Договір про розпорядження правами інтелектуальної власності

Використання різних об’єктів інтелектуальної власності в підприємницькій діяльності набуває все більш масового характеру. У той же час, багато підприємців не знають як грамотно оформити передачу таких прав, помилково вважаючи, що як і об’єкти права власності вони можуть передавати на підставі договорів купівлі-продажу, найму і т. п. Як правильно оформити договірні відносини про розпорядження правами інтелектуальної власності.

Види договорів про розпорядження правами ІВ

Цивільний кодекс виділяє такі види договорів про розпорядження ІВ:

  • ліцензія на використання об’єкта права інтелектуальної власності;
  • ліцензійний договір;
  • договір про створення за замовленням і використання об’єкта інтелектуальної власності;
  • договір про передачу виключних майнових прав інтелектуальної власності;
  • інший договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.

Слід зазначити, що об’єктами даних договорів можуть бути як об’єкти авторського і суміжних прав (твори літератури і мистецтва, фоно-та відеограми тощо), так і права промислової власності (винаходи, корисні моделі, промислові зразки, торговельні марки і т.п.) У той же час, потрібно пам’ятати про те, що розпорядження деякими об’єктами права інтелектуальної власності обмежені законом. Так, право використання кваліфікованого зазначення походження товарів не може передаватися третім особам; право на комерційне найменування може передаватися тільки разом з цілісним майновим комплексом і т.п..

Предметом цих договорів є майнові права інтелектуальної власності. При цьому, предмет може охоплювати передачу всього комплексу майнових прав або передачу виключно права на використання об’єкта інтелектуальної власності в обсязі, визначеним договором.

Сторонами договорів про розпорядження правами ІВ можуть бути будь-які фізичні та юридичні особи. Однією зі сторін договору є правовласник (автор, власник патенту і т. п.), а інший – набувач права інтелектуальної власності.

Відповідно до частини другої статті 1107 Цивільного кодексу України такі договори повинні укладатися в обов’язковій письмовій формі. Недотримання обов’язкової письмової форми тягне за собою нікчемність договору. Разом з тим, Закон України «Про авторське право та суміжні права» встановлює виняток з цього правила: договір про використання (публікації) твору в періодичному виданні може укладатися в усній формі.

Ці договори не підлягають обов’язковій державній реєстрації. У той же час, така реєстрація може бути здійснена на вимогу однієї із сторін договору. Відсутність державної реєстрації не впливає на дійсність прав, переданих за договором.

Однак, факт передачі виняткових майнових прав ІВ, які відповідно до вимог закону діють після їх державної реєстрації, підлягає такій в обов’язковому порядку. Йдеться про об’єкти патентного права, сорти рослин і породи тварин, компонування інтегральної мікросхеми, торгові марки.

Ліцензія на використання об’єкта права ІВ

Особа, яка має виключне право дозволяти використання об’єкта права інтелектуальної власності (ліцензіар) може надати іншій особі (ліцензіату) письмове повноваження, яке надає право використання об’єкта в певній сфері.

Ліцензія може бути оформлена у вигляді окремого документа або бути складовою іншого цивільно-правового договору (наприклад, договори про спільну діяльність).

За своєю суттю ліцензія є одностороннім правочином. Тому, якщо вона оформлена у вигляді окремого документа, досить підпису одного ліцензіара. Якщо ж ліцензія є складовою іншого цивільно-правового договору, потрібні підписи обох сторін.

Ліцензіар після видачі ліцензії зберігає за собою весь обсяг належних йому прав на об’єкт ІВ, він обмежений лише в механізмі їх реалізації. Ліцензія може бути виключною, невиключною і одиничною.

Виняткова ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість використання ліцензіаром об’єкта ІВ в сфері, що обмежена ліцензією, а також у видачі їм ліцензій на використання об’єкта ІВ у зазначеній сфері іншим особам.

Одинична ліцензія видається одному ліцензіату і виключає можливість видачі ліцензій на використання об’єкта ІВ в сфері, що обмежена ліцензією, іншим особам, але не виключає можливості використання об’єкта ІВ в цій сфері самим власником ліцензії.

Невиключна ліцензія передбачає можливість використання ліцензіаром об’єкта права ІВ в сфері, що обмежена ліцензією, та видачі ним ліцензій іншим особам.

