Справи, яких не мало бути. Щодо адекватності обраного способу захисту прав на землю

На даний час можна вважати загальновизнаним, що правова система України характеризується серед іншого двома недоліками: по-перше, надмірною завантаженістю судів справами, а по-друге, низьким відсотком виконання судових рішень. Названі негативні явища є результатом дії численних факторів. Ми зупинимось лише на одному з них – надзвичайно поширеній практиці обрання неналежного способу захисту порушеного права. Помилки позивачів при обранні способу захисту (які суд, на жаль, часто не помічає) переобтяжують суди розглядом справ, вирішення яких насправді нічого не змінює у правовому становищі сторін. Після винесення рішення у подібній справі значні ресурси відволікаються на виконання рішення, яке взагалі неможливо виконати .

Одними з найпоширеніших земельних спорів є спори про визнання недійсними (незаконними, нечинними, а також про скасування) державних актів на право власності та право постійного користування землею. Подібні позовні вимоги заявляються:

  • при приватизації частки у власності на земельну ділянку одним із її користувачів без згоди іншого;
  • при приватизації частини земельної ділянки, що перебуває в користуванні, без згоди інших користувачів;
  • за відсутності згоди суміжних власників або землекористувачів при встановленні межі;
  • у випадках, коли земельною ділянкою розпорядився неуповноважений орган;
  • коли суміжний користувач приватизував дві земельні ділянки одного виду цільового використання;
  • коли приватизовано земельну ділянку, на якій знаходиться житловий будинок іншої особи;
  • коли на приватизованих сусідніх земельних ділянках власники “підняли трубу, по якій стікала дощова вода” тощо.

Неприпустима практика

Практика розгляду судами подібних спорів є неприпустимою, адже в силу вимог ст. 19 Конституції України суд може застосувати лише такий спосіб захисту, що передбачений законом. Закон, зокрема ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 152 Земельного кодексу України, такого способу захисту, як визнання державного акта недійсним, нечинним тощо не передбачає.

Крім того, визнання державного акта недійсним тощо в принципі не може вважатися способом захисту права, адже державний акт – це лише документ, що посвідчує право на земельну ділянку. “Спір” щодо державного акта – це в будь-якому разі не спір про право. Відповідно, “спори” щодо недійсності (скасування) державних актів не мають розглядатися судами. У відкриті провадження у справах за такими вимогами слід відмовляти, а провадження закривати (див., зокрема, п. 1 ч. 1 ст. 122, п. 1 ч. 1 ст. 205 Цивільного процесуального кодексу України).

Слід наголосити, що, якщо попередні редакції ст. 125, 126 ЗКУ досить жорстко пов’язували виникнення права власності та права постійного користування земельною ділянкою з видачею та реєстрацією державного акта (що дозволяло з великою долею умовності розглядати вимоги щодо визнання недійсними (скасування) державних актів як вимоги про визнання прав на земельні ділянки), то зараз такого жорсткого зв’язку немає.

Відповідно до ст. 125 ЗКУ “право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав”. Поки це правило замінене тимчасовим положенням п. З розділу II Закону “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що посвідчують право на земельну ділянку, а також порядку поділу та об’єднання земельних ділянок” від 05.03.2009 р.: “До створення єдиної системи органів реєстрації прав на нерухоме майно та їх обмежень… право власності або право користування земельною ділянкою виникає з моменту державної реєстрації земельної ділянки”. Тобто в будь-якому разі між існуванням права на земельну ділянку та дійсністю (чинністю) державних актів знак “дорівнює” поставити аж ніяк не можна.

Так, в одній із досліджених справ було оскаржено державний акт, виданий на підставі незаконного рішення суду, згодом скасованого. Очевидно, прокурор, який заявляв позов, розумів, що його задоволення може не призвести до захисту прав осіб, які фактично були незаконно позбавлені права власності внаслідок видачі державного акта. Вимоги про визнання незаконним державного акта були доповнені вимогами “витребувати з чужого незаконного володіння Іванка Г. М., а також з володіння будь-яких залежних від нього осіб, чи третіх осіб, земельну ділянку». Очевидно, що такі вимоги не тільки задоволенню, але й судовому розгляду (в частині неідентифікованих осіб) не підлягали, оскільки ці “залежні особи, чи треті особи” не були названі у позовній заяві і, звичайно ж, не були залучені до судового розгляду (позов, втім, було задоволено).

Шкідливість підміни понять – вживання формулювання “визнання акта недійсним” у випадках, коли фактично йдеться про припинення права відповідача, – полягає в тому, що до відповідних правовідносин здебільшого не застосовуються положення про відібрання майна, що призводить до порушення прав набувача земельної ділянки.

Підміна понять

Показовим є й інший приклад. Суд задовольнив позов про визнання недійсними актів на право приватної власності осіб, які самовільно вилучили труби зливної каналізації, внаслідок чого ділянку сусідки почало заливати. Очевидно, що задоволення судом вимог позивачки не призведе до поновлення її прав, оскільки зовсім не означає, що каналізація буде відновлена.

