У боротьбі податкової з дистриб’юторами та мерчендайзерами ВСУ надав перевагу продавцям

Постанова ВСУ від 24 жовтня 2011 року у справі №21-191а11

Реалізація товарів через дистриб’юторську мережу завжди мала певні ризики, адже податкові органи вважали, що такі послуги є госпідяльністю самих дистриб’юторів, а не продавця таких товарів. Причому в даному випадку не мав значення той факт, чи включалась вартість таких послуг до вартості товарів, чи ні.Не обійшла ця проблема й виробників – ухвалою від 29 березня 2011 року (справа N А37/11-07) ВАСУ визнав неправомірним віднесення до складу ВВ та ПК винагороди за отримання дистриб’юторських послуг, оскільки реалізація продукції належить до господарської діяльності саме дистриб’ютора, адже саме він реалізує її третім особам на підставі укладених між дистриб’ютором та третіми особами договорів, у той час як виробник не може підтвердити документально роздрібну торгівлю готовою продукцією.

Свого часу в ДК № 22/2010 цілком протилежної позиції притримувався ВАСУ (Ухвала від 08.04.2010 р. у справі №К-16160/07). На сторону платників податків став і ВАСУ в ухвалі від 17 лютого 2011 року (справа № К-15527/08).

Наразі ВСУ довелось визначитись з правовою позицією з цього питання – він переглянув рішення, прийняті ВАСУ.

Судом з’ясовано, що Товариство (виробник) здійснює продаж власної готової продукції на території України через мережу дистриб’юторів. Відповідно до дистриб’юторської угоди продавець (Товариство) продає та поставляє дистриб’ютору продукцію на основі прийняття замовлень дистриб’ютора до виконання, що надаються продавцеві на умовах базису поставки Інкотермс 2000 СРТ склад дистриб’ютора. Реалізація товару від дистриб’ютора в торгівельну мережу здійснюється на підставі угод, укладених дистриб’ютором із третіми особами.

Дистриб’юторська угода є змішаною угодою, що ґрунтується на договорі купівлі-продажу та договорі про надання послуг.

Зміст дистриб’юторської угоди як змішаної угоди продажу-послуги полягає не тільки в переході до дистриб’ютора права власності на товар, переданий продавцем (Товариством) дистриб’ютору, а й наданні послуг продавцю, зокрема: з підготовки товарних партій до участі в акціях в торговельних точках; розміщення рекламної продукції продавця в торгових точках; розташування продукції в торгівельних точках; оформлення продукції згідно зі встановленими стандартами мерчандайзингу; підготовки та організації рекламних акцій та/або стимулюючих заходів для споживачів по активізації продажу продукції в торгівельних точках; вчиненні інших законних дій для утримання позиції продукції на ринку та постійного поширення позиції продукції.

Аналіз дистриб’юторської угоди, укладеної Товариством, дає підстави вважати, що послуги, які надавав дистриб’ютор Товариству, спрямовані на отримання доходу останнього.

Таким чином, понесені Товариством витрати з передпродажної підготовки в мережі роздрібної торгівлі (розвезення готової продукції роздрібним покупцям, розміщення готової продукції у роздрібній мережі) належать до ВВ, оскільки вони пов’язані з його госпдіяльністю, а отже правомірно включені позивачем до складу ПК.

Наталія КАНАРЬОВА, «Дебет-Кредит»
Стаття опублікована у понеділок, 27.02.2012, у категорії Право, суди. Ви можете відслідковувати відповіді на цю статтю за допомогою RSS 2.0.

Написати відповідь


8 × два =