Кримінальна відповідальність за користування спецзасобами

Сьогодні держава настільки стурбувалася дотриманням права на приватне життя, що готове карати кожного, хто хай і не хоче, але теоретично може підслухати рядового громадянина або підглянути за ним. І для цього правоохоронцям не потрібно докладати особливих зусиль.

Вельми специфічна техніка

Спроба купити через Інтернет відносно дешеву дрібничку може закінчитися для киянина Андрія Фенченко судимістю. Як стало відомо, рік тому він замовив у Китаї два брелка для ключів з вмонтованою відеокамерою, які фахівці СБУ визнали спецтехнікою. В результаті відносно нього порушили кримінальну справу, розгляд якої по суті відбудеться 10 квітня в Солом’янському районному суді столиці. Те, що Андрій вже пережив – обшук у квартирі, виклики на допити до слідчого, підписка про невиїзд, численні оскарження, – даремно витрачені час і нерви. І це при тому, що замовлені брелки він навіть у руках не тримав – товар затримали на митниці.

Справа в тому, що ст.ст.201, 359 КК встановлюють відповідальність за контрабанду, а також незаконні придбання, збут або використання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації. Покарання – до 12 років з конфіскацією майна.

Слід нагадати, що згідно з постановою ВР від 17.06.92 № 2471-XII спецтехніка вилучена з цивільного обороту. Її розробка, виготовлення і реалізація можливі за умови отримання ліцензії і лише для задоволення потреб вітчизняних або закордонних правоохоронних органів, що займаються оперативно-розшуковою діяльністю (п.9 ч.3 ст.9 закону «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», постанова Кабміну від 27.10.2001 № 1450).

$ 11,5 – саме стільки коштує зараз в магазині нещасливий брелок, що дозволяє записувати 3:00 відео зі звуком (файл формату AVI, дозвіл 720 х 480 пікселів). Отриману інформацію через USB-порт можна скидати на комп’ютер. Досить зручний девайс. Його, наприклад, можна використовувати в якості відеореєстратора в машині, в тому числі під час спілкування з «колядником» інспектором ДАІ. Я б і собі такий купив … Але поки буду записувати на камеру смартфона. Звичайно, не так зручно, зате якість запису вище, та й нічний сон міцніше, оскільки, на відміну від брелока, мобільний телефон не вважається спеціальним технічним засобом негласного отримання інформації.

Так в чому ж принципова відмінність між цими технічними пристроями? Як добропорядному громадянинові купити технічну новинку і не переступити при цьому закон? На що буде орієнтуватися суддя, якому «пощастило» зі «шпигунською» справою? Спробуємо розглянути юридичні аспекти проблеми та знайти відповіді на ці питання.

Уявна загроза

Хороші показники по затриманню злочинців, що використовують спецтехніку, правоохоронні органи почали «давати» з літа 2010 року, коли Верховна Рада прийняла зміни до Кримінального кодексу (закон від 15.06.2010 №2338-VI), криміналізовану контрабанду, а також купівлю-продаж СТЗ. До цього часу відповідальність була передбачена лише за незаконне використання спецтехніки. І при розгляді законопроекту №3358 його автори особливо наголошували на необхідність удосконалення правового режиму захисту основних прав і свобод людини і райдужну перспективу забезпечення принципу їх невідчужуваності та непорушності.

Але залишимо красиві слова і спробуємо міркувати логічно. Оскільки річ сама по собі не може бути протизаконною (такими завжди будуть дії людини, пов’язані з її використанням), то придбання, збут і навіть контрабанда СТЗ самі по собі також не можуть вважатися суспільно небезпечними. Адже ця техніка створювалася саме для втручання в чиєсь приватне життя, і порушення прав і законних інтересів громадян відбувається лише в результаті її застосування за прямим призначенням. Іншими словами, факт застосування спецтехніки – це порушення прав. Але права людини, пов’язані з приватним життям, вже захищені іншими статтями КК:

  • ст.162 «Порушення недоторканності житла»;
  • ст.163 «Порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передається засобами зв’язку або через комп’ютер»;
  • ст.182 «Порушення недоторканності приватного життя».

А от купівля-продаж СТЗ мала б кваліфікуватися як підготовка до вчинення злочину (ст.14 КК) або посібництво (ч.5 ст.27 КК).

Тут, до речі, варто згадати, що ефективність закону визначається аж ніяк не кількістю статей або розміром санкцій, а невідворотністю покарання. А це залежить від якості роботи правоохоронців, в першу чергу спрямованої на попередження злочинів, пов’язаних з порушенням прав громадян.

