Митне оформлення

Митне право: як будемо регулювати?

Митне регулювання  -  це  регулювання питань, пов’язаних із встановленням мит і митних зборів, процедурами митного контролю, організацією діяльності органів митного контролю України. Стаття 13 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” визначає, що Україна самостійно здійснює митне регулювання зовнішньоекономічної діяльності на своїй території.

Особливості митного контролю та митного оподаткування на території спеціальних економічних зон регулюються спеціальними законами України та міжнародними договорами, які встановлюють спеціальний правовий режим цих зон у кожному окремому випадку. До суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності (іноземних суб’єктів господарської діяльності), які провадять демпінг, а також тих держав, які застосовують щодо України дискримінаційні дії, можуть вживатися митні заходи, передбачені статтями 29, 31 та 37 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність”.

Екологічний та радіаційний контроль суден

Питання правового регулювання екологічного контролю морських та річкових суден передбачено у Наказі Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України «Про затвердження Положення про екологічний контроль у пунктах пропуску через державний кордон та в зоні діяльності регіональних митниць і митниць» від 8 вересня 1999 року №204.

У розділі 4.3 зазначається, що екологічний контроль суден проводиться з метою перевірки: виконання ними вимог чинного законодавства та міжнародних угод України щодо запобігання забрудненню моря; наявності свідоцтв про стан судна та його водоохоронного обладнання; відповідності стану судна та його водоохоронного обладнання виданим на них свідоцтвам.

Під час контролю судна держекоінспектор самостійно або разом з уповноваженим Головної державної інспекції України з безпеки судноплавства (далі – ДФІ) або з інспектором державного портового нагляду морського рибного порту за належністю та спільно з капітаном (або іншою особою командного складу) проводять: огляд суднового водоохоронного обладнання на відповідність його встановленим правилам охорони морських вод від забруднення; зовнішній огляд судна й поверхні води поблизу нього; перевірку наявності пломб на осушувальних системах, баластових танках, сепараційних установках, системах зливу за борт лляльних та інших забруднених вод; відповідну перевірку гарантій власника судна, зазначених у судновій декларації, щодо безпеки його судна для внутрішніх і територіальних вод України.

Пропонуємо при перевірці гарантій власника судна передбачати оцінку ризику виникнення ситуацій, які можуть завдати шкоди навколишньому середовищу. Також, такі гарантії обов’язково мають передбачати страхування судна та грузу, який воно перевозить.

При огляді судна держекоінспектор самостійно або спільно з уповноваженим ДФІ або з інспектором державного портового нагляду морського рибного порту за належністю повинен перевірити наявність і оформленість відповідним чином таких документів: суднової екологічної декларації . Слід зауважити, що  така декларація заповнюється на двох мовах (український та англійській) і передбачає такі обов’язкові реквізити як: дата заповнення декларації, порт перевантаження, назва судна, найменування судновласника, агент судна, відомості про природоохоронне обладнання судна та інформацію про особу, яка заповнила декларацію із визначенням її повноважень, підпис особи, яка заповнила декларацію. Вважаємо, наявність такого документа обов’язково має передбачати інформацію та гарантії щодо герметизації судна.

На нафтових танкерах, на суднах-хімовозах та комбінованих вантажних суднах, якщо вони перевозять нафту наливом, а також на суднах, які мають спеціально побудовані вантажні приміщення сумарною ємністю 200 куб. м і більше та використовуються для перевезення нафти наливом він перевіряє “Журналу нафтових операцій” (частина 1 “Операції машинних відділень”, частина 2 “Вантажі та баластні операції”); на суднах, які не є танкерами, з головним двигуном потужністю 75 к. с. і більше – “Журналу нафтових операцій” (частина 1 “Операції машинних відділень”); на танкерах-хімовозах та інших суднах, які перевозять рідкі шкідливі речовини наливом – “Журналу вантажних операцій для суден, які перевозять шкідливі рідкі речовини наливом”; на всіх суднах із чисельністю екіпажу, спеціального персоналу і пасажирів 6 і більше осіб – “Журналу операцій зі сміттям”; на суднах, які перевозять шкідливі речовини в будь-якому упакуванні (тарі), вантажних контейнерах, знімних танках, насипом і навалом або в автодорожніх чи залізничних цистернах – схваленого Регістром або іншою класифікаційною організацією документа, який підтверджує, що тара та пристрої, застосовані для пакування шкідливих речовин, запобігають забрудненню морських вод; актів та інших документів, що підтверджують здавання судном на плавзбирачі або берегові приймальні споруди вод, забруднених нафтопродуктами або іншими шкідливими речовинами, господарсько-фекальних стічних вод, побутового і промислового сміття та баластових вод;     записів у судновому журналі про опломбування всіх клапанів, клінкерів та інших запірних пристроїв, через які можуть скидатися за борт забруднені нафтопродуктами або іншими шкідливими речовинами води; схеми розташування клапанів тощо для кожної суднової системи, за допомогою яких виконуються операції зі шкідливими речовинами, включаючи пристрої для збирання сміття; міжнародне свідоцтво про запобігання забрудненню нафтою; свідоцтво, що засвідчує об’ємні та вагові характеристики судна; судновий журнал.

