Валерія Лутковська: “Невиконання рішень Європейського суду зводить нанівець європейську систему захисту прав людини”

Україна входить до п’ятірки країн за кількістю звернень до Європейського суду з прав людини (далі — Європейський суд, Суд), а також має проблеми з виконанням його рішень. Представники Мін’юсту кажуть, що ці обставини не є показником низької якості національного правосуддя, вони свідчать про певну невідповідність вітчизняної законодавчої бази Європейській конвенції з прав людини про захист прав людини і основоположних свобод (далі також — Конвенція) та судовій практиці Європейського суду. Проблеми пов’язані в першу чергу з тим, що Україна, на відмінну від багатьох країн світу, приєдналася до Конвенції нещодавно. Усі правники в один голос твердять про необхідність розробки ефективних законів. Проте, як і раніше, владі ніде взяти на це гроші. Тим часом ігнорування рішень Суду може мати для України серйозні політичні наслідки.

– Чи є кількість звернень до Європейського суду свідченням низької якості вітчизняного правосуддя?

– На мою думку, велика кількість звернень не є показником низької якості правосуддя. На відміну від багатьох європейських держав Україна нещодавно приєдналася до Європейської конвенції з прав людини, тому не встигла створити ефективне законодавство, яке б повною мірою відповідало Конвенції та практиці Суду. Те, що в інших державах формувалось одночасно із встановленням практики Суду, ми маємо адаптувати. Ця обставина створює певні труднощі, пов’язані як із розумінням, так і зі знаннями та підходами. Тобто проблема в розвитку.

Крім того, в Україні чимало системних проблем. Якщо ми їх вирішимо, то звернень до Суду в нас буде так само мало, як, наприклад, у Німеччині чи Франції. Сьогодні, наприклад, величезна кількість скарг до Європейського суду пов’язана із тривалістю провадження в українських судах. Багато заявників вважають, що вона не була розумною з точки зору критеріїв, напрацьованих Європейським судом. Суд же кожного разу самостійно визначає, чи була тривалість такою, що відповідала основним критеріям. Зокрема, на тривалість провадження впливають: складність справи, поведінка сторін та державних органів, а також важливість розгляду справи для конкретного заявника.

Незважаючи на те, що кількість таких скарг вражає, судова реформа вже значно змінила підхід українських суддів до термінів розгляду справ. Встановлені новим законом скорочені строки подання апеляції і касації, розгляду в апеляційній і касаційній інстанціях сприяють покращенню ситуації.

Сьогодні ми вирішуємо проблему, яка існувала у Верховному Суді України декілька років, коли цивільні справи могли розглядати протягом трьох-чотирьох років через неможливість адекватного розгляду всіх касаційних скарг відповідно до вимог Цивільного процесуального кодексу України. Зі створенням Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ змінилися підходи до касації. І хоча скарг з цього приводу поки не поменшало, ситуація все ж покращується.

– Але ж в Україні існують проблеми із виконанням рішень самого Європейського суду?

– Виконання рішень Європейського суду залежить від декількох чинників. По-перше, від наявності в національному законодавстві можливості відновлення провадження у справі внаслідок рішення Європейського суду. Це те, що ми маємо в усіх наших процесуальних кодексах і що є функцією ВСУ. У разі встановлення міжнародною судовою інституцією, юрисдикція якої визнана Україною, порушення міжнародних зобов’язань ВСУ має право скасувати всі раніше прийняті рішення та відправити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Другий чинник — це бажання особи. Тобто особа може хотіти або не хотіти відновлення провадження у своїй справі. Траплялися випадки, коли юридична особа була задоволена встановленням фактів Європейським судом і не хотіла відновлення провадження у справі. Це вибір заявника, і ми не можемо на нього вплинути.

Щоб адекватно виконувати рішення Суду та зменшити кількість скарг, необхідно змінити або законодавство, або практику його застосування. Із цим як в Україні, так і в інших державах дійсно є проблеми. Хоча б тому, що Комітет міністрів Ради Європи зазвичай вимагає таких змін у національному законодавстві, які б збільшили його ефективність. Проте до них не завжди готові національні органи влади.

Наприклад, Україна має так зване пілотне рішення. У ньому чітко зазначено, що держава має велику системну проблему: у ній не виконуються рішення національних судів, за виконання яких несе відповідальність держава. Зокрема, це рішення судів, що стосуються держави, державних органів, державних підприємств та підприємств, що потрапили під дію мораторію на реалізацію майна паливно-енергетичного комплексу.

Разом із рішенням “Іванов проти України” ми отримали ще близько 1600 аналогічних заяв, які стосуються військових частин, державних підприємств, державних органів, держави Україна як такої тощо і які ми мали розглянути протягом року. Зараз ми відтермінували дату і маємо кінцевий термін виконання цього рішення півтора роки.

– У засобах масової інформації з’явилась інформація про те, що Україна за рішенням Європейського суду заборгувала своїм громадянам мільярди гривень. Прокоментуйте, будь-ласка, це твердження.

