Соціальні виплати при народженні дитини: народжувати не можна відкладати

Демографічна ситуація в нашій країні аж ніяк не блищить позитивом. При цьому уряд щосили закликає молодь народжувати, обіцяючи всіляку підтримку і матеріальну допомогу. У багатьох молодих сім’ях рішення про народження малюка впирається саме в матеріальний добробут. Мовляв, навіщо плодити злидні? Ось, буде своє житло, хороша робота з гідною зарплатою, тоді і народимо. Але чекати, як кажуть, з моря погоди, можна нескінченно. А роки-то йдуть.

Державна підтримка молодим батькам – допомога при народженні дитини – сума, на перший погляд, значна, але … Враховуючи те, що держава обіцяні 26 тис. грн. виплачує протягом 2 років щомісяця, стає зрозуміло, що цих грошей на утримання малюка не вистачить. Як же бути? Народжувати чи не народжувати? Абсурдне питання, але саме це стає каменем спотикання для молодих батьків.

Влада намагається всіляко підтримувати молоді сім’ї, але, як показує практика, часто трапляється, що для отримання держдопомоги батькам доводиться обійти десятки інстанцій і довести, що вона їм дійсно потрібна. При цьому зазначена в законодавстві сума найчастіше, всупереч логіці, не зростає пропорційно збільшенню прожиткового мінімуму, як зазначено в документах, а залишається на одному і тому ж рівні.

Так, дуже довгий час виплати по догляду за дітьми залишалися на рівні 2008 року – за першу дитину платили 12240 гривень, за другу – 25000 гривень, за третю і всіх наступних – по 50 тис. гривень. При цьому розроблялися нові норми, які, на жаль, вступали в силу з великим запізненням. Нижче наведені розміри соцвиплат на дітей, позначені в законодавстві.

Щомісячний мінімальний (а в більшості випадків саме мінімум і платять – прим. Авт.) Розмір виплат по догляду за дитиною до 3 років сьогодні становить 130 гривень. Ну, не смішно? При цьому, як розповіли нам молоді матусі, після 3 років «вибити соціалку» досить непросто: потрібно обійти безліч інстанцій і відомств, щоб довести, що державні гроші потрібні.

Розмір допомоги на дитину до трьох років в Україні залежить від суми сукупного сімейного доходу. Він визначається як різниця між прожитковим мінімумом на працездатного члена сім’ї та середньомісячним сукупним доходом сім’ї в розрахунку на 1 особу за минулі 6 місяців. При цьому розмір допомоги не може перевищувати 832 гривень – це максимальна сума держдопомоги, обмежена розміром прожиткового мінімуму для дітей до 6 років.

Особливо серце болить за матерів-одиначок. Наміри влади скоротити соціальні виплати ще і цієї категорії населення відверто приводить в подив. В уряді 30 листопада зареєстровано законопроект про те, щоб соцдопомогу одиноким батькам виплачувати також залежно від доходу сім’ї. Згідно пояснювальній записці законопроекту, він розроблений «для уніфікації підходів до надання всіх видів соціальної допомоги на принципах адресності з урахуванням доходів». На щастя, законопроект згодом був відкликаний, але сам факт того, що його могли розглянути і впровадити, чесно кажучи, лякає.

У тексті документа сказано, що «допомога не виплачується, якщо середньомісячний дохід сім’ї перевищує суму встановлених прожиткових мінімумів для кожної дитини і середньої зарплати працівників, зайнятих у галузях економіки, яка склалася в місяці, що передує періоду, за який обчислюється сукупний дохід».

Як рахують гроші матерів-одиначок?

«Оглядачу» вдалося поспілкуватися з безпосередньою учасницею такого «визначення доходу», мешканкою одного з селищ Київської області, матір’ю-одиначкою Аллою, яка поділилася з нами своєю історією. Далі – її пряма мова.

Так уже сталося, що дитина в мене народилася в цивільному шлюбі, а згодом ми й зовсім з його батьком розійшлися. Загалом, я зараз в статусі матері-одиночки. Чула одним вухом про закон, що регулює виплати такої категорії населення, але навіть припустити не могла, що це мене торкнеться.

А було все ось як. Оскільки я вдома буваю лише ввечері – дитину годувати треба, от, працюю, мене вони не застали спершу.

