В деяких випадках звернення стягнення можливе тільки через суд

У правилах звернення стягнення на заставлене майно є підводні камені, натрапити на які можуть навіть досвідчені юристи. Слід звертати увагу на те, коли можна обійтися виконавчим написом нотаріуса, а коли рішення повинен приймати суд.

Різноманітні стягнення

Загальним порядком є ​​звернення стягнення на предмет застави на підставі судового рішення, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналіз законодавства показує, що в деяких випадках звернення стягнення на предмет застави можливе виключно на підставі судового рішення, незалежно від того, чи існує між сторонами спір і чи є у них підстави і бажання реалізувати предмет застави в позасудовому порядку. Так, за рішенням суду відбувається:

  • звернення стягнення на заставлене майно державного підприємства (ч.6 ст.20 закону «Про заставу»);
  • звернення стягнення на майно, яке є предметом іпотеки і належить державному чи комунальному підприємству (ч.4 ст.33 того ж закону).

Разом з тим рішення суду не є єдино можливим порядком звернення стягнення на заставлене майно. Так, згідно ч.6 ст.20 закону «Про заставу» звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом або договором застави. У свою чергу ч.3 ст.33 закону «Про іпотеку» передбачає, що «звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя».

Це породжує дискусійне питання: коли саме можливе звернення стягнення на заставлене майно на підставі виконавчого напису нотаріуса? З аналізу законодавства вбачається, що такі дії суперечать чинним нормам, на підтвердження чого можна навести випадок із судової практики.

Перемога у всіх інстанціях

Товариство звернулося до місцевого господарського суду з позовом до банку про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. В обгрунтування позовних вимог позивач вказав, що нотаріус вчинив виконавчий напис про звернення стягнення на рухоме майно позивача за договором застави рухомого майна, яким забезпечено виконання зобов’язань заводу з генеральною угодою на здійснення активних операцій в сумі $ 1,8 млн.

Рішенням місцевого господарського суду, яке згодом залишили без змін апеляційна та касаційна інстанції, позов було задоволено. Виконавчий напис, вчинений нотаріусом, про звернення стягнення на рухоме майно, що належить товариству, визнаний таким, що не підлягає виконанню.

На думку судів, оскільки предметом договору застави є рухоме майно, до правовідносин застосовуються норми закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», в якому відсутній такий спосіб звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, як вчинення виконавчого напису.

Касаційна інстанція обгрунтувала свою позицію тим, що законом «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» не передбачено звернення стягнення на заставлене майно шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису, оскільки таке звернення може бути здійснено тільки на підставі рішення суду. ВГС виходив з того, що відповідно до обставин справи між банком (заставоутримувачем) і товариством (заставодавцем) укладено договір застави рухомого майна.

Відповідно до договору запорукою забезпечуються вимоги заставодержателя, що випливають з генеральної угоди, укладеної між заводом (боржником) і заставодержателем, відповідно до якого останній при виконанні боржником певних його умов відкриває боржнику ліміт заборгованості на здійснення активних операцій. Також у договорі застави передбачені випадки, коли заставодержатель має право звернути стягнення на предмет застави або його частини відповідно до чинного законодавства. Одним з таких випадків є виникнення у заставодержателя права вимагати дострокового погашення боргу або дострокового виконання боржником зобов’язань за кредитним договором.

Відповідно до договору звернення стягнення на предмет застави та його реалізації здійснюються згідно з чинним законодавством, в тому числі шляхом вчинення виконавчого напису нотаріусом. Останній вчинив виконавчий напис за договором застави рухомого майна про звернення стягнення на рухоме майно позивача, яке підлягає витребуванню.

ВГС звернув увагу на те, що закон «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» є спеціальним законом з питань правового режиму регулювання обтяжень рухомого майна. Положення закону «Про заставу» застосовуються лише в тій частині, яка не суперечить закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», згідно з приписами якого звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку .

Останнім із законів не передбачено звернення стягнення на заставлене майно шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису, оскільки таке звернення може бути вчинено лише на підставі рішення суду. Отже, умови договору щодо звернення стягнення на заставлене рухоме майно шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису суперечать законодавству.

Особливий порядок

Відповідно до ч.1 ст.590 Цивільного кодексу “звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом». Згідно ч.1 ст.24 закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку, прописаному в ньому ж.

Статтею 26 цього акта визначені позасудові способи звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження. Відповідно до неї «обтяжувач має право на власний розсуд вибрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження:

  1. передачу рухомого майна, яке є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов’язання в порядку, встановленому цим законом;
  2. продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах;
  3. поступку обтяжувачу права задоволення забезпеченої обтяженням вимоги у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги;
  4. переклад обтяжувачу відповідної грошової суми, у тому числі в порядку договірного списання, якщо предметом забезпечувального обтяження є гроші або цінні папери … »

Згідно ч.1 ст.215 ГК «підставою недійсності договору є недодержання в момент вчинення договору стороною (сторонами) вимог, встановлених чч.1-3, 5 і 6 ст.203 цього Кодексу». Згідно ж приписами ч.1 ст.203 ГК «зміст договору не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства». Крім того, договір повинен мати форму, встановлену законом.

Тому в нашому випадку звернення стягнення на предмет застави може бути здійснено тільки на підставі рішення суду.

Стаття опублікована у понеділок, 09.04.2012, у категорії Право, суди. Ви можете відслідковувати відповіді на цю статтю за допомогою RSS 2.0.

Написати відповідь


− три = 3