Штрафні санкції

Розділ про штрафні санкції в договорах між контрагентами завжди обговорюється деталізовано і з великою увагою. Якщо договір містить декілька етапів виконання зобов’язання, що передбачає, як правило, значний строк виконання зобов’язання, яке є предметом договору, або за виконання зобов’язання має бути сплачена значна сума -  це означає що штрафні санкції за договором будуть деталізовані, при чому розміри встановлених санкцій будуть слугувати стимулом для виконання зобов’язання у встановлені договором строки.

Не дивлячись на те, що до штрафних санкцій можна також віднести і застосування оперативно-господарських санкцій та інших, дана стаття стосується лише таких штрафних санкцій як неустойка, штраф і пеня.

При укладанні договорів сторони часто не можуть визначити яку із штрафних санкцій застосувати – штраф чи пеню. Хоча, чинним законодавством України, зокрема статтею 549 Цивільного кодексу України чітко передбачене, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник   повинен  передати  кредиторові  у  разі  порушення боржником зобов’язання.

Штрафом є неустойка,  що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно  виконаного  грошового  зобов’язання  за  кожен   день прострочення виконання.

Сумніви виникають беручи до уваги п.1статті 230 Господарського кодексу України, в якому зазначається, що штрафними  санкціями  у  цьому Кодексі   визнаються господарські санкції у вигляді грошової  суми  (неустойка, штраф, пеня),  яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним  правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Не визначаючи вищезазначених понять штрафних санкцій вживаних у Господарському кодексі, законодавець в той же час розмежовує ці поняття.

Враховуючи вищезазначене, у виникаючих спірних ситуаціях про визначення виду штрафної санкції, сторони наполягають на тому щоб вона була визначена як неустойка.

При цьому обґрунтовуючи свої доводи тим, що у Цивільному кодексі України штраф і пеня, які є видами неустойки, які обраховуються у відсотковому відношенні від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання, несвоєчасно виконаного зобов’язання. Тому об’єднуюче поняття «неустойка» в даному випадку може бути доцільно застосоване. В той же час, за Господарським кодексом неустойка є самостійною штрафною санкцією, проте визначення якої в даному законі немає. Практикуючі юристи при визначенні штрафних санкцій вказують, що для договірної практики та практики правозастосування дана різниця практичного значення немає, правові наслідки неправильного вживання відсутні.

Ярослав Савчак, адвокат вказує на те, що договірний підхід до визначення штрафних санкцій полягає у суб’єктному складі учасників зобов’язання, що, власне є підставою розмежування порядку регулювання правовідносин, встановленого Цивільним та Господарським кодексами України. Вирішенням даної колізії є чітке підпорядкування договірних відносин в частині штрафних санкції виключно нормам або Цивільного або Господарського кодексу України. Дуалістичний підхід у питанні застосування фінансових санкцій у договірному праві є виключеним.

Також, цілком прийнятним є підпорядкування в цілому договору або певного розділу договору певному Кодексу, про що може бути аргументовано вказано безпосередньо у тексті договору з відповідним обґрунтуванням.

Крім того пан Савчак вважає, що цілком правильним буде посилання у договорі на конкретні норми певного кодексу задля уникнення ситуації посилання контрагента за договором на норми певного іншого Кодексу які суперечитимуть конкретним положенням, визначеним певним договором.

Ще одна різниця між регулюванням штрафних санкцій у Цивільному та Господарському кодексах полягає в тому, що в Цивільному кодексі визначено, що неустойкою може бути грошова сума або інше майно, в той же час як в Господарському кодексі зазначається, що неустойка, штраф, пеня мають грошове вираження. Слід відмітити, що як правило, штрафні санкції застосовуються саме у грошовому вираженні. Такі ж положення передбачені і Господарським кодексом України. Зокрема, у Господарському кодексі України, у п.п.1,4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що законом щодо окремих видів зобов’язань  може  бути визначений розмір штрафних санкцій,  зміна  якого  за  погодженням сторін не допускається. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не  визначено, санкції  застосовуються  в розмірі,  передбаченому договором.  При цьому  розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому  відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або  у  певній,  визначеній  грошовій  сумі, або  у  відсотковому відношенні до  суми  зобов’язання  незалежно  від ступеня  його виконання,  або у кратному розмірі до вартості товарів  (робіт, послуг).