Але, безумовно, нереально довести те, що купуючи брелки, авторучки, ліхтарики та інші шпигунські штучки, такі, як А.Фенченко, готуються порушити чиїсь права. Набагато простіше вилучити пристрій на кордоні, приклеїти на нього ярлик «СТЗ» і покарати горе-покупця, поліпшивши при цьому статистику відомства з розкриття злочинів. Шукати винних у прослуховуванні телефонів більше не треба! Це дуже зручно, якби не одне але.

Невизначений визначення

Визначення поняття СТЗ, яке використовується для кваліфікації злочинів, настільки «примарно», що деколи складається враження, ніби самі фахівці, які заводять, збуджують і розглядають оперативно-розшукові, контррозвідувальні та кримінальні справи, не розуміють його змісту і можуть досить широко тлумачити його в свою користь.

«Спеціальні технічні засоби для зняття інформації з каналів зв’язку, інші засоби негласного отримання інформації – технічні, програмні засоби, обладнання, апаратура, прилади, пристрої, препарати та інші вироби, призначені (спеціально розроблені, виготовлені, запрограмовані, пристосовані) для негласного отримання інформації»- таке визначення дано в Ліцензійних умовах провадження господарської діяльності з розроблення, виготовлення та торгівлі СТЗ (наказ ЦУ СБУ від 31.01.2011 №35). Якщо скоротити, то виходить, що засоби негласного отримання інформації – це всі вироби, призначені для негласного отримання інформації.

Що може потрапити під це визначення? Та що завгодно. Негласно, тобто приховано, отримувати інформацію можна і за допомогою простого диктофона (що переконливо довів Микола Мельниченко), будь-якого мобільного телефону, веб-камери на ноутбуці і багатьох інших звичних і не дуже звичних нам портативних приладів.

Вважати перераховані вище технічні засоби спеціальними, очевидно, безглуздо. Мабуть, повинні бути якісь ключові ознаки або властивості, за якими можна однозначно встановити приналежність того чи іншого приладу до СТЗ (необхідний елемент складу злочину).

Крім того, згідно п.22 ч.1 ст.92 Конституції карність того чи іншого діяння повинна визначатися виключно на законодавчому рівні. У нашому ж випадку для того, щоб змінити нормативні межі кримінальної відповідальності, зовсім не обов’язково мати 226 депутатських голосів і підпис Президента. Цілком достатньо внести зміни в один відомчий наказ.

Межі розсуду

Аналогічну за своєю суттю проблему вирішували і наші північно-східні сусіди. Рівно рік тому (31 березня 2011 року) Конституційний суд Росії опублікував рішення щодо конституційності ст.138 КК РФ, що встановлює кримінальну відповідальність за виробництво, збут або придбання СТЗ.

Розгляд справи було ініційовано підприємцями, які звернули увагу на невизначеність базового поняття норми кримінального закону. Зокрема, вони вказали, що оспорювана норма в силу своєї невизначеності залишає необгрунтовано широкі межі розсуду. Відсутність в ній чіткого визначення поняття спеціальних технічних засобів, призначених для негласного отримання інформації, а також ознак та критеріїв, що дозволяють відрізнити СТЗ від технічних засобів, дозволених до обороту, дозволяє будь-який прилад для одержання, передачі і реєстрації інформації віднести до предмету злочину.

Громадянину ж відсутність визначеності, ясності і конкретності приписів не дозволяє передбачати наслідки своїх діянь, відрізняти правомірну поведінку від протиправної. Таким чином, порушуються конституційні принципи рівності і справедливості, а також конституційні права громадян, у тому числі на свободу інформації та на судовий захист.

На жаль, КС РФ ухилився від оцінки даного питання, обмежившись розглядом проблеми необхідності захисту таємниці особистого життя, листування та правового регулювання обмеження обороту технічних засобів, призначених для порушення цих прав.

Суд також зазначив, що на основі федеральних законів уряд визначає переліки спецзасобів, їх властивості та ознаки, що дозволяє відрізняти їх від звичайних пристроїв, розрахованих на побутове застосування. Одним з головних критеріїв при цьому є спеціально додані спецзасобам потрібні якості (проведена технічна доробка, камуфлювання) саме для таємного, неочевидного отримання інформації особами, що не мають на те законних підстав.

Критерії є?

В Україну критерії віднесення до СТЗ в якійсь мірі визначені ч.3 разд.5 Списку товарів подвійного використання, які можуть бути використані у створенні звичайних видів озброєнь, військової чи спеціальної техніки (постанова КМ від 28.01.2004 № 86).

