Договір довічного утримання: тонкощі, ризики, наслідки

У наш час вижити одинокій літній людині з мізерною пенсією нелегко. Втім, українське законодавство досить широко регулює це питання. Зокрема, мова йде про договір довічного утримання (догляду), який в Цивільному кодексі України (ЦКУ) розглядається в гл. 57. Варіант ризиковий і дещо складний для розуміння пенсіонерів, як правило, юридично непідкованих, але все ж цілком доступний. Втім, доступність не виключає небезпеки як для пенсіонерів, так і для осіб, які взяли на себе обов’язки по догляду за ними. У цій сфері формальні тонкощі, пов’язані з правильним оформленням документів про довічне утримання, мають велике значення. І судова практика дуже яскраво це відображає.

Нагадаємо, згідно зі ст. 744 ЦКУ, за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше цінне майно, взамін чого набувач зобов’язується забезпечувати відчужувача доглядом довічно. Майном, яке переходить у власність набувача, розпоряджатися (продавати, здавати, закладати) за життя відчужувача він не може. Договір довічного утримання, що передає набувачеві у власність нерухоме майно, підлягає державній реєстрації. Він носить тривалий характер і вимагає від набувача постійного виконання своїх обов’язків. В іншому випадку відчужувач може через суд вимагати виконання умов договору або його розірвання.

Кращий спосіб догляду – виплачувати ренту

Як правило, набувач виплачує пенсіонеру разову велику суму, а потім довічне щомісячне утримання, грошовий еквівалент якої обмовляється в кожному конкретному випадку.

Раніше пенсіонер або його родичі могли легко розірвати в суді договір і повернути собі квартиру, ніж з успіхом і користувалися, бо набувачеві було складно документально підтвердити, що пенсіонер отримував-таки від нього за договором перераховані в ньому нематеріальні послуги. Тепер же щомісячні платіжні документи з печаткою банку про виплати пенсіонеру можуть стати відмінним аргументом у суді, якщо справа до нього дійде, як і розписка пенсіонера про отримання ним великого первинного платежу за договором, яка обов’язково повинна бути оформлена за участю свідків, яких, в разі чого, можна буде залучити до суду. На думку експертів, кращий варіант для обох сторін – обмежити взаємини фіксованою щомісячною платою (рентою). Вона повинна збільшуватися на розмір інфляції з періодичністю, обумовленої сторонами. При відправці раз на місяць грошей поштою або на рахунок підопічного квитанції будуть вагомим доказом сумлінності піклувальника.

Психіатр на допомогу

Згідно ст. 746 ЦКУ, відчужувачем може бути будь-який громадянин, незалежно від віку, працездатності, стану здоров’я. Тут слід врахувати, що мається на увазі стан здоров’я, що не позбавляє особи здатності розуміти свої дії і керувати ними. В іншому випадку можливі неприємні наслідки.

Звернемося до судової практики. Через деякий час після смерті відчужувача до суду звернувся його родич з проханням визнати недійсність договору довічного утримання та передати йому право власності на житло. В якості обгрунтування заявлених вимог він вказав, що покійна страждала важким психічним захворюванням, перебувала на обліку в психоневрологічному диспансері і неодноразово проходила лікування в психіатричних лікарнях. За словами позивача, її психічний стан не дозволяв розуміти значення своїх дій та керувати ними, внаслідок чого укладений договір є незаконним. Факт його укладення став відомий позивачу тільки після звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. Суд порахував ці докази достатньо переконливими і задовольнив вимоги позивача в повному обсязі. При цьому було відзначено, що, дійсно, угода, укладена дієздатною особою, яка перебувала в момент її здійснення в стані, коли ця особа не була здатна розуміти значення своїх дій або керувати ними, може бути визнана судом недійсною за позовом цього громадянина або інших осіб, чиї права та інтереси порушені в результаті її здійснення.

А якщо підопічних двоє?

Нерідко піклувальник доглядає відразу за декількома відчужувача (наприклад, особи похилого віку жінки). Як правило, проблеми наступають після смерті одного з них. Наприклад, коли покійний заповів свою частину житла набувачеві, а інший відчужувач розриває договір довічного утримання. В такому разі, особливо коли з’являються родичі, ділити квартиру і відшкодовувати витрати по догляду за іншою стороною стає дуже проблематично.

У судовій практиці були випадки, коли люди укладали угоди з одним з літніх бездітних сусідів, які проживають з хворою дружиною. Природно, доглядати доводилося за двома. Після смерті чоловіка жінка заявляє, що ні про що таке піклувальника не просила. Виділення частини покійного чоловіка із спільної власності не проводилося. Крім того, доглядав чоловік за двома пенсіонерами, а претендувати може на майно тільки одного з них.

