На які суми нараховувати ЄСВ — на компенсацію при звільненні чи на оплату за вимушений прогул?

Лист ПФУ від 07.09.2011 р. №18794/03-30
Пенсійний фонд оприлюднив свою позицію: у випадку нарахування звільненим особам компенсації втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням термінів її виплати (стосується виплати зарплати за періоди починаючи з 01.01.2011 р.) ЄСВ нараховується на суму, що визначається шляхом ділення заробітної плати (доходу), виплаченої за результатами роботи, на кількість місяців, за які її нараховано (згідно з положеннями ч. 2 ст. 7 Закону про ЄСВ).

Якщо суми такої компенсації нараховуються звільненим особам за періоди до 01.01.2011 р., тобто до набрання чинності Законом, ЕСВ у такому випадку не нараховується.

В іншому листі, від 28.02.2011 р. №3837/03-20, ПФУ щодо нарахування премії звільненим особам за підсумками роботи за 2010 рік, нарахованої у січні 2011 року, зазначає, що ЄСВ у такому випадку також не нараховують.

Щодо нарахування звільненим особам компенсацій за невикористані дні щорічної відпустки (основної та неосновної), які є платою за невідпрацьований час, ПФУ вважає, що на ці суми при виплаті ЄСВ також не нараховується (лист від 18.10.2011 р. №22373/03-20).

Напевно, у багатьох виникає запитання: для чого ми провели такий екскурс по листах ПФУ?

Річ у тім, що в усіх наведених листах висновки ПФУ базуються на положеннях ч. 2 ст. 7 Закону про ЄСВ. І нас, власне кажучи, цікавить лише норма, що визначає порядок нарахування внеску, який поширюється «…також на осіб, яким після звільнення з роботи нараховано заробітну плату (дохід) за відпрацьований час або згідно з рішенням суду — середню заробітну плату за вимушений прогул».

Тож з наведеної норми вбачається, що у разі виникнення спору між працівником та роботодавцем під базу нарахування ЄСВ потрапляє лише сума, визначена рішенням суду як середня зарплата за вимушений прогул.

Про інші види компенсацій за рішенням суду у цій нормі ― ані слова.

За змістом наведеної норми ми можемо говорити, наприклад, про спір у суді щодо поновлення на роботі, коли одночасно приймається рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік (абз. другий ст. 235 КЗпП).

Наведемо інший приклад: у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу (абз. п’ятий ст. 235 КЗпП).

Якщо ж ми говоримо про спір у питаннях про грошові вимоги (крім вимог за статтею 235 КЗпП, — тобто крім виплат за вимушений прогул), то суд, розглядаючи такий трудовий спір, може прийняти рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.

Таким чином, з огляду на положення КЗпП, висновки ПФУ у наведених вище листах є, м’яко кажучи, неправильно витлумаченими. Адже поняття «виплата належних працівникові сум» (компенсація заробітної плати при звільненні, наприклад, у зв’язку з порушенням строків виплати зарплати, компенсація за невикористані відпустки, інші види компенсацій за КЗпП) та «середня заробітна плата за вимушений прогул» істотно різняться, щоб стверджувати про необхідність обкладення таких виплат ЄСВ. Виплата компенсації за рішенням суду, по суті, є не заробітною платою, а компенсацією, розрахунок якої прив’язано до розміру середньої зарплати. Отже, говорити про необхідність нарахування ЄСВ із сум компенсацій, виплачених за рішенням суду, як того хоче ПФУ, можна далеко не в усіх випадках.

Наталія КАНАРЬОВА, «Дебет-Кредит»
Стаття опублікована у п`ятниця, 10.02.2012, у категорії Трудове законодавство, соцзахист. <--! заборонено все !-->