Розмір договірної пені обмежено подвійною обліковою ставкою НБУ

Інформаційний лист ВГСУ від 27.02.2012 р. №01-06/224/2012

ВГСУ і далі вдосконалює чинне законодавства з урахуванням правових позицій за результатами перегляду судових рішень господарських судів у спорах, що виникають внаслідок порушення грошових зобов’язань. У цій ситуації йдеться про граничний розмір нарахування пені.

Госпсуб’єкти вже звикли до положень ГКУ та встановлюють у договорі різного роду штрафні санкції як відповідальність за порушення виконання зобов’язань за договором, у т.ч. і грошових. Але іноді такі штрафні санкції значно перевищують сам розмір порушення — грошову суму, яку не сплачено у строк. Проте незважаючи на норми Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» госпсуб’єкти вважають за необхідне обстоювати своє право на визначення у договорі самостійного розміру пені.

Позиція «За».

У разі порушення зобов’язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (штрафу, пені). Стаття 1 Закону «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» передбачає, що за прострочення платежу платники сплачують на користь одержувачів коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно зі ст. 549 ЦКУ пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 ст. 231 ГКУ передбачено, що законом щодо окремих видів зобов’язань може бути визначено розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

А відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦКУ розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

Позиція «Проти».

Відповідно до ч. 6 ст. 231 ГКУ штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з ч. 2 ст. 343 ГКУ платник коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійну облікову ставку НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 3 Закону «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійну облікову ставку НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань врегульовано Законом «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань».

Разом з тим правило ч. 2 ст. 551 ЦКУ, що допускає збільшення договором розміру неустойки, встановленої законом, є загальним. Воно не виключає застосування спеціальних правил законів, навіть якщо вони були прийняті до набрання чинності новим ЦКУ. Наведене стосується Закону «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», яким розмір пені за прострочення виконання грошових зобов’язань, що може встановлюватись договором, обмежено подвійною обліковою ставкою НБУ на день прострочення.

Отже, яким би способом не визначався у договорі розмір неустойки, він не може перевищувати той розмір, який встановлено законом як граничний. Так, якщо зазначеним Законом встановлено граничний розмір пені за прострочення платежу — не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня (від суми простроченого платежу, включаючи ПДВ та інші податки), — то у більшому розмірі її стягнути не можна.

Наталія КАНАРЬОВА, «Дебет-Кредит»
Стаття опублікована у четвер, 15.03.2012, у категорії Право, суди. Ви можете відслідковувати відповіді на цю статтю за допомогою RSS 2.0.

Написати відповідь


шість + = 7