Виділення права користування з права власності та внесення його в статутний фонд

Згідно ст. 317 ЦК право власності складається з трьох правомочностей: права володіння, права користування і права розпорядження майном. Можливість відчуження права власності ні в кого сумнівів не викликає, а от відчуження права користування окремо від права власності стало предметом дискусії. Спробуємо розібратися, чи може юридична особа виділити зі свого права власності право користування цим майном і внести його в статутний капітал іншої юридичної особи (ТОВ).

На цей рахунок існує кілька думок.

Позиція 1. Ні, не може, оскільки передачі «права користування» без передачі двох інших складових права власності не може бути. Це нонсенс. Адже тоді неясно, що у власника майна залишається. Крім того, неясно, що відбудеться після того, як «термін», на який дане право було внесено/відчужено, закінчиться. Підстав для виникнення права власності в повному обсязі не видно, оскільки немає однієї з правомочностей права власності. Це не диспозитив, коли власник може визначити склад свого права власності. Це імператив, адже право власності складається з прав володіння, розпорядження, користування.

Заборонено/не заборонено – це не єдино можливий спосіб регулювання в цивільному праві. Існують і інші: наприклад, уповноваження – приписаний законом спосіб поведінки. Заборони немає. Є зв’язок між нормами, коли норми по сукупності не дозволяють щось зробити. Аналогічно немає права власності, в якому немає права розпорядження. Не тому, що є заборона існувати такому праву, і не тому, що власнику заборонено мати таке право власності, а тому, що законом визначено зміст права власності, тобто не заборона, а встановлення певного порядку.

Право користування іншої особи, невласника, полягає в можливості витягувати корисні властивості з об’єкта, що належить іншій особі. Воно є похідним від правомочності витягувати корисні властивості власника, оскільки право власника є найбільш повним правом на річ, що включає як право користування, так і права володіння і розпорядження. Витяг корисних властивостей з речі іншою особою унеможливлює здійснення права власності власником незалежно від волі цього ж іншої особи.

Внесення права користування нерухомим майном до статутного капіталу (СК) – це відчуження речі, власником якої (а також і іншого майна, переданого як внесок до СК) стає створювана юридична особа. З початковим власником у майна залишається тільки зобов’язальний зв’язок – право на виплату частки при ліквідації/виході з юрособи. Згідно ст. 115 ГК госптовариство є власником майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до СК. Згідно ст. 319 ЦК власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном. Отже, вносити в СК можна тільки майно.

Крім того, якщо на право користування нараховувати амортизацію, то теоретично є момент Х, коли вся вартість замортизується і стане рівною нулю. І тоді відокремлене право користування, що оцінюється по оренді аналогічних площ, перестане бути рівним по вартості частки учасника. При цьому право власності, з якого «вилучили» користування, буде за іншою юрособою, яка, в свою чергу, нарахує амортизацію (вже правомірно) на сам будинок (об’єкт нерухомості) і теж знизить свої податкові зобов’язання. Так можна ще внести в СК право розпоряджатися і право володіти і отримати 4 амортизації. За договором оренди відчуження права (припинення у власника) не відбувається – власник користується ним, надаючи можливість користуватися іншому. При цьому в іншого не виникає речового права. З речовим правом користування власника не відбувається нічого – воно реалізується. На його основі виникає відносне право користування невласника – його договором дає йому власник.

Позиція 2. Так, може, оскільки відповідно до ст. 86 ГК вкладами учасників та засновників господарського товариства можуть бути, в тому числі, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, а також інші майнові права. Згідно ст. 115 ГК внеском до статутного капіталу можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові та інші відчужувані права, що мають грошову оцінку. У власника майна, як і у випадку з договором оренди, залишається право володіння і розпорядження.

Внесення права користування нерухомим майном до статутного капіталу – це не відчуження права, а обтяження майна. Термін такого обтяження може визначатися при його встановленні чи обмежуватися терміном членства учасника в суспільстві. Право користування в цьому випадку оцінюється за вартістю оренди протягом терміну користування. Відносини щодо внесення права користування до статутного капіталу юридичної особи можна розглядати як оренду майна в обмін на корпоративні права. Імперативної норми законодавства, яка забороняє власнику здати майно в користування іншій особі на визначений строк і отримати за це корпоративні права, немає. Право власності та пов’язані з ним права – це право на річ (майно). Відчуження – це передача права власності на майно. Особа не вносить в СК майна, а тому ніякого відчуження одного зі складових права власності не відбувається. Нова юридична особа не стає власником такого внеску. Амортизуються не основні кошти і не права (нематеріальні активи), а витрати на їх придбання. Витрати на придбання основних засобів і нематеріальних активів дорівнюють вартості корпоративних прав, емітованих в обмін на ці внески.