Деякі суди при вирішенні питання про визнання державного акта недійсним застосовують правила про позбавлення права власності і витребування речі з чужого володіння, перевіряючи при цьому, чи належний позивач заявляє такий позов. В одній із справ суд відмовив відповідачеві за позовом про встановлення сервітуту в задоволенні його зустрічного позову про визнання недійсним державного акта, виданого позивачу з порушеннями закону, справедливо вважаючи, що видача державного акта позивачеві не порушує прав відповідача. Втім, здається, суд мав не вирішувати справу по суті, а закрити провадження у справі, встановивши, що позивач обрав спосіб захисту, не передбачений законом. Таким чином, його вимога по суті не була вимогою про захист порушеного права, а отже, не підлягала розгляду в суді.

На наш погляд, замість визнання державного акта недійсним слід заявляти позов про визнання права власності, який за своєю природою буде або позовом про визнання існуючого права (п. 1 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України), або перетворювальним позовом і призводитиме до припинення права відповідача та виникнення його у позивача (тобто буде відновленням становища, що існувало до порушення, передбаченим п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦКУ) – наприклад, коли Державний реєстр земель містить запис про належність земельної ділянки іншій особі.

Принагідно слід звернути увагу на техніко-юридичні недоліки формулювання ст. 152 ЗКУ, що передбачає “способи захисту права на земельні ділянки”. Перебуваючи в руслі поширеної тенденції у земельній сфері, ця стаття є дублюванням по відношенню до конкретної сфери – земельних відносин – загальних положень цивільного законодавства (у цьому разі ст. 16 ЦКУ).

Таке дублювання завжди є шкідливим, оскільки не додає до існуючого правового регулювання нічого нового, крім непорозумінь та потенційних колізій зі “скопійованою” нормою. Так, п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦКУ передбачає такий спосіб захисту, як “відновлення становища, яке існувало до порушення”. У ст. 152 ЗКУ такий спосіб захисту перетворився на “відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав”. Як то кажуть, на рівному місці виникла проблема: співвідношення двох норм можна розуміти, зокрема, так, що “спеціальна” норма ЗКУ звузила арсенал способів захисту, передбачений ЦКУ. Звичайно, таке тлумачення буде хибним, проте навіщо було давати для нього привід?

Післямова

На жаль, спори щодо державних актів належать до цілої низки поширених у судовій практиці “спорів”, що взагалі не мають розглядатися судами. Щоб зменшити навантаження на суд та гарантувати всім зацікавленим особам ефективний захист їхніх прав, до того, як порушувати провадження у справі, суду слід відповісти на запитання: а чи взагалі передбачено законом застосування такого способу захисту? Якщо застосування такого способу захисту передбачено законом, чи здатне задоволення позову призвести до поновлення порушеного права? І якщо відповідь на будь-яке з цих двох запитань негативна, провадження у справі не має порушуватися.

Анатолій МІРОШНИЧЕНКО | Правовий тиждень №18-19, 26 травня 2011

Стаття опублікована у четвер, 26.05.2011, у категорії Право, суди, Рекомендовані. Ви можете відслідковувати відповіді на цю статтю за допомогою RSS 2.0.

Коментарів: 2 на публікацію “Справи, яких не мало бути. Щодо адекватності обраного способу захисту прав на землю”

  1. Галко Олександр on Червень 13th, 2011 at 11:20

    Хочу дещо заперечити. По-перше ст. 16 ЦКУ містить не вичерпний і не імперативний перелік способів захисту цивільних прав, але і тут п. 7 ч. 2 предбачає припинення правовідношення, що цілком корелюється із визнанням недійсним державного акта, який створює для його власника сукупність прав та обовязків (розпоряджатися, не завдавати шкоди і т.д.). Теж стосується і ст. 152 ЗК України. Тобто переліки способів не є сталими. А уже ч. 1 ст.155 та ч. 2 ст. 158 ЗК дають чітке право судам застосовувати такий спосіб захисту в земельних правовідносинах як визнання недійсним державного акту (адже лише з ним закон повязує можливість розпорядження земельною ділянкою).Ця позиція підтримується п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004р. № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» із змінами внесеними згідно з Постановою Верховного Суду від 19.03.2010р. № 2. Мене ж особисто це питання зацікавило з веденням справи, у якій рішення на підставі якого виданий державний акт є цілком правомірним і вірним, але сам акт виготовлений помилково – не враховуючи вимог рішення, отож єдиний спосіб – визнання акта недійсним із збереженням рішення місцевої ради в його первинному вигляді. Дуже дякую за можливі коментарі.

  2. Євдокія on Жовтень 17th, 2012 at 22:13

    за відсутності згоди суміжних власників або землекористувачів при встановленні меж

Написати відповідь


8 − = сім

--


Календар публікацій

Травень 2011
П В С Ч П С Н
« Кві   Чер »
 1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031