Зауважимо, що якщо раніше за практикою укладання договорів застосовувався штраф у чітко фіксованій сумі, то зараз частіше застосовується штраф, який обраховується у відсотковому відношенні від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання.

На нашу думку, вищевказані положення законодавства мають бути взаємоузгоджені з метою формування чіткої однозначної практики їх застосування.

При цьому ми вважаємо, що неустойка має бути узагальнюючим поняттям щодо штрафу і пені. Пеня має застосовуватися за невиконання грошових зобов’язань, а визначення штрафу має охоплювати визначення, передбачене у ст. 549 Цивільного кодексу України і п.4.ст231 Господарського кодексу України за вирахуванням положень, які стосуються визначення пені. Незважаючи на те, що практика сплати неустойки у вигляді майна незначна, вважаємо, що слід залишити можливість застосування неустойки у вигляді грошової суми чи іншого майна, при цьому інше майно, яке має бути передане боржником кредитору має бути застосоване як штраф. З метою запобігання нарахуванню великих штрафів пропонуємо виключити застосування штрафу у  відсотковому відношенні до  суми  зобов’язання  незалежно  від ступеня  його виконання.

При цьому, вважаємо, що неустойка (штраф, пеня) є складовою поняття штрафні санкції, які серед іншого можуть містити оперативно-господарські санкції, адміністративні санкції  та інше.

Статтею 232 Господарського кодексу України передбачене, що якщо  за  невиконання або неналежне виконання зобов’язання встановлено штрафні санкції,  то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями.

Відповідно  доч.2  статті 552 Цивільного кодексу України, сплата (передання) неустойки не позбавляє кредитора  права на  відшкодування збитків, завданих  невиконанням або неналежним виконанням зобов’язання.
В той же час при укладанні договорів сторонам краще обмежитися вказівкою на сплату штрафних санкцій у випадку порушення виконання зобов’язання.  У випадку якщо контрагент наполягає на передбаченні пункту про сплату збитків, слід у тексті договору зазначати, що такі збитки мають бути підтверджені письмово, має бути доведена їх наявність та розмір.

Визначення штрафних санкцій

При визначені розміру штрафних санкцій сторони беруть до уваги особливості предмета виконання зобов’язання, строк виконання зобов’язання, загальну суму зобов’язання за договором, а також інші умови, такі, наприклад, як залежність виконання зобов’язання стороною від дій третіх осіб (наприклад постачальників, підрядників), ризики сторін за договором та інше.

Виконуючи забезпечувальну, стимулюючу функцію, застосування штрафних санкцій (не дивлячись на назву) не має переходити у відповідальність, що залежить від належного та своєчасного виконання сторонами своїх зобов’язань за договором. Перш за все, сторони за договором прагнуть до взаємовигідної угоди, а саме вчасного виконання зобов’язання у певний строк стороною А за умови виконання стороною В своїх зобов’язань за договором. Отже, беручи до уваги принцип свободи договору, паритетні умови взаємодії сторін, чинним законодавством України сторонам надається також свобода і у визначенні розміру штрафних санкцій крім випадків передбачених законодавством. Наприклад, такі особливості встановлюються відповідно до п.2.статті 231 Господарського кодексу України, в якій вказується, що   у разі якщо порушено господарське зобов’язання, в якому хоча б одна сторона є суб’єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов’язане з виконанням державного контракту,  або виконання зобов’язання фінансується  за рахунок  Державного  бюджету  України  чи  за  рахунок  державного кредиту,  штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах встановлених даною статтею.

