Зарплата окремих працівників може бути нижчою від мінімальної

На сьогодні мінімальна зарплата в Україні становить 1094 грн.

Установлювана законодавцем мінімальна заробітна плата — це одна з істотних гарантій у сфері оплати праці. Але ця гарантія не перешкоджає в окремих випадках встановлювати посадовий оклад того чи іншого працівника на рівні не 1073 грн, а, скажімо, 550 грн або 375 грн. Тобто у певних випадках зарплата конкретного працівника може виявитися нижчою від мінімальної.

Йдеться про ті випадки, коли людина працює на умовах неповного робочого часу, наприклад, чотири (три, два, один) дні на тиждень замість п’яти або ж чотири (шість, п’ять, один тощо) годин на день замість восьми.

Ми робимо такий висновок виходячи із законодавчого визначення мінімальної зарплати, наведеного у ст. 95 КЗпП України: «Мінімальна заробітна плата — це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче за який не може проводитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт).

Норма праці, а при погодинній системі оплати праці такою нормою є кількість робочих днів на тиждень та кількість годин щоденної роботи, встановлюється на кожному підприємстві локальними актами (колективним договором, наказом керівництва, правилами ВТР). Найтиповіший випадок — це п’ятиденний робочий тиждень з восьмигодинним робочим вдень. Якщо працівник не виконує встановленої на підприємстві норми праці, він не може претендувати на отримання зарплати виходячи з рівня мінімальної заробітної плати. Такому працівникові виплатять лише ту частину мінімальної зарплати, яка відповідає фактичній тривалості його робочого часу порівняно зі встановленою на підприємстві нормою робочого часу. Найчастіше так трапляється саме при роботі людини на умовах неповного робочого часу. До речі, підтвердженням сказаного може бути зміст ст. 56 КЗпП, де сказано, що за угодою між працівником та власником може встановлюватися неповний робочий день або неповний робочий тиждень з оплатою праці пропорційно до відпрацьованого часу або залежно від виробітку.

Роботу на умовах неповного робочого часу треба відрізняти від роботи зі скороченим робочим часом, який встановлюється законодавством для певних категорій громадян. Наприклад, тривалість робочого часу працівників віком від 16 до 18 років становить 36 годин на тиждень замість традиційних 40 годин. Для зазначеної категорії працівників така тривалість робочого часу і буде нормою праці, дотримання якої дає право на отримання зарплати на рівні не нижче від мінімальною.

Попри те, що виплата окремому працівникові або декільком працівникам зарплати нижче від встановленого розміру мінімальної зарплати не вважається порушенням (за умови правильного оформлення документації з обліку робочого часу, з оплати праці), контролюючі органи негативно ставляться до такої практики. Йдеться насамперед про податкові інспекції, управління праці та соціального захисту населення місцевих адміністрацій (виконкомів), до яких іноді підключається і прокуратура. Причина незадоволеності є очевидною: податківці вважають, що оформлення людей на «півставки» робиться з метою мінімізації оподаткування, хоча це не завжди так.

Проблема для підприємств поглиблюється ще й тим, що наприкінці весни 2010 року органи ДПС отримали право здійснювати перевірки з питань додержання законодавства про працю у частині виплати доходів найманим працівникам. Під час таких перевірок податкові органи борються із зарплатами «у конвертах» та з використанням найманої праці без оформлення трудових відносин.

Повноваження податкових органів, пов’язані з «вибілюванням» зарплат, остаточно закріплені у тексті Податкового кодексу України. Такі повноваження реалізуються податківцями під час так званих фактичних перевірок.

На сьогодні переважно використовуються такі методи «боротьби» з підприємствами, що виплачують зарплату нижче від мінімальною: запрошення до податкової інспекції для надання пояснень, письмові запити з вимогою пояснити ситуацію із зарплатою, виклик посадових осіб підприємства на засідання тимчасових комісій, покликаних боротися з «мінімізаторами», запити і перевірки з управління праці та соціального захисту населення, виклики до прокуратури тощо. Аналогічні методи застосовуються також до підприємств, де виплачувана зарплата вища за мінімальну заробітну плату, але розмір такої зарплати не відповідає середньостатистичній по галузі або, на думку керівництва місцевої податкової інспекції, не відповідає економічним показникам роботи підприємства.

Київський портал підтримки і розвитку бізнесу

Стаття опублікована у вівторок, 10.04.2012, у категорії Трудове законодавство, соцзахист. Ви можете відслідковувати відповіді на цю статтю за допомогою RSS 2.0.

Написати відповідь


2 × = шість