Правове регулювання договорів міни (бартеру)

Елементарним здається на перший погляд все, що пов’язане з цим видом договірних відносин. Тим не менш, деякі питання варто прояснити. Окремо зупинимося на правовому регулювання товарообмінних операції у зовнішньоекономічній діяльності, в якій цей вид зобов’язань застосовується найчастіше.

Основні положення договору міни

За договором міни (інша назва – договір бартеру) кожна із сторін зобов’язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший. Основною особливістю договорів міни є те, що зустрічне зобов’язання має не грошову форму, а товарну. Не забороняється також обмін товару на роботи або послуги.

Договір міни має багато схожого з договорами купівлі-продажу і поставки. Тому не дивно, що загальні положення про купівлю-продаж і постачання застосовуються до договорів міни, якщо вони не суперечать суті зобов’язання (наприклад, суперечить суті договору міни обов’язок оплатити товар грошима). Якщо договір міни містить елементи інших договорів (контрактації, виконання робіт, надання послуг і т. п.) до нього застосовуються положення законодавства, що регулюють відповідний вид зобов’язань.

Договір міни є двостороннім – права та обов’язки за договором виникають у кожної зі сторін. Згідно з частиною 2 статті 715 ЦКУ кожна зі сторін є продавцем того товару, який вона передає в обмін, і покупцем товару, який вона одержує натомість. Якої-небудь специфічної назви для сторін договору міни законодавець не придумав, тому сторони в договорі міни зазвичай іменуються просто Сторона1 і Сторона2.

Всупереч розхожій думці, договір міни відноситься до оплатних.

Договором міни навіть може бути встановлена ​​доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості.

Проте відміна від договору купівлі-продажу полягає в тому, що зобов’язання другої сторони не можуть бути повністю замінені грошовими зобов’язаннями.

Перехід права власності на обмінювані товари, за загальним правилом, відбувається одночасно після виконання зобов’язань про передачу товару обома сторонами. Разом з тим, сторони можуть відійти від такого порядку і вказати в договорі інші умови переходу права власності на товар. Наприклад, якщо передача товару однієї зі сторін значно віддалена у часі від передачі товару іншою стороною, сторони можуть передбачити, що право власності на товар переходить з моменту його передачі контрагенту.

Особливості регулювання бартерних операцій у ЗЕД

Відповідно до частини 6 статті 715 ЦКУ законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору міни. Такі особливості передбачені Законом України «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у сфері зовнішньоекономічної діяльності».

Товарообмінна операція в ЗЕД – це один з видів експортно-імпортних операцій, оформлена бартерним договором або договором зі змішаною формою оплати, яким часткова оплата експортних або імпортних поставок передбачена в натуральній формі, між суб’єктом ЗЕД України та іноземним суб’єктом господарської діяльності, яка передбачає збалансований за вартістю обмін товарами, роботами, послугами, не опосередкований рухом коштів у готівковій або безготівковій формі.

У такому договорі обов’язково зазначається загальна вартість товарів, що експортуються, і товарів, що імпортуються, з обов’язковим вираженням в іноземній валюті, віднесеній НБУ до першої групи Класифікатора іноземних валют.

При цьому обов’язкова оцінка вартості товарів (робіт або послуг), що підлягають обміну, важлива не тільки для визначення еквівалентності обміну, а й для митного декларування, а також визначення розміру претензій, страхових сум та застосування фінансових санкцій.

Право на проведення товарообмінних операцій мають право всі суб’єкти ЗЕД Україні, але у відношенні не всіх товарів. Так, Кабінет Міністрів затверджує перелік товарів, щодо яких заборонено проведення бартерних операцій (Постанова КМУ від 29.04.99г. № 756).

Важливо пам’ятати, що товари, які імпортуються за бартерними договорами підлягають ввезенню на митну територію України не пізніше 90 календарних днів (не плутати зі 180-денним терміном, встановленим для зарахування виручки в іноземній валюті!) З дня митного оформлення (оформлення ВМД) експортованих товарів .

У випадку, якщо експортуються роботи чи послуги – відлік ведеться від дня підписання акта або іншого документа, що підтверджує виконання робіт або надання послуг.

Датою ввезення товарів на митну територію України вважається дата оформлення ВМД, а в разі імпорту робіт або послуг – дата підписання акта або іншого документа, що підтверджує їх виконання або надання.

У разі експорту високоліквідних товарів (перелік затверджений тією ж Постановою КМУ № 756) строки ввезення на митну територію України імпортних товарів не повинні перевищувати 60 календарних днів з дати митного оформлення.

Перевищення встановлених строків ввезення допускається при наявності разового індивідуального дозволу Міністерства економіки і тільки за договорами, які передбачають виробничу кооперацію, консигнацію, комплексне будівництво, поставку складних технічних виробів і віднесені до таких в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Порушення строків ввезення тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3% вартості недоотриманих товарів (робіт або послуг). Загальний розмір пені не може перевищувати розміру заборгованості.

Перебіг строків зупиняється на час дії обставин непереборної сили або форс-мажору, а також у разі прийняття судом, Міжнародним комерційним арбітражем при ТПП або іншим арбітражем позовної заяви про стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок порушення строків чи інших умов бартерного договору.

Prostopravo.com.ua

Стаття опублікована у четвер, 02.02.2012, у категорії Право, суди. Ви можете відслідковувати відповіді на цю статтю за допомогою RSS 2.0.

Написати відповідь


3 × = двадцять чотири