Гастарбайтери: запитання та відповіді

Іноземці (особи без громадянства), що знаходяться в Україні на законних підставах, наділені правами, свободами й обов”язками, аналогічними за змістом для громадян України (ст. 2 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”). Працевлаштовані іноземці та особи без громадянства є повноцінними суб”єктами трудових правовідносин нарівні з громадянами України. Іншими словами, вони підпорядковуються внутрішньому трудовому розпорядку, отримують за свою працю заробітну плату, мають право на соціальне забезпечення, на них ведуться трудові книжки в загальновстановленому порядку тощо.

З набранням чинності Закону “Про внесення змін до деяких законів України щодо зменшення впливу світової фінансової кризи на сферу зайнятості населення” від 25.12.2008 р., а саме з 13 січня 2009 р., змінилися не тільки ставки внесків до фондів соціального страхування, але й порядок працевлаштування в Україні іноземців та осіб без громадянства. Це й не дивно, адже, намагаючись захистити від безробіття громадян України, законодавець ускладнює роботу іноземців.

Стаття 8 Закону “Про зайнятість населення” не лише встановила порядок використання праці іноземців в Україні, але й визначила відповідальність за його порушення.

Так, роботодавці мають право на використання праці іноземців та осіб без громадянства на умовах трудового договору лише за наявності виданого роботодавцю державною службою зайнятості дозволу на використання праці іноземців та осіб без громадянства, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов”язковість яких надана Верховною Радою.

Згідно з ч. 4 ст. 8 Закону “Про зайнятість населення” в разі використання роботодавцем праці іноземців (осіб без громадянства) на умовах трудового договору без дозволу на використання праці іноземців (осіб без громадянства) державна служба зайнятості стягує з роботодавця штраф за кожну таку особу у двадцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом (з 1 квітня 2011 р. по 30 вересня 2011 р. мінімальна заробітна плата становить 960 грн., отже, розмір штрафу — 19 200 грн.). Порядок накладення штрафу визначається центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики.

У разі несплати (або відмови від сплати) протягом місяця в добровільному порядку зазначеного штрафу його стягнення провадиться в установленому законом порядку. Кошти від стягнутих штрафів спрямовуються до Фонду загальнообов”язкового державного соціального страхування України (далі — Фонд) на випадок безробіття.

Іноземці та особи без громадянства мають право займатися в Україні інвестиційною, зовнішньоекономічною та іншими видами підприємницької діяльності відповідно до законодавства (ч. 5 ст. 8 Закону “Про зайнятість населення”).

Іноземці та особи без громадянства не можуть призначатися на окремі посади або займатися певною трудовою діяльністю, якщо відповідно до законодавства України призначення на ці посади або зайняття такою діяльністю пов”язане з належністю до громадянства України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України,

згода на обов”язковість яких надана ВРУ (ч. 6 ст. 8 Закону “Про зайнятість населення”). Наприклад, згідно зі ст. 4 Закону “Про державну службу” іноземці (особи без громадянства) не можуть бути держслужбовцями, згідно зі ст. 51 Закону “Про судоустрій та статус суддів” — суддями тощо.

Чинна редакція ст. 8 Закону “Про зайнятість населення” розширює вимоги цієї статті на всіх іноземців та осіб без громадянства, тоді як до 13 січня 2009 р. вона була актуальна лише для осіб, які тимчасово перебувають на території Україні. Таким чином, якщо до 13 січня 2009 р. іноземці, які постійно проживають в Україні, не потребували дозволу для роботи в Україні, то починаючи з 13 січня 2009 р. для них потрібно отримати дозвіл на працевлаштування.

“Порядок видачі, продовження строку дії та анулювання дозволів на використання праці іноземців та осіб без громадянства” затверджено постановою Кабінету міністрів України від 08.04.2009 р. № 322 (далі — Порядок № 322). Дія Порядку № 322 поширюється також на іноземців, які направлені іноземними суб”єктами господарювання в Україну для виконання певного обсягу робіт або надання послуг на основі договорів (контрактів), укладених між українськими та іноземними суб”єктами ведення господарства.

Дозвіл на працевлаштування отримує підприємство-роботодавець (зареєстроване в центрі зайнятості як платник страхових внесків до Фонду і таке, що не має заборгованості перед ним), яке бажає прийняти на роботу не громадянина України, а іноземця (особу без громадянства).

Сьогодні відомий тільки один закон, який передбачає працевлаштування іноземців без отримання дозволу на працевлаштування (ч. 2 ст. 35 Закону “Про угоди про розподіл продукції”).

Необхідні документи

Згідно з п. 5 Порядку № 322 для отримання дозволу на використання праці іноземця роботодавець подає до центру зайнятості такі документи:

  • заяву;
  • дві кольорові фотокартки розміром 3,5 x 4,5 см;
  • обґрунтування доцільності використання праці іноземця і можливості створення для нього відповідних умов для перебування і роботи;
  • документ (наказ, витяг з протоколу, доручення тощо), оформлений в установленому порядку, який посвідчує право особи представляти інтереси роботодавця у центрі зайнятості;
  • довідку органу державної податкової служби про сплату роботодавцем податків та зборів (обов”язкових платежів);
  • довідку центру зайнятості про відсутність у роботодавця заборгованості перед Фондом;
  • квитанцію про внесення плати за розгляд заяви;
  • копію проекту трудового договору (контракту), засвідчену роботодавцем;
  • довідку, скріплену печаткою та завірену підписом роботодавця (за наявності на підприємстві режимно-секретного органу — також підписану його керівником), про те, що робоче місце або посада, на яких використовуватиметься праця іноземця, відповідно до законодавства не пов”язані з належністю до громадянства України і не потребують надання допуску до державної таємниці;
  • довідку органу внутрішніх справ про відсутність (наявність) судимості в іноземця, який на момент оформлення дозволу перебуває на території України;
  • довідку уповноваженого органу країни походження (перебування) про те, що іноземець, який на момент оформлення дозволу перебуває за межами України, не відбуває покарання за скоєння злочину та не перебуває під слідством;
  • копії статуту та свідоцтва про державну реєстрацію роботодавця, засвідчені в установленому порядку;
  • копії документів про освіту або кваліфікацію іноземця;
  • копії сторінок паспортного документа іноземця, що містять основні ідентифікаційні дані.

