Акт звірки взаєморозрахунків у судовій практиці

Акти звірки широко поширені в господарській діяльності. Однак на сьогоднішній день суб’єкти господарської діяльності стикаються з відсутністю доказової сили при розгляді судами господарських спорів.

Підставою для проведення Акта звірки розрахунків дебіторської і кредиторської заборгованості є процес інвентаризації з урахуванням вимог пп.11.11 Інструкції № 69 та р. VII Положення № 158.

Згідно з пп. «А» пп. 11.11 Інструкції № 69 звірку розрахунків ініціює кредитор, який направляє всім своїм дебіторам виписки (акти звірки). Дебітори в свою чергу повинні протягом 10 днів з дня отримання такої виписки (акта звірки) підтвердити суму заборгованості або аргументувати свою незгоду з нею. Разом з тим дебітор також може бути ініціатором звірки своєї заборгованості з кредитором, тоді обов’язок підтвердити суму заборгованості протягом 10 днів буде покладено на кредитора.

Для оформлення результатів інвентаризації розрахунків складається акт інвентаризації (Форма № інв-17). Підставою для складання акта служить Довідка (додаток до Форми № інв-17), яка складається в розрізі синтетичних рахунків бухгалтерського обліку.

Що ж до акту звірки розрахунків по платежах до бюджету, то він може здійснюється як по вимоги органів державної влади так і за ініціативою платника податків.

Платнику податків доцільно проводити систематичну звірку розрахунків з бюджетом (наприклад, раз на квартал). Для цього необхідно направити на адресу податкового органу письмову вимогу (заяву), в якому вказати, за який період і за якими податками, зборами та платежами платник хоче провести звірку розрахунків. Результати звірки оформлюються Актом звірки розрахунків з бюджетом (п. 9.4 Інструкції № 276).

Пенсійний фонд зобов’язаний проводити звірку розрахунків зі своїми платниками щорічно на 1 січня. Крім того, органи Пенсійного фонду проводять звірку розрахунків із платником за його ініціативою за вказаний ним період і, в разі виникнення розбіжностей і за бажанням платника, роздруковують йому картки особового рахунку (п. 9.2 Порядку № 21-2).

Результати звірки фіксуються в акті довільної форми.

На нинішній момент

Судова практика йде по шляху заперечення акту звірки взаєморозрахунків як докази в суперечках. Прикладом може послужити Постанова ВГСУ від 28.02.2006 по справі № 14/158. де в числі іншого суду в своїй постанові вказав що, апеляційним господарським судом також правильно мотивована помилковість висновку суду першої інстанції щодо неналежності акта звірки як засобу доказування існування заборгованості. У статті 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” визначено, що первинний документ – це документ, який містить відомості про господарську операцію і підтверджує її здійснення. Відповідно до частин першої, другої статті 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо – безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкованості оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Отже, акт звірки взаєморозрахунків як зведений обліковий документ не належить до первинних документів бухгалтерської звітності. Даний акт є, по суті, документом, який містить зведені відомості про бухгалтерський облік здійснених операцій на підприємствах, проте не може вважатися належним доказом проведення цих операцій і наявності заборгованості у суб’єкта господарської діяльності.

У відповідності зі ст. 32 ГПК і ст. 57ГПК, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд у визначеному законом порядку встановлює наявність або відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами:

  • письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів;
  • поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. У необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, повинні бути викладені в письмовому вигляді.

У соотв. зі ст. 33 ГПК Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Тобто виходячи з диспозиції даних статей доказами у справі є будь-які фактичні дані за коштами яких вже суд встановлює наявність або відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін. Поняття “фактичні дані” в чинному законодавстві не закріплено. Однак якщо жодна зі сторін не заперечує даний факт і навіть визнає його (в нашому випадку визнання являє собою підписання акта звірки) то вже юридичний факт, який, в свою чергу породжує права і обов’язки сторін. Згідно ч.1 ст 264 ЦК перебіг позовної давності переривається вчиненням особою діяння, що свідчить про визнання свого боргу або іншого обов’язку.

Зазначена норма на відміну від ч.2 ст. 79 ЦК УРСР не містить спеціальних вимог до суб’єктивного складу тому поширюється як на фізичних так і на юридичних осіб. Згідно інформаційного листа ВГСУ від 07.04.2008 р. N 01-8/211 “Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України.

Такими діями можуть бути будь-які дії боржника, які свідчать, що боржник визнав свої зобов’язання по відношенню до кредитора. Господарський суд в кожному конкретному випадку повинен дослідити обставини, які свідчать про визнання боргу. Якщо факт визнання боргу встановлений, позовна давність переривається в день такого визнання.

Визначення “незаперечних вимог кредиторів” закріплено в ст.1 закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

Виходячи з положень Закону № 2343-ХІІ незаперечними вимогами кредитора є вимоги кредитора грошового характеру, визнані боржником, або підтверджені виконавчими документами.

Виходячи з усього вищевикладеного можна зробити висновок, що, безперечно, акт звірки взаєморозрахунків не є первинним бухгалтерським документом, оскільки не відображає безпосередньо господарські операції та не підтверджує їх здійснення, але, при умов, коли жодна зі сторін при розгляді справи в суді не оскаржує його може бути доказом у справі на підставі ст. 32 ГПК та 57 ГПК.

http://pravotoday.in.ua

Стаття опублікована у середа, 04.04.2012, у категорії Право, суди. Ви можете відслідковувати відповіді на цю статтю за допомогою RSS 2.0.

Написати відповідь


1 + два =