Цю проблему регламентує ст. 747 ЦКУ, згідно з якою майно, яке належить співвласникам на праві спільної сумісної власності, зокрема, майно подружжя, може бути відчужене ними на підставі договору довічного утримання. Якщо відчужувачем є один із співвласників майна, яке належить їм на праві спільної сумісної власності, договір довічного утримання може бути укладений після (!) визначення частки цього співвласника у спільному майні або визначення між співвласниками порядку користування цим майном. Тому необхідно дуже уважно ставитися до складання договору довічного утримання, щоб у відчужувача або його родичів не виникло бажання розірвати договір тільки тому, що цього комусь із них захотілося.

Покійні позивачі

Судова практика знає чимало прикладів, коли сторони, які уклали договір довічного утримання, за якимись причинами звертаються до суду, але до винесення рішення не доживають. Розглянемо відповідну ситуацію детальніше.

Пенсіонерка уклала договір зі своєю квартиронаймачкою, яка, доглядала за старенькою 7 років, вигнала її з власної квартири. Забрали її до себе родичі та подали в суд позов про розірвання договору. На судові засідання відповідачка не з’явилась, а незабаром пенсіонерка (позивачка) померла. Родичі ховали її за свій рахунок, що суперечить ст. 749 ЦКУ, де говориться, що набувач зобов’язаний у разі смерті відчужувача поховати його, навіть якщо це не було передбачено договором довічного утримання. Незабаром вони звернулися до суду з проханням опечатати квартиру, надавши у якості доказів документи, що підтверджують медичне лікування покійної на новому місці проживання, відповідні свідоцтва сусідів, свідоцтво про смерть, витратні документи про похорон.

Виробництво за позовом про розірвання договору довічного утримання, поданого покійною, спочатку було закрито у зв’язку зі смертю позивача (п. 6 ч. 1 ст. 205 ЦПК). Однак родичі як спадкоємці подали інший позов, яким вимагали визнати договір довічного утримання розірваним і визнати права на спадкування за законом. При цьому вони посилалися на те, що боржник за договором довічного утримання в односторонньому порядку відмовився від виконання своїх обов’язків з наслідками такої відмови, передбаченими ст. 610, ч. 1 п. 1 ст. 611, ч. 1 ст. 614, ч. 3 ст. 615 ЦКУ. При цьому відповідач не мав права на розпорядження квартирою за договором (ч. 1 ст. 754 ЦКУ). Крім того, фактичним виконавцем обов’язків за договором довічного утримання була третя особа. При винесенні рішення на користь родичів відчужувача суд також прийняв до уваги подачу позовної заяви про розірвання договору спадкодавцем за життя.

Якщо помер набувач

Нерідкі випадки, коли смерть набувача настає раніше смерті відчужувача, і його родичі з усіх сил намагаються визнати недійсним договір про довічне утримання, мотивуючи іноді свої вимоги відвертим наклепом.

Наприклад, позивачка просила визнати угоду уявної, оскільки набувач укладав її з єдиною метою – отримати квартиру після смерті іншого боку, не здійснюючи фактично ніякого утримання (догляду). За її словами, відчужувач, побоюючись фізичної розправи, під тиском був змушений підписати договір, проте згодом оформив заповіт, за яким все майно, в т. ч. і спірна квартира, переходить до позивача. Суд відмовив у задоволенні заявлених вимог, і його рішення було залишено без змін. Як випливало з матеріалів справи і свідчень свідків, набувач протягом усього життя сумлінно виконував узяті на себе зобов’язання за договором, а після його смерті догляд за відчужувачем здійснювала його дочка, що вступила в права спадщини. Після зміни набувача бажання розірвати договір не виявила жодна з сторін. Отже, зобов’язання за договором довічного утримання піклувальником були виконані належним чином.

Зустрічаються і ситуації, коли з причини смерті набувача відчужувач залишається зовсім безпорадним. Приміром, самотній пенсіонер оформив договір довічного утримання, а через кілька років після цього набувач раптово помер. Діти набувача після його похорону виїхали за місцем свого проживання в інше місто і з тих пір не оголошувалися. На словах вони відмовилися доглядати за хворим. Пенсіонер залишився без належного догляду, без житлоплощі, яка відійшла набувачеві після підписання договору, і без будь-якої допомоги. В такому випадку слід керуватися ст. 757 ЦКУ, згідно з якою обов’язки набувача за договором довічного утримання переходять до тих спадкоємців, до яких перейшло право власності на майно, передане відчужувачем. Якщо у набувача немає спадкоємців або вони відмовилися від прийняття майна, переданого відчужувачем, останній набуває право власності на це майно. В цьому випадку договір довічного утримання припиняється.

Таким чином, якщо спадкоємці набувача відмовляються утримувати відчужувача, договір довічного утримання розривається в зв’язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов’язків за договором. А відчужувач набуває право власності на майно, яке було ним передане, і має право вимагати його повернення. У цьому випадку витрати, понесені набувачем на утримання відчужувача, не підлягають поверненню.

Тетяна ПАШКОВСЬКА

Судово-юридична газета №13, 9-15 квітня 2012
Стаття опублікована у п`ятниця, 13.04.2012, у категорії Право, суди. Ви можете відслідковувати відповіді на цю статтю за допомогою RSS 2.0.

Написати відповідь


× 9 = шістдесят три