З письмової згоди ліцензіара ліцензіат може видавати субліцензію – письмове повноваження на використання об’єкта ІВ третій особі. Термін дії субліцензії не повинен перевищувати терміну дії ліцензії, а повноваження, надані на підставі субліцензії також не повинні перевищувати обсягу повноважень ліцензіата за основним зобов’язанням.

Ліцензійний договір

За ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає іншій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об’єкта права ІВ на умовах, визначених угодою сторін з урахуванням вимог законодавства.

Ліцензійний договір може містити право ліцензіата укладати субліцензійний договір з третьою особою. У цьому випадку відповідальність за дії субліцензіата перед власником ліцензії несе ліцензіат.

До істотних умов ліцензійного договору, можна віднести наступні:

  • вид ліцензії
  • сфера використання об’єкта ІВ
  • розмір, порядок, строки виплати винагороди за використання об’єкта ІВ;
  • конкретні права, які передаються ліцензіату за договором, способи використання об’єкта ІВ.
  • територія (у разі відсутності в договорі умови про територію його дія поширюється на територію України).
  • термін дії договору

У разі відсутності в договорі умови про термін його дії він вважається укладеним на строк, що залишився до закінчення терміну дії виняткового майнового права на об’єкт ІВ, але не більше 5 років; якщо за 6 місяців до закінчення 5-річного терміну жодна зі сторін не повідомить у письмовій формі іншу про відмову від договору він вважається продовженим на невизначений строк. У цьому випадку кожна зі сторін може в будь-який момент відмовитися від договору, письмово повідомивши про це іншу сторону за 6 місяців до його розірвання.

Договір про створення за замовленням і використання об’єкта права ІВ

За цим договором одна сторона (творець) зобов’язується створити об’єкт права ІВ відповідно до вимог другої сторони (замовника) та в установлений термін.

На відміну від інших договорів у сфері ІВ цей договір укладається ще до моменту створення об’єкту ІВ з метою його подальшого використання. Договір про створення на замовлення і використання об’єкта ІВ використовується, в основному, у сфері авторського права і рідше у сфері промислової власності. Це пов’язано, перш за все, з необхідністю державної реєстрації об’єкта промислової власності для того, щоб він одержав правову охорону.

У договорі слід передбачити такі умови:

  • термін створення об’єкта ІВ;
  • обсяг прав, який передається замовнику за договором;
  • термін дії договору;
  • способи та умови використання об’єкту ІВ замовником;
  • розмір і порядок виплати винагороди автору.

Нікчемною є умова договору, що обмежує права автора об’єкта ІВ на створення інших об’єктів.

Характерною особливістю цього договору є те, що оригінал твору, створеного на замовлення, переходить у власність замовника. При цьому, майнові права ІВ на твір залишаються за автором, якщо інше не встановлено договором. У кожному разі, автор має невідчужуване право на одержання грошової винагороди в розмірі 5% від суми кожного продажу оригіналу художнього твору чи оригіналу рукопису літературного твору, наступного за відчуженням оригіналу, здійсненим автором. Це право переходить до спадкоємців автора і діє до закінчення строку чинності майнових прав ІВ на твір.

Договір про передачу виняткових майнових прав ІВ

За цим договором особа, що має виключні майнові права ІВ передає їх іншій особі повністю або частково на умовах, визначених договором і законом.

На відміну від ліцензійного договору, де ліцензіар зберігає за собою право на використання об’єкта ІВ, договір про передачу виключних майнових права ІВ спрямований на повну поступку (відчуження) майнових прав на об’єкт ІВ. Передача майнових прав може бути повною або частковою. Так, власник торгової марки може передати право на використання торговельної марки для певних груп товарів або послуг, залишивши за собою право на її використання щодо інших товарів.

До набувача за цим договором переходять усі права та обов’язки щодо об’єкта ІВ. Як, з підтримання дійсності патенту або свідоцтва. Крім того, укладення цього договору не впливає на ліцензійні договори, укладені раніше.

http://www.prostopravo.com.ua/

Стаття опублікована у п`ятниця, 13.01.2012, у категорії Право, суди. Ви можете відслідковувати відповіді на цю статтю за допомогою RSS 2.0.

Написати відповідь


дев'ять × = 18