У володільця-невласника речове право може бути, підтвердження чому – гл. 30 ГК, що встановлює такі речові права на чуже майно, як право володіння чужим майном, сервітут, емфітевзис, суперфіцій. Право користування річчю єдино. Різниця в титулі. На час, поки річчю користується власник, право користування власника обмежується і стискається Внесення права користування в СК є передачею власником свого права отримати в якийсь період часу корисні властивості зі своєї речі. Мова про відчуження правомочності не йде, як і у випадку іпотеки майна. Власник не відчужує право розпорядиться своїм майном кредитору. Власник просто обмежений у праві розпорядитися в силу якихось обставин.

Поняття «невідчужуваних прав» широко використовується в теорії конституційного права щодо невіддільних від особистості прав, якими людина має за фактом свого народження (право на життя, на свободу, на охорону гідності, на рівність, свободу совісті, віросповідання і т. д.) . Всі інші права, які можуть бути відокремлені від особистості, вважаються в теорії конституційного права відчужуваними, в тому числі речові права. Твердження, що право користування є невідчужуваним правом, необгрунтованим. Як необгрунтовано і твердження, що будь-який внесок у СК (незалежно на постійній або тимчасовій основі) є відчуженням.

Думка автора: На можливість відчуження права користування майном окремо від права власності на нього вказує, в першу чергу, ст. 319 ЦК, відповідно до якої власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Виходячи з цієї норми, а також ч. 3 ст. 6 ГК, що дозволяє відступати від положень цивільного законодавства, які не є імперативними, власник може робити зі своїми правомочностями, в тому числі з правом користування, все, що йому захочеться, якщо при цьому не порушуються моральні засади суспільства. На те, що відчуження права користування не тільки не суперечить моральним засадам суспільства, а й дозволено цивільним законодавством, вказує гл. 30 ГК, яка регулює речові права на чуже майно. Серед таких речових прав на чуже майно є і сервітут, і емфітевзис, і суперфіцій, що є різновидами права користування чужим майном. І якщо сервітут в силу імперативного положення ч. 4 ст. 403 ГК відчуженню не підлягає, то емфітевзис і суперфіцій згідно ч. 2 ст. 407 ЦК та ч. 2 ст. 413 ГК відчуженню підлягають, що служить яскравим підтвердженням можливості відчуження права користування.

Правда, у зазначених випадках мова йде про відчуження права користування чужим майном, а не права користування своїм майном. Аналогічно, орендар може провести відчуження права користування майном, одержане ним за договором оренди, шляхом відступлення права вимоги (якщо власник проти цього не заперечує). При передачі власником права користування його майном повного відчуження цього права, можливо, і не відбувається. У всякому разі, ч. 5 ст. 403 ГК зберігає за власником майна, щодо якого встановлено сервітут, право користування ним. Але цілком очевидно, що, як помічено в Позиції 2, право власника на користування своїм майном в цьому випадку «стискається»: він вже може використовувати своє майно тільки таким чином, яке не суперечить праву користування цим майном іншими особами. Фактично при передачі права користування майном іншій особі власник певною мірою позбавляється свого права користування, що з деякою часткою умовності можна також назвати відчуженням права користування.

Щодо такої форми відчуження права користування, як його внесення до СК, все ще ясно. Адже ст. 86 ГК прямо вказує на можливість внесення права користування та інших майнових прав. І ст. 115 ГК цій нормі не суперечить, адже передбачає в тому числі можливість внесення майнових прав. Право користування якраз і відноситься до майнових прав, оскільки складається у відношенні майна. Додатковим підтвердженням цьому служить ст. 3 Закону «Про оцінку майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні», згідно з якою до майнових прав, що підлягають оцінці, належать будь-які права, пов’язані з майном, відмінні від права власності, в тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування). Ніяких протиріч зі ст. 115 ЦК, яка визначає, що юридична особа є власником майна, переданого йому учасниками у власність як вклад, при передачі права користування немає. Адже майнове право згідно з ч. 2 ст. 190 ГК входить в поняття «майна». А можливість відчуження майнового права, про яку йшла мова вище, вказує на те, що таке право може перебувати у власності.

Підтримує можливість внесення права користування в якості внеску в СК ТОВ та Держкомпідприємництва. У листі від 19.05.2010 року № 6309 він погодився з тим, що внеском в СК товариства може бути право користування землею, а в листі від 16.04.2004 року № 2475 – що таким може бути право користування транспортним засобом, оцінене в грошовій формі.

Таким чином, передача учасником в СК юридичної особи права користування майном, що належить йому на праві власності, можлива і теоретично, і практично.

http://www.prostopravo.com.ua

Стаття опублікована у понеділок, 23.04.2012, у категорії Право, суди. Ви можете відслідковувати відповіді на цю статтю за допомогою RSS 2.0.

Написати відповідь


три − 1 =