє місце одне – Збройні Сили.

До речі, про резюме. Хто у нас візьме на роботу товариша, який ціле життя командував, наприклад, зенітно-ракетними або танковими підрозділами, або БЧ-2 (ракетно-артилерійською бойовою частиною) корабля? Кому і на якій посаді він з таким досвідом роботи потрібний?

Такий момент. У Севастополі, де маса російських моряків з Чорноморського флоту РФ одержують пенсію з українського Пенсійного фонду, так її і одержуватимуть після 20-25 років вислуги. А їх українські колеги, службовці там-таки – ні. Враховуючи, що військовослужбовці живуть, часто, недовго, Пенсійний фонд України працюватиме на російських військовослужбовцях, а не власних українських.

Але й це не все. У місті звільнений майор чи підполковник, можливо, і переступить через свою офіцерську гордість і влаштується вантажником чи охоронцем (знову таки, кому потрібний охоронець під 50?), або, в крайньому разі, виживатиме, збираючи порожні пляшки біля вокзалу. Але основна маса гарнізонів Збройних Сил розташовані не в містах. Якщо людина одержала за роки служби житло (а найчастіше забезпечуються квартирами військові саме далеких гарнізонів, там будувати дешевше), – де він у військовому містечку взагалі шукатиме роботу, навіть якщо на його спеціальність є попит? Тут не інакше як залишається на 15 років переходити на підніжний корм у прямому розумінні цього слова.

Таким чином, маємо не надто оптимістичну картину. Нині однією з основних проблем Зброєних Сил керівництво Міноборони називає кадрову. Мотивації служити в українській армії практично немає. Тому за рік кількість контрактників у ЗСУ (і це з нашими планами в близькому майбутньому відмовитися від призову!) збільшилася менше, ніж на 1%. Офіцери тікають з армії, хто як може. Але хто сюди взагалі піде служити, свідомо знаючи, що його чекає подібне жалюгідне майбутнє? Чи багатьох спокусить перспектива здобути вищу військову освіту, якщо гарантовано такий кінець «службової кар`єри»?

З упевненістю можна сказати, що молодь, яка все ж таки вирішить вступати до військових вузів, спочатку обиратиме спеціальності, які гарантовано будуть запитані в цивільному житті, – просто вже потім, щоб мати можливість знайти роботу після звільнення в запас в очікуванні пенсії. Наприклад, такими спеціальностями є професії військового юриста або фінансиста. Але проблема в тому, що армія не може складатися тільки з юристів. Її боєздатність визначають саме «бойові» спеціальності – командирські та вузьких військових фахівців. Які після пенсійної реформи ні за якою логікою не можуть бути запитані. А це означає тільки повний розвал Збройних Сил, і нічого іншого.

Водночас в армії в найближчому майбутньому відбуватимуться недобрі речі. Маса старших офіцерів триматимуться у військах до останнього, прагнучи прослужити якомога довше (у цивільному статусі в очікуванні пенсії зайнятися особливо нічим). Таким чином, молодь до всього втратить будь-яку перспективу службового зростання – всі «верхні» посади заб`ють люди похилого віку. Отак Збройні Сили дуже швидко й перетворяться на зібрання підполковників і полковників з підірваним здоров`ям, в кращому разі – сорокарічних капітанів. Боєздатним збройним формуванням таку армію назвати буде неможливо.

…Підлість авторів нинішньої пенсійної реформи щодо військових полягає в тому, що останні мають мінімальну можливість адекватної реакції. Офіцер або прапорщик – не приватні підприємці, вони не можуть просто так, не вступаючи в конфлікт із законом, кинути все і поїхати до Києва мітингувати під будинком уряду, Адміністрацією Президента і парламентом. Але армія і флот мають хай не найефективніший і не гарантований, але все таки абсолютно законний спосіб висловити свою думку – це офіцерські збори. Вони мають повне право звернутися і до міністра оборони України, і до Президента України як Верховного Головнокомандуючого Збройних Сил України. Головне сьогодні – не мовчати.

Варто пригадати ще один момент. Наприкінці листопада цього року директор Департаменту кадрової політики МО України Сергій Трифонов заявив під час «гарячої телефонної лінії» в Києві (див. газета «Народна армія» №222 (4584) від 26 листопада 2010 року) таке: на сьогодні питання про збільшення пенсійного віку військовослужбовців в Міністерстві оборони України не розглядається. АЛЕ! Цитата: «…Якщо відповідні пропозиції з`являтимуться, Департамент кадрової політики після опрацьовування передаватиме їх Громадській раді при Міністерстві оборони України для подальшого обговорення офіцерами в цілому».

Тут військовим пообіцяли (цілий керівник Департаменту Міноборони): всі пропозиції щодо пенсійної реформі обговорюватимуться офіцерами. Сьогодні хто-небудь питає думку людей в погонах? Офіцери, нагадайте ж військовому керівництву його обіцянки! Особисто я упевнений, що голос людей в погонах буде почутий. Аби лише цей голос взагалі прорізався.

Дмитро Тимчук, керівник Центру військово-політичних досліджень

http://www.unian.net

Стаття опублікована у субота, 25.12.2010, у категорії Право, суди, Трудове законодавство, соцзахист. Ви можете відслідковувати відповіді на цю статтю за допомогою RSS 2.0.

Написати відповідь


три × = 15