Бізнес і суд: кому потрібніший ГПК?

Ось уже 20 років, як українські підприємці, так само як і іноземні фірми, що ведуть бізнес в нашій країні, вирішують свої господарські спори по явно застарілому і латаному-перелатаному Господарському процесуальному кодексу. І невдоволення бізнесменів таким станом справ можна пояснити. Не подобається їм і вкрай складна процедура укладення мирової угоди, і невизначеність підсудності справ “з іноземним елементом”, і відсутність якісного досудового врегулювання спорів, і багато іншого. Одним словом, ГПК України 1991 р. не відповідає сучасним європейським стандартам судочинства.

Спроб відновити цей кодекс в Україну було чимало – тільки за 2011 р. в ГПК вносили зміни 7 разів! Але глобальних проблем це не вирішує. Прийняти ж принципово новий кодекс (які тільки назви не пропонувалися – і Кодекс господарського судочинства, і Кодекс комерційного судочинства) до сих пір не виходить. Минулого тижня на засіданні Комітету ВР з питань правосуддя були списані в утиль чергові законопроекти, в т. ч. проект ГПК, запропонований народним депутатом Дмитром Притикою – екс-головою ВГСУ, який, здавалося б, повинен знати проблеми господарського процесу краще за всіх. Але в черговий раз не склалося. Як підкреслив парламентарій, “проект ГПК був внесений до парламенту ще в березні 2008 р. За цей час відбулося чимало змін. Перше і найголовніше – був прийнятий Закон “Про судоустрій і статус суддів”, яким внесено багато новел, особливо перехідними положеннями. І сьогодні повертатися до проекту, який втратив актуальність, немає сенсу. Тим більше, ми отримали листа від ВГСУ про те, що у них фактично на виході є новий проект кодексу, який формується з урахуванням та зазначеного Закону та нових віянь законодавства”.

Що чекає господарський процес в найближчому майбутньому, чи потрібні зміни до ГПК бізнесу і як сприймають їх самі судді?

Проблемна підвідомчість і подвійна підсудність

Одним з каменів спотикання господарського процесу на сьогоднішній день є відсутність чіткого розмежування між господарської та іншими юрисдикціями. Практика показала, що при такому положенні судами різної юрисдикції приймаються різні рішення з одного й того ж типу правовідносин. Тому прихильники нового ГПК бачать в його прийнятті можливість поставити крапку в даному питанні, вважаючи, що Кодексу необхідно обзавестися рядом нововведень, які вже добре себе зарекомендували в КАСУ та ЦПКУ. Іншими словами, прийняття Кодексу дозволить одночасно і уніфікувати господарський процес з цивільним і адміністративним, і чітко розділити компетенцію судів.

Зокрема, ГПК повинен чітко визначити перелік типів судових розглядів, які можуть розглядатися в господарських судах. Наприклад, експерти відзначають, що за “господарниками” повинні бути чітко закріплені суперечки між засновниками або акціонерами, позови акціонерів до підприємств, земельні та приватизаційні спори (крім приватизації держмайна – це прерогатива адмінсудів), суперечки з БТІ про реєстрацію права власності, про невиконання юрособою своїх зобов’язань, справи про порушення прав інтелектуальної власності, банкрутство та захист ділової репутації.

Крім того, всі знають, що Конституція говорить про побудову судової системи за принципом спеціалізації. При цьому спеціалізація означає, що суди різних юрисдикцій повинні розглядати ті суперечки, які виникають з певного виду правовідносин: кримінальних, господарських, адміністративних, цивільних. От і виникає питання, як, наприклад, участь фізичної особи в господарському спорі може змінити сутність і правову природу цих відносин? Та ніяк. Під час існування арбітражних судів ЦПК мав приписку, що в цивільному судочинстві не розглядаються спори за участю юридичних осіб, і це було виправдано. А зараз, якщо відрити реєстр судових рішень, можна побачити, що всі райсуди так чи інакше розглядають і госпспорів. Т. е. першочерговим завданням нового ГПК має стати звільнення від подвійної підсудності та підвідомчості окремих категорій спорів, коли один і той же позов можна подавати до різних судів. Адміністративні, господарські і суди загальної юрисдикції будуть розглядати справи лише “своїх” категорій.

