Методи визначення митної вартості товарів

Застосування шостого, замість першого, методу визначення митної вартості обернулося відшкодуванням понад 12 млн грн надмірно стягнутих податків і мит.

Ключовий момент митного оформлення імпортованого товару – визначення його митної вартості. Цей інститут є базовим, оскільки від нього залежать суми податків і зборів, які належить сплатити при оформленні.

В цілому чинний Митний кодекс (МК) Україна містить вичерпну відповідь на питання, як визначити митну вартість товару. Зокрема, у статті 266 закріплені аж шість методів визначення митної вартості товарів, які імпортуються на митну територію України:

  1. за ціною договору щодо імпортованих товарів (ціна операції);
  2. за ціною договору щодо ідентичних товарів;
  3. за ціною договору щодо схожих (аналогічних) товарів;
  4. на підставі віднімання вартості;
  5. на підставі складання вартості (розрахована вартість);
  6. резервний.

Кодекс підкреслює, що основним методом визначення митної вартості є перший – за ціною контракту.

Проте, вважаючи, що така ціна є необгрунтовано заниженою, митний орган визначив митну вартість товару по шостому методу і, виходячи з неї, стягнув податок на додану вартість і ввізне мито.

Відповідне рішення і стало предметом судового розгляду у справі за позовом ТОВ “У” до Східної митниці Державної митної служби України (Митниця) про визнання протиправними та скасування рішень та відшкодування зайво стягнутих 8881 478,07 грн. податку на додану вартість та 4037035,44 грн. ввізного мита.

Спірними рішеннями митна ціна імпортованої м’ясної продукції була визначена за резервним (шостим) методом на рівні 1,07 дол. США за кілограм. При цьому ціна за контрактом складала 0,75 дол. США за кілограм. Наполягаючи на тому, що митна вартість повинна розраховуватися за першим методом, тобто за ціною контракту, ТОВ “У” оскаржило рішення Митниці в суді.

Постановою від 24 грудня 2010 року Донецький окружний адміністративний суд в задоволенні позовних вимог відмовив, але Донецький апеляційний адміністративний суд постановою від 6 травня 2011 рішення суду першої інстанції скасував, ухваливши задовольнити вимоги позивача в повному обсязі. З позицією апеляційного суду погодився і Вищий адміністративний суд України, який залишив його ухвалу без змін ухвалою від 7 вересня 2011 року.

Саме це визначення згодом стало предметом перегляду Верховного Суду України, який, вивчивши за заявою Митниці про перегляд рішення обставини справи та перевіривши правильність застосування до спірних відносин норм матеріального права, прийшов до наступного висновку.

Згідно з приписами частини 1 статті 265 Митного кодексу, митний орган, який здійснює контроль правильності митної оцінки товарів з урахуванням приписів МК Україні, має право прийняти рішення про правильність заявленої декларантом митної вартості товарів.

Порядок визначення митної вартості встановлений статтею 266 МК України, яка передбачає шість методів визначення такої вартості. При цьому метод, на застосуванні якого наполягав позивач, є першим методом, а застосований Митницею – шостим.

Однак ВСУ в постанові від 12 грудня 2011 року (суддя-доповідач – Віктор Маринченко) відзначив, що, згідно з приписами закону, основним є перший метод – за ціною договору.

Якщо ж митна вартість не може бути визначена за першим методом (з будь-яких причин), проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обгрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості товару. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть обмінюватися наявною інформацією щодо даного питання на умовах конфіденційності.

Якщо за першим методом таки визначити вартість не вдалося, тоді вартість імпортованого товару визначається за ціною на ідентичні товари. Тобто по другому методу. Якщо і такий метод неприйнятний, – за ціною на аналогічні товари, які були продані на митній території України не пов’язаному з продавцем покупцю. Тобто по третьому методу.

ВСУ звертає увагу сторін на те, що кожен наступний метод застосовується в разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Тобто шостий (резервний) метод може застосовуватися, тільки якщо митну вартість не вдалося визначити шляхом попередніх п’яти методів.

ВСУ відзначає, що аналіз наведених норм, а також положень постанов Кабінету Міністрів України “Про затвердження порядку здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів” №339 від 9 квітня 2008 року і “Про затвердження Порядку декларування митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України , і подання відомостей для її підтвердження” №1766 від 20 грудня 2006 року дає підстави вважати, що митні органи мають виняткову компетенцію в питаннях перевірки і контролю правильності розрахунку декларантом митної вартості.

Однак при цьому такі дискреційні функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. Зокрема, до таких обмежень відноситься процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обгрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов’язковість послідовного вибору методів визначення такої вартості – від першого до шостого.

У цій справі Донецьким апеляційним адміністративним судом було встановлено, що підставою для декларування ТОВ “У” імпортованого ним товару за митною вартістю 1,07 дол. США за кілограм стали рішення Митниці про визначення митної вартості товару в межах поставок по одному зовнішньоекономічним контрактом шляхом застосування резервного методу, які суд апеляційної інстанції визнав протиправними, зазначивши при цьому, що митна вартість імпортованого товару, певна ТОВ “У” за контрактною ціною, підтверджена усіма необхідними документами, а неможливість визначення митної вартості за цим (першому) методу або за подальшим чотирьом методам в порядку черговості не доведена. З цим погодився і Вищий адміністративний суд України.

На підставі викладеного, Верховний Суд України встановив, що суд касаційної інстанції, рішення якого стало предметом перегляду на предмет неоднакового застосування норм матеріального права, що спричинило прийняття різних рішень в аналогічних справах, при розгляді цієї справи прийшов до правильного висновку про протиправність рішень митного органу щодо застосування шостого (резервного) методу визначення митної вартості товару тільки на підставі раніше задекларованої вартості цього товару, що імпортується по одному зовнішньоекономічному контракту, без послідовного застосування попередніх п’яти методів, як це передбачено частиною 5 статті 266 МК України, і без обгрунтування неможливості їх застосування.

Виходячи з цього, ВСУ в задоволенні заяви Митниці відмовив.

http://www.prostopravo.com.ua

Стаття опублікована у понеділок, 06.02.2012, у категорії Податки, Право, суди. Ви можете відслідковувати відповіді на цю статтю за допомогою RSS 2.0.

Написати відповідь


6 × = шість