Приходили пару разів якісь люди, а вдома дочка була з бабусею. Випитували всяке про те, як ми живемо. Питали, чи є у нас пральна машинка-автомат, мікрохвильовка, кондиціонер. Електроприлади там всякі. Цікавилися, скільки грошей в місяць витрачаємо на їжу і який рівень сукупного доходу. Щось на зразок того, що якщо побутова техніка вдома є, то це вже розкіш, ось.

Потім опитування було проведено по сусідах. На щастя, сусіди у мене люди адекватні, пощастило, тему просікли і нічого зайвого не розповіли. Тільки мені з різних сторін щовечора нові люди розповідали, що до них приходили з радбезу і питали про мене.

І ось в один із днів делегація у складі 4 осіб завітала додому. Спочатку мені задавали ті ж питання, що і сусідам, і мамі, а потім пред’явили документ – цілу книжку сторінок на 150 з питаннями – якусь декларацію. Там якщо в це все вникнути, з глузду з’їхати можна.

Про що тільки не питали … Живу я з ким-небудь, чи є у нас водонагрівач, скільки ми платимо за комунальні послуги, чи є комп’ютер, яка в мене модель телефону, скільки становить мій заробіток і пенсія мами …

Далі – ще цікавіше. Виявляється, якщо в будинку стоїть новий дитячий велосипед, то сім’я багата, і соцдопомогу на дитину використовується не за призначенням. А машинка-автомат та електрочайник – предмети розкоші. Не стільки смішно, скільки сумно.

Другий момент – цілий розділ у цій так званій «декларації» – сільське господарство. Питання типу скільки часу ви проводите вдома, чи є у нас велика рогата худоба, скільки голів і яка їхня продуктивність. Робимо ми сирок, сметанку, продаємо чи молоко та інші продукти. А не тримаємо ми випадково свиней і не торгуємо чи м’ясом? Чи є у мене курочки і не продаю я підпільно яєчка – теж, кажуть, дохід же. Цікаве питання, наприклад, а не вирощую я на землях сільгосппризначення чого-небудь такого? Чи не кошу я сіно і не продаю я це сіно? А раптом. Адже теж копійка.

Можу сказати, що відносно мене ніякого рішення поганого прийнято не було. Ми дійсно живемо досить скромно. Але на вулиці у нас 15 матерів-одиначок. І допомогу по догляду за дитиною отримую тільки я і ще одна дівчинка. У мене 450 гривень, а у неї взагалі 4 діточок, так їй платять там тисячу-дві, іншим – 130 гривень до 3 років, як у повноцінних сім’ях, і до побачення.

І все це я ходила і з’ясовувала, домагалася сама. Витратила багато часу. Постійно хочуть ці виплати скасувати, скоротити, довести, що нам вони не потрібні. Я весь час консультуюся з юристами, і вони мені розповідають, як потрібно себе вести, кому посміхатися і з ким розмовляти, щоб виплати збереглися. Решта, дивлячись на мої зусилля, за це навіть не беруться. Та й живу я майже в селі, а тут мало хто в законах орієнтується.

А може, краще народити за кордоном?

Розповідь Алли, чесно кажучи, дуже вже не в’яжеться з обіцянками влади. Дивлячись на те, яких зусиль коштує домогтися від держави підтримки, ми вирішили порівняти розміри виплат у нашій країні з соцдопомоги по догляду за дітьми зарубіжжі.

* Конвертація проведена за допомогою електронного конвертера finance.liga.net / rates / converte

Схоже, у кожній країні «соціальна хвороба» своя. Десь платять трохи більше, але період виплат набагато коротше, десь виплати досить символічні за розмірами. У якихось країнах, наприклад, у Білорусі, розмір виплат не залежить від рівня доходу – на людях не намагаються економити. В Азербайджані соціальна допомога безробітним матерям не виплачується зовсім.

Біда України в іншому – ми віримо в те, що нам обіцяють. Чекаємо матеріальної підтримки і віримо, що вона буде аж ніяк не мінімальною. Кажуть, обіцяного 3 роки чекають. Але ж обов’язкову дитячу допомогу  виплачують тільки до 3 років … І постійно – консультації, інстанції, довідки …

http://www.prostopravo.com.ua

Стаття опублікована у вівторок, 20.12.2011, у категорії Право, суди, Трудове законодавство, соцзахист. Ви можете відслідковувати відповіді на цю статтю за допомогою RSS 2.0.

Написати відповідь


× 2 = вісім