Але таку точку зору поділяють далеко не всі. Ті, хто вважає, що не варто поспішати з прийняттям нового ГПК, відзначають, що питання підвідомчості спокійно можна вирішити і без таких радикальних кроків. Адже підвідомчість регулюється однією статтею, яка навіть не вимагає введення нових процедур. І на цій підставі виписувати новий Кодекс недоцільно. Більше того, питання можна вирішити і не на законодавчому рівні, а, скажімо, шляхом прийняття спільної постанови пленумів вищих спецсудів.

Також противники прийняття нового процесуального кодексу сходяться на думці, що новий ГПК спричинить за собою “перепідготовку” кадрів. У першу чергу це торкнеться представників сторін, тому що їм потрібно буде освоїти новий процес, щоб, наприклад, вкластися в усі терміни, вникнути у всі нюанси, щоб захистити матеріальне право сторони, яку вони представляють. Адже представляти інтереси в господарському процесі мають право не тільки юристи. А можливості, скажімо, підприємця куди скромніше, ніж юрособи, що може дозволити собі послуги висококласного адвоката, що може поставити сторони в нерівні умови. Але такий аргумент виглядає вкрай непереконливим. У будь-якому випадку, новий документ не набуде чинності з бухти-барахти – з моменту його прийняття і до моменту вступу в силу у зацікавлених осіб буде час на ознайомлення.

Особливої ​​уваги заслуговує і пропозиція бізнесу про закріплення в новому ГПК норми, що передбачає видачу виконавчого документа кредитору за спрощеною процедурою (без виклику боржника в суд). Правда, розраховувати на “спрощенку” повинні лише кредитори, які мають безперечні підстави для стягнення коштів з боржника. У чинному ГПК подібна норма відсутня. Незайвим буде і посилити гласність і відкритість слухань у госпсудах (в цивільному судочинстві будь-який громадянин може бути присутнім на судовому засіданні).

Хто кому заважає домовитися

Часто під час врегулювання госпспорів сторони стикаються з питанням відповідності предмета мирової угоди предмету позовних вимог в судовому процесі. У нинішній редакції ГПК України (ст. 78) чітко зазначено, що мирова угода може стосуватися лише прав та обов’язків сторін щодо предмета спору. Однак сама природа мирової угоди є договірною, і, крім іншого, на таку угоду поширюються загальні правила укладення договорів (сторони вільні у виборі контрагента та визначенні умов договору). Як показує практика, при укладенні мирової угоди суб’єкти господарювання часто мають бажання включити в його положення найбільше число спірних моментів – заради відсутності будь-яких претензій у майбутньому. Однак при цьому вони наштовхуються на протидію з боку суддів госпсудів, які пропонують чітко дотримуватися предмета позову.

Більше того, до моменту прийняття сторонами рішення про необхідність укласти мирову угоду може пройти багато часу – воно може бути прийнято навіть після тривалих суперечок, коли справа вже знаходиться в стадії апеляційного (касаційного) виробництва. Але знову виникає проблема: відповідно до законодавства, така підстава для скасування або зміни попереднього судового рішення, як “укладення мирової угоди сторонами”, не передбачено ні на стадії апеляційного, ні на стадії касаційного розгляду. Таким чином, зараз твердження мирової угоди госпсудом другої інстанції просто неможливо, оскільки це спричинило б скасування рішення місцевого господарського суду по конкретній справі, що допускається виключно на підставах, передбачених ст. 104 ГПК.

Здається, зайве говорити про ставлення бізнесу до такого стану речей. У свою чергу, новий ГПК цілком може передбачити можливість укладення мирової угоди на всіх стадіях процесу.

Дослідження доказів у вищих інстанціях

Ще однією проблемою, з якою зіткнулася господарська юстиція, є складність дослідження доказів в апеляції і касації. Справа в тому, що суди вищих інстанцій не можуть вимагати від сторін надання додаткових доказів під час розгляду справи. Але на практиці сторони і суди першої інстанції часто щось не враховують під час розгляду справи, і, наприклад, ВГСУ не може відстежити, достатньо і повно чи зібрані докази. Разом з тим, у чинному ГПК все ще залишилися норми, які дозволяють скасувати рішення в разі неповного дослідження обставин і відправити справу на новий розгляд. Але ж якщо суди не можуть витребувати докази, не дуже-то коректно виглядають і звинувачення їх у неповному дослідженні доказів.