У разі відсутності на судні потрібного документа або неналежного його оформлення і заповнення держекоінспектор повинен відзначити цей факт у Акті про перевірку, який складається в довільній формі.

Вважаємо, що такий акт має бути складений за чітко визначеною формою, а саме передбачати такі необхідні реквізити як: дата заповнення акту, порт в якому здійснюється перевірка, назва судна, найменування судновласника, агент судна, відомості та пояснення порушника, посилання на відповідне законодавство, яке передбачає правила перевозу грузів  на морських та річкових судах та  інформацію про особу, яка склала акт із визначенням її повноважень, підпис особи, яка склала акт. Усно держекоінспектор має пояснити порушнику його права та обов’язки, а також визначити подальші дії пов’язані із порушенням, зокрема попередити про відповідальність.

Важливою нормою є стаття 5.6.2 вищевказаного Наказу, яка передбачає, що на нафтових танкерах, суднах-хімовозах та комбінованих вантажних суднах, якщо вони перевозять як вантаж нафтопродукти наливом, держекоінспектор перевіряє відповідність документів щодо характеру і об’єму (кількості вантажу) – до інформації, викладеної у екологічний декларації. У разі потреби може бути перевірено забрудненість атмосферного повітря на судні або поблизу нього. Однак, особливості такого правового регулювання перевірки атмосферного повітря наказ, на жаль, не передбачає.

Слід відмітити, що не підлягають екологічному контролю на державному кордоні України судна, для яких держкордон не відкривається (круїзні судна тощо).

Нафта, газ та інше …

Актуальність даної тематики важко переоцінити. В українській та міжнародній пресі часто з’являються повідомлення про розлив нафти, забруднення моря великими судами – танкерами. Тому, сьогодні виникає питання про те, яким чином можна запобігти подальшій появі таких ситуацій, коли шкода завдається населенню, морю, природі.

Слід взяти до уваги, що Державна митна служба України, Міністерство охорони навколишнього природного середовища повідомила у спільному листі  Державної митної служби України та Головного державного інспектора України з охорони навколишнього природного середовища України від 27 червня 2006 року «Щодо екологічного контролю енергоносіїв, що переміщуються трубопровідним транспортом», що у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 року № 1788 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 20 березня 1995 року № 198″, енергоносії, що переміщуються транзитом через митну територію України без перевантаження з трубопровідного транспорту на інші види транспорту, екологічному контролю не підлягають. Відбиток штампа, що свідчить про проходження екологічного контролю, на документах, які подаються до митного оформлення, не потрібен.

При здійсненні перевантаження енергоносіїв з трубопровідного транспорту на інші види транспорту під час їх транзиту через митну територію України на товарно-транспортних документах проставляється відбиток штампа “Екологічний контроль. Ввіз/вивіз дозволено”, який є підставою для подальшого направлення енергоносіїв до пункту пропуску на державному кордоні України та вивезення їх за межі митної території України. Сплата єдиного збору проводиться в пункті пропуску на державному кордоні України, через який здійснюватиметься вивезення енергоносіїв.

При ввезенні трубопровідним транспортом нафти чи нафтопродуктів з метою їх вільного використання на митній території України відбиток штампа “Підлягає екологічному контролю за місцем надходження” проставляється на маршрутному дорученні.

При ввезенні природного газу зазначений відбиток проставляється на зворотній стороні першого аркуша вантажної митної декларації, тимчасової або періодичної декларацій.
Наявність відбитку штампа “Підлягає екологічному контролю за місцем надходження” на періодичній або тимчасовій деклараціях для природного газу та на маршрутному дорученні для нафти та нафтопродуктів є однією із підстав для завершення митного оформлення періодичної, тимчасової декларацій, та розпорядження товаром у відповідності з метою, заявленою митному органу.

Відбиток штампа “Екологічний контроль. Ввіз/вивіз дозволено” проставляється на актах приймання-передачі або сертифікатах (паспортах) якості на партію енергоносіїв і є однією з підстав завершення митного оформлення у повному обсязі.

Міжнародне право

Переміщення вантажів, цінностей через митні кордони держав вимагає не лише застосування національного законодавства, а й міжнародного права, зокрема міжнародного економічного права, яке регулює відповідні відносини між державами. Сьогодні існує система норм і принципів міжнародного права, які регулюють відносини між державами в процесі їх співробітництва у митних питаннях. У них беруть активну участь і міжнародні організації, наприклад митні союзи, Всесвітня митна організація (раніше називалася Радою митного співробітництва) та ін. Зазначені норми і принципи, закріплені у відповідних міжнародних договорах, а також у спеціальних угодах з митних питань та в інших джерелах, становлять зміст міжнародного митного права.