Іншим прикладом є застосування ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» № 543/96-вр від 22 листопада 1996 р. (далі – Закон № 543/96), в якому встановлюється, що розмір пені, передбачений  статтею  1  цього Закону,  обчислюється  від  суми  простроченого платежу та не може перевищувати  подвійної  облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Що стосується можливих варіантів нарахування штрафу, то слід відмітити, що  Ярослав,Савчак адвокат вважає, що видом штрафу за прострочення виконання зобов’язання цілком можливо і власне доцільно встановлювати, наприклад, 200% чи 300% від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання, уникаючи визначення застосування твердих грошових сум за порушення зобов’язання.

У деяких випадках за взаємним погодженням, Сторони можуть укласти окрему угоду про неустойку до договору, наприклад, якщо виконання зобов’язання відбувається в декілька етапів, або великим є грошовий розмір виконуваного зобов’язання, а також в інших випадках. У такій угоді про неустойку слід передбачити, що дана угода укладається з метою забезпечення реального та належного виконання Сторонами взятих на себе зобов’язань відповідно до договору (вказуються реквізити та дата укладання договору), та встановлення взаємовигідного перспективного ділового співробітництва між контрагентами на взаємовигідних умовах. У випадку порушення своїх зобов’язань за Договором, сторона несе відповідальність встановлену Договором і чинним законодавством України. Порушенням зобов’язання є невиконання чи неналежне виконання умов, визначених змістом зобов’язання. Сторона не несе відповідальності за Договором за порушення своїх зобов’язань, якщо порушення зобов’язань відбулося не з її вини. Наступними пунктами слід визначити розмір неустойки, зазначити про сплату збитків завданих невиконанням чи неналежним виконанням зобов’язання, умови про те, що відсотки на неустойку не нараховуються, сплата неустойки не звільняє боржника від конання свого зобов’язання, усі спори щодо даної угоди вирішуються шляхом переговорів, а у випадку якщо неможливо їх вирішити шляхом переговорів, то у судовому порядку. Обов’язково слід зазначити, що дана угода про неустойку є невід’ємною частиною Договору.

Слід також звернути увагу на той факт, що у як у Цивільному кодексі України, так і в Господарському кодексі України відсутнє обмеження застосування штрафу декілька раз за одне й теж правопорушення зобов’язання. Хоча по своїй правовій природі штраф є одноразовим платежем. З огляду на це слід включити дане положення у норми вищевказаних нормативно-правових документів оскільки це дозволить зберегти правову природу штрафу.
Необхідно звернути увагу, що пеня застосовується тільки за порушення грошових зобов’язань.

При виникненні питання одночасного застосування штрафу і пені до одного й того ж порушення зобов’язань.

Слід звернути увагу, що на користь одночасного застосування даних санкцій часто наводять як приклад п.2 ст.231 Господарського кодексу України, в якій вказується, що за порушення строків виконання зобов’язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт,  послуг),  з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів  додатково  стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

В той же час слід звернути увагу, що порушення пеня не може стягуватися за порушення строків виконання зобов’язання, а лише за прострочення виконання грошового зобов’язання.

Тому, слід вважати, що мають застосовуватися норми Конституції України, ст. 61, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

КОМЕНТАРІ:

Сергій Баланчук партнер  мережі судової практики VSLitigation

При вирішенні питання «Чи є неустойка самостійним видом штрафних санкцій наряду зі штрафом та пенею відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України?», перш за все, на мою думку слід виходити з того, вищезазначена норма Господарського кодексу України (далі  – ГК України) встановлює поняття штрафних санкцій не тільки за порушення господарських договірних зобов’язань, а й за порушення правил здійснення господарської діяльності. Таким чином, поняття штрафних санкцій є більш широким і включає в себе також адміністративно-господарські санкції. Такими адміністративно – господарськими санкціями зокрема є штраф, передбачений ст. 241 ГК України та пеня, передбачена п. 14.1.162 ст. 14 Податкового кодексу України.

Таким чином, неустойку, передбачену ч. 1 ст. 230 ГК України слід вважати санкцією за порушення господарських зобов’язань, в той час як штраф і пеню, передбачені вищезгаданою нормою слід вважати  адміністративно – господарськими санкціями.

Оскільки ГК України не містить визначення неустойки, яка сплачується у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання, слід виходити із визначень, наведених у ст. 549 Цивільного кодексу України.