В цьому і полягає певна колізія, яку, на думку суддів, потрібно дозволити в рамках нового Кодексу: або ми за виняткову змагальність процесу, або за активну позицію суду, що стосується витребування та дослідження доказів. Але в другому випадку, відзначають правознавці, повинна змінитися і філософія касації: вона не повинна буде розбиратися, повною або неповною мірою досліджено докази, а лише повинна буде визначати, довів позивач свої доводи, а відповідач – свої заперечення. Власне, в такому дусі виписані та роз’яснення ВГСУ – суд не можна докоряти у відсутності тих доказів, які не були надані сторонами. Тому розробники нового ГПК відзначають, що проблема не в суддях, а в законі.

Новий старий розгляд

Власне через означені вище проблеми виникає й інша – направлення справи на новий розгляд. Адже чого сторони по справі чекають від господарського виробництва? Оперативності. А саме ця процедура, на думку практикуючих юристів, цієї самої оперативності при вирішенні госпспорів аж ніяк не сприяє. Варто відзначити, що така ситуація викликає нарікання не тільки у сторін господарського процесу, а й у європейських інституцій (були часи, коли на новий розгляд направляли близько 75% справ). На сьогоднішній день проблема менш актуальна, але все так само не вирішена чинним ГПК.

Перераховані вище проблеми – лише верхівка айсберга тих проблем, які має вирішити новий Господарсько-процесуальний кодекс. Але сподіваємося, що проект ГПК, підготовлений в надрах ВГСУ, розставить крапки над “і” в більшості питань.

Коментарі

Голова Вищого господарського суду України Віктор Татьков

Був прийнятий Закон “Про судоустрій і статус суддів”, в діючий ГПК стали вносити точкові зміни, що не є правильним. Тому було прийнято рішення, сформували робочу групу з представників судів, обласних, апеляційних, Вищого господарського суду. Ці люди працювали над підготовкою проекту нового ГПК. Потім це питання було винесено на розгляд Науково-консультаційної ради при ВГСУ, де вчені, судді-практики та інші фахівці у даній галузі права пропрацювали його в загальному. Зараз йде “шліфування” юридичної техніки окремих статей.

Суддя ВГСУ, секретар Ради суддів України Тетяна Козир

Особисто від себе як судді господарської юрисдикції можу сказати, що для прийняття нового ГПК необхідні вагомі причини. Наприклад, коли вводився чинний Кодекс, з’явився ряд принципово нових інститутів, забирався нагляд, вводилися апеляція і касація, нові процедури, змінювалася підвідомчість. Все це, безумовно, в сукупності вимагало прийняття нового Кодексу. Зараз все залежить від того, який обсяг змін буде запропонований і схвалений. На сьогоднішній момент тих норм, що існують, достатньо для того, щоб госпсуди здійснювали правосуддя. Звичайно, є ряд моментів, які вимагають удосконалення на законодавчому рівні, але для цього, мені здається, не обов’язково поки приймати новий Кодекс.

Голова Донецького апеляційного госпсуду Олександр Кулебякін

ГПК потрібно модернізувати і привести у відповідність з тими принципами, за якими, скажімо так, сформовані Кодекс адміністративного судочинства, Цивільний процесуальний кодекс. Чинний ГПК відпрацював свій термін, як автомобіль, він морально і фізично зношений, і сьогодні має бути приведений до тих стандартів, за якими працюють суди інших юрисдикцій. Наприклад, він повинен консолідувати всі госпспорів, які буквально розірвані серед судів різних інстанцій. Немає якогось розмежування компетенції. Дописали в господарській справі “фізична особа” – і з господарської справа стала цивільною. Але Конституція говорить про побудову системи за принципом спеціалізації. Це означає, що суди різних юрисдикцій повинні розглядати ті суперечки, які виникають з певного виду правовідносин. Яким чином участь фізичної особи в господарському спорі може змінити суть, правову природу цих відносин? Ніяким. Необхідно позначити в Кодексі, що всі суперечки щодо об’єктів господарювання повинні розглядатися виключно господарськими судами.


Стаття опублікована у п`ятниця, 30.03.2012, у категорії Право, суди. Ви можете відслідковувати відповіді на цю статтю за допомогою RSS 2.0.

Написати відповідь


один + 4 =