На практиці найбільші труднощі виникають при складанні листа-обґрунтування. У ньому потрібно навести аргументи, що пояснюють, чому на цю посаду неможливо прийняти громадянина України і необхідно залучати до роботи іноземця. Як правило, таким аргументом служить необхідність знання іноземних мов і/або наявність у кандидата освіти за кордоном.

За розгляд заяви про надання дозволу на використання праці іноземця та продовження строку його дії з роботодавця справляється плата у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат (з 1 квітня 2011 р. по 30 вересня 2011 р. мінімальна заробітна плата становить 960 грн., таким чином, розмір оплати становить 3 840 грн.)., кошти від якої спрямовуються до Фонду (п. 15 Порядку № 322). При проведенні оплати необхідно зазначити таке призначення платежу: “За розгляд заяви на працевлаштування (ім”я, прізвище іноземця) на підприємство (назва підприємства)”. Реквізити рахунка, на який потрібно здійснити оплату, необхідно отримати в районному центрі зайнятості.

Згідно з п. 10 Порядку № 322 дозвіл на використання праці іноземця видається на строк

до одного року. Для продовження строку дії зазначеного дозволу роботодавець не пізніше ніж за місяць до закінчення цього строку подає документи до центру зайнятості (згідно з п. 5 або 6 Порядку № 322). Дозвіл на працевлаштування іноземця є бланком суворої звітності, тому на роботодавця покладено зобов”язання з повернення бланка в службу зайнятості після закінчення терміну його дії.

Протягом трьох робочих днів з дати початку та припинення роботи іноземця роботодавець письмово повідомляє центр зайнятості про дату початку та припинення роботи, забезпечує реєстрацію паспортного документа іноземця у відповідному територіальному органі або підрозділі Державного департаменту у справах

громадянств, імміграції та реєстрації фізичних осіб, про що протягом п”яти робочих днів інформує центр зайнятості (п. 17 Порядку № 322).

Якщо іноземець без поважних причин не став до роботи у передбачений трудовим договором (контрактом) строк, роботодавець протягом трьох робочих днів повинен письмово повідомити про це відповідні органи внутрішніх справ, державної прикордонної служби і центр зайнятості. У разі анулювання дозволу на використання праці іноземця або у випадку, коли іноземець без поважних причин не приступив до роботи в передбачений трудовим договором (контрактом) строк, іноземця може бути видворено за межі України. Роботодавець, який запросив до себе на роботу такого іноземця, відшкодовує державі витрати, пов”язані з його видворенням, в порядку, встановленому законом (п. 18 Порядку № 322).

Розірвання трудового договору з іноземцем (особою без громадянства) здійснюється на загальних підставах, якщо інше не встановлено умовами контракту або положеннями спеціального законодавства.

Оплата праці іноземців та осіб без громадянства

Заробітна плата іноземцям (особам без громадянства) нараховується і виплачується, як правило, в гривнях (ст. 23 Закону “Про оплату праці”).

Для цілей оподаткування доходів ключовим є визначення резидентського статусу. Так, нерезиденти законодавчо визначені як фізичні особи, які не підпадають під визначення резидентів. А резидент — це фізична особа, яка має місце проживання в Україні (ст. 14.1.213, 14.1.122 Податкового кодексу України).

Стаття 103 ПКУ регулює порядок застосування міжнародного договору України про уникнення подвійного оподаткування щодо повного або часткового звільнення від оподаткування доходів нерезидентів з джерелом їх походження з України.

Об”єктом оподаткування відповідно до п. 134.1.2 ПКУ є дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі ст. 160 ПКУ (особливості оподаткування нерезидентів) з джерелом його походження з України. Пункт 163.2 ПКУ визначає об”єкт оподаткування нерезидента — фізичної особи зі встановленням податкової ставки (ст. 167 ПКУ) у розмірі 15% (17%).

Також необхідно звернути увагу на те, що Законом “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов”язкове державне соціальне страхування” від 08.07.2010 р. виключена ст. 5 Закону “Про загальнообов”язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”, яка визначала коло осіб, що не підлягають державному соціальному страхуванню від безробіття, серед яких були, зокрема, й іноземці та особи без громадянства, які тимчасово працюють за наймом в Україні.

З цього випливає, що іноземці та особи без громадянства підлягають державному соціальному страхуванню від безробіття. Таким чином, виплачуючи їм дохід у вигляді заробітної плати, потрібно утримувати внесок до Фонду на випадок безробіття. Нарахування внесків до Фонду на випадок безробіття здійснюється в загальному порядку (1,6% або 2,2% — залежно від того, працює такий іноземець на підприємстві чи ні).

Олена ВОРОНЦОВА | Правовий тиждень №24-25, 23 червня 2011

Стаття опублікована у понеділок, 25.07.2011, у категорії Право, суди, Трудове законодавство, соцзахист. Ви можете відслідковувати відповіді на цю статтю за допомогою RSS 2.0.

Написати відповідь


2 × один =

--


Календар публікацій

Липень 2011
П В С Ч П С Н
« Чер   Сер »
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031