Бути чи не бути

Питання про місце митного права в правовій системі є суперечливим. Одні обґрунтовують можливість виділення митного права в самостійну комплексну галузь права, другі – визначають митне право як підгалузь адміністративного права, треті  – як інститут адміністративного права.
Прихильники створення митного права як галузі права зазначають, що без створення всеосяжної системи митного регулювання всього комплексу митних відносин неможливо забезпечити захист митного суверенітету й економічної безпеки країни і намагання віднайти зарубіжні ринки збуту активізували увагу до митного права.
Існує позиція, що предмет митного права складають управлінські відносини, але митне право охоплює собою надання митних послуг, які стосуються предмета цивільного права. В той же час, митні відносини будучі комплексними складають єдине ціле і виділяються як самостійний предмет комплексної галузі митного права і хоча в структурі і переважають управлінські рішення, але вони не вичерпують усього предмета митного правового регулювання. Однак, слід зазначити, що сьогодні більшість правознавців погоджуються, що митні відносини слід віднести до адміністративних. Отже, питання залишається відкритим.


КОМЕНТАРІ

Катерина Гарагата, юрист

На спори фізичних чи юридичних осіб з митними органами як суб’єктами владних повноважень щодо оскарження рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності останніх поширюється юрисдикція адміністративних судів (п. 1 ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС).
Одночасно варто зауважити, що відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 17 КАС юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи про накладення адміністративних стягнень за правопорушення, передбачені Митним кодексом Україні (далі – МК). Такі справи розглядаються у порядку, передбаченому КпАП та МК.
Як свідчить судова практика з розгляду публічно-правових спорів юридичних осіб — суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності з митними органами як із суб’єктом владних повноважень, однією з поширених категорій справ є ті, що пов’язані із оскарженням правомірності рішень щодо видачі митним органом талона відмови у пропуску на митну територію чи митному оформленні товарів та інших предметів. Кількість розглянутих справ вказаної категорії об’єктивно обумовлена зростанням протягом останнього десятиріччя обсягу міжнародної торгівлі в Україні.

При зверненні до суду суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності, крім основних вимог про визнання недійсними талонів відмови у митному оформленні товарів, заявляють додатково такі позовні вимоги, як зобов’язання митного органу здійснити митне оформлення певного товару, про стягнення з державного бюджету надмірно сплачених митних платежів та матеріальних збитків тощо.


Армен Нерсесян, адвокат, кандидат юридичних наук

Поряд з передбаченою Розділом ХVIIІ Митного кодексу адміністративною відповідальністю за порушення митних правил, одним з видів відповідальності, пов’язаної з митним контролем, є кримінальна відповідальність. В чинному Кримінальному кодексі України передбачено два види злочинів, пов’язаних з незаконним перетинанням митного кордону – контрабанда (ст. 201 КК України) та контрабанда наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів (ст. 305 КК України). Норми даних статей відрізняються в основному предметом контрабанди – в ст. 201 це товари (тобто об’єкти матеріального світу, що можуть вводитись в цивільний оборот) а також історичні та культурні цінності, отруйні, сильнодіючі, вибухові речовини, радіоактивні матеріали, зброя та боєприпаси (крім гладкоствольної мисливської зброї та бойових припасів до неї), спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації, а так само контрабанда стратегічно важливих сировинних товарів, щодо яких законодавством встановлено відповідні правила вивезення за межі України. На практиці трапляються випадки, коли специфічний предмет злочину може викликати додаткової кваліфікації за іншою статтею КК України – наприклад, при контрабанді дисків для лазерних систем зчитування, виготовлених з порушенням авторського права і суміжних прав, діяння кваліфікується за сукупністю статей 201 та 203-1. Для ст. 305 характерним є специфічний предмет – наркотичні засоби, психотропні речовин їх аналоги та прекурсори, тобто об’єкти, обмежені у цивільному обороті.

Запобігання контрабанді (обом її видам) здійснюється митними органами на підставі норм Розділу XVII (ст., 318) Митного кодексу у двох формах – контрольовані поставки наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів (ст. 317), а також переміщення товарів під негласним контролем (ст. 318).

Дізнання у справах про контрабанду, відповідно до ст. 101 Кримінально-процесуального кодексу, є повноваженням митних органів. Досудове слідство в справах по цим злочинам, відповідно до статті 112 Кримінально-процесуального кодексу належить до підслідності органів Служби безпеки України.

http://pravotoday.in.ua/

Стаття опублікована у п`ятниця, 20.04.2012, у категорії Право, суди. Ви можете відслідковувати відповіді на цю статтю за допомогою RSS 2.0.

Написати відповідь


4 × = дванадцять