Ми говоримо «в якійсь мірі», так як правові підстави віднесення СТЗ до товарів подвійного використання насправді досить сумнівні. Справа в тому, що призначення таких товарів і СТЗ абсолютно різне. Щоб переконатися в цьому, досить зіставити визначення, дані в ліцензійних умовах і в абз.22 ст.1 закону «Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання». Це, до речі, тема для окремого дослідження.

І тим не менш, поки законність цієї постанови не оскаржена, оперативні працівники, слідчі та судді будуть використовувати список у своїй діяльності.

Згідно з ним спеціальними технічними засобами є, наприклад, мініатюрні відеокамери з груп кодів товарів УКТЗЕД 8521, 8525 30, 8525 40, 8525 10, 8525 20, які відповідають хоча б одному з наступних критеріїв:

  • мініатюрне виконання виробу в цілому або окремого модуля;
  • наявність об’єктива, в якому діюча (апертурна) діафрагма збігається з вхідною зіницею (об’єктив типу Pinhole);
  • висока чутливість відеокамери: 0,01 лк і вище на об’єкті; 0,0001 лк і вище на приймальному елементі;
  • відсутність у камери візира або наявність винесених органів управління (у тому числі наявність пульта дистанційного керування);
  • безшумність роботи виробу, відсутність світлової або звукової індикації режимів роботи;
  • оснащеність оптичного приладу спостереження (за винятком стаціонарних зразків) пристроєм гіростабілізаціі зображення.

Безумовно, підприємцям та громадянам при вирішенні питання про те, купувати чи не купувати електронну іграшку, також можна (і напевно, потрібно) орієнтуватися на цей список, однак під встановлені критерії підпадає не тільки відеокамера-брелок, але і звичайний мобільний телефон з відеокамерою ( «мініатюрне виконання окремого модуля вироби») і «безшумністю роботи». Це свідчить про розмитості поняття СТЗ і неможливості його застосування на практиці.

Останнє слово – за експертизою

Чи є технічний пристрій спеціальним, вам напевно скажуть експерти Українського НДІ спеціальної техніки та судових експертиз СБУ, які сьогодні фактично володіють монопольним правом на проведення такого виду експертизи. Їх висновок буде вирішальним при розгляді кримінальної справи.

Проте як бути, якщо я хочу придбати товар за кордоном, не ініціюючи при цьому процедуру кримінального переслідування? Адже щоб експерти дали висновок, їм потрібно надати для дослідження сам прилад і технічну документацію до нього, а це, як показав випадок з А.Фенченко, може погано скінчитися. Ось і виходить, що будь-яка людина «ходить під статтею», а буде він сидіти чи ні, потім визначать опер, слідчий і експерт СБУ. Так що єдино можливим рішенням даної проблеми може бути організація і оплата відрядження для експерта в країну, звідки я хочу імпортувати вподобану мені іграшку. Як то кажуть, і сміх і гріх.

Згідно з однією з попередніх редакцій Ліцензійних умов провадження господарської діяльності, пов’язаної з обігом спеціальних технічних засобів, поняття СТЗ передбачало не просто можливість негласного отримання інформації, але отримання інформації під час здійснення оперативно-розшукової діяльності. Тим самим жучки, закладки та інша шпигунська техніка жорстко прив’язувалися до форм і методів ОРД.

Такий підхід представляється абсолютно виправданим. Кажуть, що саме він і закладений в діючу Методику проведення судової експертизи спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації, яка навіть затверджена Мін’юстом. Проте напевно стверджувати це неможливо, так як фахівці навіщось вирішили захистити від сторонніх очей критерії та ознаки віднесення технічних засобів до спеціальних і поставили на методику гриф «Для службового користування».

А от чи зможе експерт СБУ дати об’єктивний висновок у справі, якщо його ж колеги і великі начальники ініціювали кримінальне переслідування і вже відзвітували про розкриття злочину, – питання риторичне.

У будь-якому випадку законодавче закріплення поняття СТЗ і перегляд стст.201, 359 КК дозволить відрізняти спецтехніку від дешевих китайських дрібничок, а також направити зусилля державного правоохоронного органу спеціального призначення, який згідно із законом повинен забезпечувати державну безпеку, на боротьбу зі справжніми шпигунами.

Стаття опублікована у вівторок, 10.04.2012, у категорії Право, суди. Ви можете відслідковувати відповіді на цю статтю за допомогою RSS 2.0.

Написати відповідь


× чотири = 20