Аналогічна позиція наведена у п. 48 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України» за №01-8/211 від 07.04.2008 року.

Савчак Ярослав, адвокат

Цивільний та Господарський кодекси України кардинально по-різному підходять до можливості зміни санкцій у випадку встановлення, наприклад, неустойки певним законом України. Так, у відповідності із ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, у той час як Господарський кодекс України закріплює норму у ч. 1 ст. 231, у відповідності із якою законом щодо окремих видів зобов’язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Таким приладовим законом може стати ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» № 543/96-вр від 22 листопада 1996 р. (далі – Закон № 543/96)  та ч. 2 ст. 343 ГК України.

Отже, пеня відповідно до ст. 3 Закону № 543/96 не може бути більша ніж подвійна облікова ставка НБУ. Варто зауважити, що Закон № 543/96 регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань. Суб’єктами таких правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форми власності та господарювання, а також фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності.
Відтак задля уникнення суперечливої ситуації при тлумаченні положень договору слід розмір пені обмежувати розміром подвійної облікової ставки НБУ, у той же час контраргументом вказаної позиції може слугувати припущення, що Закон № 543/96 може бути скасовано Верховною радою України, що фактично надасть змогу суб’єктам договірних відносин вимагати пеню у розмірі більшому, ніж передбачено вказаним Законом.

Лілія Павлова, юрист Міжнародної Юридичної Групи AstapovLawyers

Існує декілька видів встановлення пені:
Варіант 1. В господарському договорі сторони встановили пеню за несвоєчасне виконання зобов’язань в розмірі більшому ніж подвійна облікова ставка НБУ.
Згідно зі ст. 3 Закону та ч. 2 ст. 343 ГК розмір пені за грошовими зобов’язаннями, що встановлюється за згодою між платниками та одержувачами грошових коштів, не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

На практиці це обмеження пені іноді відносять до відповідальності за невиконання інших договірних зобов’язань, обґрунтовуючи тим, що розмір шкоди, завданої в результаті невиконання таких зобов’язань визначається в грошовому еквіваленті.

На противагу Закону та ГК, положення ч. 2 ст. 551 ЦК визначає право сторін договірних відносин збільшити розмір неустойки (пені), встановлений законом.
Існуючі позитивні судові рішення з цієї позиції дають змогу зацікавленій стороні виборювати у суді стягнення пені у розмірі, більшому ніж подвійна облікова ставка НБУ.
Варіант 2. Сторони у відповідному договорі не встановили конкретного розміру відповідальності.
У цьому випадку кредитор, як правило, дотримується думки про необхідність застосування подвійної облікової ставки НБУ та включає пеню до позовних вимог, тим самим покладаючи на боржника обов’язок доводити помилковість нарахування пені.

З цього питання існує Роз’яснення Вищого арбітражного суду від 29.04.1994, № 02-5/293 “Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань” відповідно до якого пеня не підлягає стягненню, якщо сторони у відповідному договорі не встановили конкретного розміру відповідальності, за винятком випадків, коли розмір пені встановлений чинними актами законодавства.

Отже, для уникнення спору щодо розміру нарахованої пені необхідно, по-перше, чітко прописувати в договорі  розмір відповідальності сторін і, по-друге, розмежовувати грошові та інші договірні зобов’язання.
За грошовими зобов’язаннями доцільно керуватись положенням спеціального Закону та обмежити розмір пені подвійною обліковою ставкою НБУ. Якщо ж зобов’язання не мають грошового характеру і договором не встановлено розмір відповідальності або ж, навпаки, встановлено пеню в розмірі, що перевищує подвійну облікову ставку НБУ, – будьте готові до судового спору.

Катерина Настечко, к.ю.н., юрист-міжнародник Агрохолдинг «Авангард», компанія  ТОВ «МонолітТрансБуд».

http://pravotoday.in.ua

Стаття опублікована у четвер, 26.04.2012, у категорії Право, суди. Ви можете відслідковувати відповіді на цю статтю за допомогою RSS 2.0.

Написати відповідь


вісім − = 5