Рік Януковича

Віктор Янукович вже рік працює Президентом. Рівно рік Україна перебуває у стані підвищеної готовності до реформ у всіх сферах життя і рівно рік, як опозиційність до влади припинила бути безпечним заняттям. Вигравши президентські вибори під зрозумілими всім гаслами про наведення порядку і побудову “України для людей”, В.Янукович взявся реалізовувати свої передвиборчі обіцянки і втілювати у життя свою політичну платформу по-своєму. Всім незгідним Янукович за рік дав зрозуміти, що у них є три варіанти: а) дочекатися наступних президентських виборів; б) визнати лінію, що проводиться Президентом і урядом, єдино правильною; в) сісти і мовчати. Така жорстка позиція, за ідеєю, повинна подобатися всім тим, хто звинувачував попередника нинішнього Президента у нерішучості і слабкості. Але подобається вона далеко не всім. Як повинна виглядати Україна за проектом Януковича, за підсумками року правління вже зрозуміло.

Його Величність Президент

Внаслідок повернення до Конституції 1996 року, Президент Янукович отримав змогу навряд чи не одностайно визначати кадрову політику державної влади. З політичного побуту успішно зникло страшне для багатьох останні п’ять років поняття “парламентська коаліція”, і, як наслідок, Президент знову дістав право призначати і звільняти Кабінет Міністрів у повному складі на власний розсуд. Крім того, В.Янукович за рік добився привілею призначати і звільняти за своєю волею Генерального прокурора, чим до нього жоден Президент України похизуватися не міг. Якщо ж до всього додати те, що глави обласних державних адміністрацій, неформально звані губернаторами, також призначаються Президентом особисто, то наділений так широкими повноваженнями гарант виглядає практично монархом. А якщо врахувати, що за рік правління нової влади у Верховній Раді сформувалася слухняна пропрезидентська більшість, то форма правління у сучасній Україні нагадує вже не просто монархію – абсолютизм.

Чи можна назвати ці адміністративні перетворення позитивними для України? З погляду швидкості рішень, що приймаються – так, оскільки у глави держави фактично немає чинника опору. Блискавичне рішення про спрямування у Кот-д’Івуар українських миротворців може бути тому яскравою ілюстрацією. З погляду якості рішень, що приймаються така жорстка централізація влади сприймається неоднозначно, і одним з аргументів “проти” посилення Президента є те, що за рік у країні практично зникла політична дискусія. Проте цей аргумент також пояснюється прихильниками Президента як наведення порядку і ліквідація хаосу.

Реформами з бездоріжжя і бюрократизму

Слово “реформа” означає якісне перетворення. “Реформувати” – отже, змінювати форму чого-небудь, що не влаштовувало раніше, так, щоб воно стало влаштовувати. Реформи у політиці мають на увазі, як правило, коригування “правил гри”, перерозподіл важелів впливу на суспільно-політичні процеси і, можливо, зміна механізмів контролю над цими процесами.

Раніше українці сприймали слово “реформа”, загалом-то, позитивно, і навіть з деякою апатією – оскільки серйозні реформи проводилися надто рідко. Про необхідність реформ говорили багато політиків, але часто далі декларацій вони не заходили. Але ось вже майже рік, як при слові “реформи” пересічного українця, від підприємця до пенсіонера, тіпає. Вважаємо: судова реформа, конституційна, податкова, пенсійна, реформа освіти, сфери ЖКГ, зміна трудового законодавства – навряд чи хто-небудь пригадає масштабні зміни у житті держави з часів Незалежності, що відбуваються так стрімко і за такий короткий період часу.

Оцінити якість змін поки складно – більшість з них ще не втілені у життя, але ті норми, які влада планує впроваджувати в українські реалії, в міру реалізації кожної нової реформи, вже зараз сприймаються вельми суперечливо. Яскравий тому приклад – ініціатива підняття пенсійного віку або ж спроби реорганізувати українські виші, знизивши рівень акредитації деяких з них. Тотальне, всеохопне реформування – також можна вважати підсумком першого року В. Януковича. Президент та його команда вирішили не просто підкоригувати, а зовсім змінити “правила гри” у цій країні.

Сильна опозиція поза законом

Президент Леонід Кравчук, маючи як опозицію Народний Рух, намагався перестерігати їх і “схилити до співпраці”. Президент Леонід Кучма обмежував впливовість своїх опонентів шляхом медіа-ізоляції. Президент Віктор Ющенкозумів виявитися в опозиції до всіх, враховуючи законодавчу, виконавчу владу і навіть багатьох членів своєї ж партії.

Щодо В.Януковича, то за рік його президентства порушено більше десятків кримінальних справ щодо протилежного Партії регіонів політичного табору. Прихильники Президента, враховуючи його найближче оточення, називають таку тенденцію ефективною антикорупційною кампанією. Співчуваючи ж “арештантам” звертають увагу на те, що за рідким кримським винятком під вартою виявляються члени команди Юлії Тимошенко – екс-прем’єр-міністра і головного суперника В.Януковича на президентських виборах. Кримінальна справа відкрита і проти самої Ю.Тимошенко, досудове слідство за ним вже завершено, а це означає, що головного опонента Президента Януковича чекає суд.

Практика кримінального переслідування представників минулої влади за рік президентства В.Януковича очевидна, спори йдуть лише щодо – чи називати це полюванням на корупціонерів або все-таки політичними репресіями.

По стопах Леоніда Даниловича

У перший рік свого президентства, говорячи про міжнародну політику, В.Янукович уникав різких прозахідних заяв, властивих його попереднику. Водночас він дещо розчаровував і “радикальних слов’янофілів”, які вірили, сподівалися і чекали, що з приходом на Банкову лідера Партії регіонів Україну чекає союз із Росією, а російська мова обов’язково стане другою державною.

Президент Янукович намагається провести зовнішню політику, яку у бутність Президента Л.Кучми назвали “багатовекторною”. Президент одночасно оголошує євроінтеграцію стратегічним зовнішньополітичним курсом і проводить спільний автопробіг із Президентом Росії Дмитром Медведєвим, доручає Першому віце-прем’єру Андрію Клюєву форсувати процес отримання безвізового режиму з ЄС і публічно допускає можливість участі України в Митному союзі.

Словом, зовнішньополітичним підсумком річного правління В.Януковича можна вважати не те, щоб зміну курсу, а, швидше, зміну ставлення влади до міжнародної політики загалом. Глава держави не приймає єдиного вектору, він вибирає “обирає Кучми”. Але про те, наскільки четвертий Президент володіє гнучкістю другого Президента, країна взнає вже після річниці інавгурації В.Януковича.

ЛIГАБiзнесIнформ

Інформаційне агентство

www.liga.net

Стаття опублікована у понеділок, 28.02.2011, у категорії Суспільство. Ви можете відслідковувати відповіді на цю статтю за допомогою RSS 2.0.

Написати відповідь


+ шість = 7