— Ні, в даному випадку не може йтись про рішення Європейського суду. Україна дійсно заборгувала тим громадянам, які згідно з вітчизняним законодавством мають право на соціальні пільги. Міністерство праці і соціальної політики підрахувало, наскільки держава профінансувала пільги, встановлені соціальними законами, починаючи з 1991 р. і до сьогодні і яка заборгованість по цих виплатах існує. Це близько 130 млд грн. Ми маємо величезну кількість соціальних законів, що гарантують соціальні пільги, які ніколи не фінансувалися з державного бюджету в повному обсязі або не фінансувалися взагалі. Отже, маємо дві категорії: тих, кому держава винна, і тих, кому вона винна за рішенням суду.

– Назвіть найтиповіші проблеми, з якими громадяни України звертаються до Європейського суду.

– Перша і найбільша проблема — невиконання рішень національних судів. На другому місці — тривалість провадження. Європейський суд рахує тривалість провадження в цивільних і господарських справах з моменту подання позову до моменту остаточного виконання рішення національного суду. У кримінальних справах — з моменту затримання особи або офіційного повідомлення про порушення відносно неї кримінальної справи і до моменту винесення остаточного вироку. Відповідно, дії слідчих органів так само підпадають під контроль Суду з точки зору тривалості та ефективності їхньої діяльності.

Третя проблема, яка згадується у заявах проти України і в рішеннях самого Суду, — порушення права на свободу і особисту недоторканність особи. Зокрема, вже набуло статусу остаточного рішення Суду у справі “Харченко проти України”. У ньому Суд констатував таку проблему: національні суди не мотивують належним чином свої рішення про необхідність тримання особи під вартою, зокрема у випадках продовження строку тримання. Зазвичай суддям достатньо того, що особа обвинувачується у вчиненні злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк більше трьох років. Європейський суд вважає, що для втручання в основоположне право особи на свободу і особисту недоторканність необхідно мати ґрунтовніші аргументи.

Ще одна проблема — катування, які дозволяють собі співробітники правоохоронних органів під час затримання особи, першого допиту чи отримання явки з повинною стосовно того чи іншого злочину. Маємо також проблеми, які стосуються утримання в місцях позбавлення волі.

– Чи є схожі проблеми в інших країнах, які є стороною Конвенції?

– Ці проблеми характерні для всіх пострадянських держав, які підписали Конвенцію. Є цікава прецедентна практика Європейського суду. Якщо ж відкрити будь-яку справу щодо нашої держави, то можна побачити рішення Суду стосовно Франції, Туреччини, Росії, Великобританії тощо. Ми також маємо свої негативні прецеденти. Тому в одному рішенні можна побачити весь спектр європейських держав.

– Якщо Україна збереже лідируюче становище за кількістю звернень громадян до Європейського суду, які політичні наслідки це матиме?

– Що стосується кількості звернень громадян до Суду, то вона не може мати жодних політичних наслідків. А от невиконання рішень Суду — так. Оскільки це зводить нанівець європейську систему захисту прав людини. Нехтування рішеннями Суду може спричинити виключення держави з Ради Європи. До речі, з Ради Європи колись була виключена Греція. Їй довелося повторно набувати членство в цій організації. Власне, після грецького досвіду всі інші держави — члени Ради Європи намагаються максимально точно виконувати рішення Європейського суду.

– Як відбувається представництво України під час розгляду справ Європейським судом?

– Зазвичай провадження в Європейському суді є письмовим, і дуже малий відсоток справ розглядається в судових слуханнях. Наприклад, з 2005 р. до сьогодні не було жодного усного слухання, а в період 2001–2005 рр. відбулося два таких судових засідання. Такий стан справ пов’язаний із перенавантаженням Суду однотипними заявами.

У письмовому провадженні Суд спочатку вирішує питання про направлення заяви уряду України. Цю заяву отримує Міністерство юстиції, зокрема я як посадова особа міністерства. Після цього збирається необхідна інформація і формується позиція України, яка направляється до Європейського суду. Потім Суд направляє наші зауваження заявникові для ознайомлення з нашою позицією та надання зауважень у відповідь. На підставі цих документів Суд має винести вердикт стосовно прийнятності справи до розгляду і, якщо вона прийнятна, виносить рішення.

– Розкажіть про основні напрями законопроектної роботи, яка має покращити ситуацію з виконанням рішень Європейського суду.

– Тривалість судового розгляду визначена Законом “Про судоустрій і статус суддів”. Врегульовується й питання про виконання рішень національних судів. На розгляді Верховної Ради України перебуває законопроект щодо створення ефективного механізму виконання судових рішень, відповідальність за які несе держава.

Також актуальне питання утримання особи під вартою і обґрунтованості рішень судів щодо її утримання. Розв’язати цю проблему планують у рамках нового Кримінально-процесуального кодексу.

Крім того, досить гостро стоїть питання, яким чином і за яких умов примусово годувати особу у разі оголошення нею голодування. Щодо цього також здійснюється законопроектна робота.

Уже розроблені і внесені зміни до КПКУ, що передбачають процедуру тримання особи під вартою під час екстрадиційного арешту та відповідають на головні питання про екстрадицію.

Правовий тиждень №22-23, 21 червня 2011

Стаття опублікована у понеділок, 04.07.2011, у категорії Право, суди. Ви можете відслідковувати відповіді на цю статтю за допомогою RSS 2.0.

Написати відповідь


чотири − = 3

--


Календар публікацій

Липень 2011
П В С Ч П С Н
« Чер   Сер »
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031