Quo vadis? Акції ПАТ: біржові списки чи лістинг?

Зважаючи на численні зміни в законодавчому регулюванні діяльності акціонерних товариств, пильна увага юристів до управління останніми є доволі логічною. Новий Закон “Про акціонерні товариства” (далі – Закон) вже зазнав суттєвих змін, що не позбавило його, однак, прогалин та колізій.

Згідно зі ст. 24 Закону ПАТ зобов’язано пройти процедуру включення своїх акцій до біржового списку щонайменше однієї фондової біржі. Такі зміни були внесені минулого року. Попередня ж редакція Закону (до 03.02.2011 р.) зобов’язувала ПАТ пройти процедуру лістингу та залишатись у біржовому реєстрі хоча б однієї фондової біржі. Спробуємо пояснити, чому нова редакція Закону демократичніша та розсудливіша і довести, що було нелогічно зобов’язувати емітентів “попадати в лістинг”.

Біржовий список

Відповідно до Рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 19.12.2006 р. № 1542 біржовий список – це документ фондової біржі, який містить інформацію щодо цінних паперів та інших фінансових інструментів, які допущені до торгівлі на фондовій біржі за категорією лістингових цінних паперів або за категорією позалістингових цінних паперів та інших фінансових інструментів. По суті, це зібрання всіх цінних паперів, що є на біржі.

З визначення біржового списку ми розуміємо, що існують лістингові та позалістингові цінні папери. Усі лістингові цінні папери знаходяться в біржовому реєстрі (який є частиною біржового списку). Вони вносяться до цього реєстру як такі, що відповідають вимогам певного рівня лістингу. З кожним наступним визначенням законодавець вводить нас все глибше в імперію обігу цінних паперів. Тепер з’явилися ще й рівні, а ми не встигли розібрались із лістингом.

Тлумачимо системно

Щоб емітент міг включити свої цінні папери у лістинг, він має відповідати певним вимогам, які також залежать від рівня лістингу. Можливий рівень лістингу залежить від рівня самого акціонерного товариства: вартості активів, тривалості існування емітента, річного доходу тощо. В Україні їх два (третій скасували у 2007 р.). Критерії рівнів не наводитимемо, оскільки детальну інформацію про рівні і конкретні вимоги можна знайти в Розділі 4 рішення ДКЦПФР № 1542. Зазначимо лише, що мінімальна вартість чистих активів емітента, необхідна для внесення його акцій в лістинг, становить 50 млн грн. По суті, цінні папери визнаються такими, що пройшли процедуру лістингу, після здійснення аудиту та включення до котирувального списку першого чи другого рівня. Іншими словами, лістингові акції користуються більшою довірою, оскільки їх емітент надав належні перевірені дані щодо своєї діяльності. І до речі, ініціатором лістингу може бути лише сам емітент.

Слід звернути увагу на те, що всі лістингові цінні папери котируються (занесені до котирувального списку). Котирування ж – це ціна, точніше, поточна ціна цінного паперу чи іншого активу на купівлю чи продаж на біржі.

Позалістингові цінні папери – цінні папери, допущені до торгівлі на фондовій біржі без внесення їх до біржового реєстру. Тобто до біржового списку вони включені, але лістингу не пройшли.

Отже, біржовий список складається з лістингових та позалістингових цінних паперів. Лістингові цінні папери включаються до біржового реєстру, який, своєю чергою, складається з двох рівнів котирувального списку. Проте торги можуть проводитись і за тими акціями, що просто занесені до біржового списку (позалістингові). Тільки от торговців як професійних учасників біржі позалістингові акції не цікавитимуть. Виняток становлять ситуації, у яких проявляється особливий інтерес до акцій.

Які ж вимоги Закону?

Щоб виконати вимоги ст. 24 Закону, не потрібно заходити далеко в ліс. Потрапити саме до біржового списку доволі просто, адже вимоги передбачають лише два-три документи, заяву та оплату. У цьому разі ініціатором може бути як емітент, так і член біржі і компанія з управління активами. Здійснити включення до списку можна без будь-яких ускладнень, вибравши біржу, яка підходить емітенту.

Якщо на момент спливу 60 днів з дати внесення до біржового списку не було торгів за акціями, процедуру занесення до біржового списку необхідно пройти знову (п. 4 Розділу 3 рішення ДКЦПФР № 1542). На практиці деякі біржі виконують формальне виключення (включення) зі списків, щоб дотриматись положень законодавства. Для цього складається первинний договір, у якому емітент уповноважує біржу виключати та включати його акції до біржових списків у разі відсутності торгів за цінними паперами протягом 60 днів. Оскільки більшість ПАТ заносять свої акції до біржових списків виключно для дотримання ст. 24 Закону, укладаючи договір на зазначених засадах, емітент позбувається зайвої тяганини, пов’язаної з виконанням законодавчих приписів щодо діяльності акціонерного товариства.

Перебування у біржовому списку може ускладнювати визначення ринкової вартості акцій емітента. Так, компанія Eucon стикнулась із ситуацією, коли необхідно було здійснити процедуру обов’язкового викупу власних акцій емітентом. Цікавим виявилось визначення ціни викупу акцій, що відповідно до ст. 8 та 69 Закону встановлюється виходячи саме з ринкової вартості акцій. Якщо потрібно визначити останню, можна зробити запит на біржу, щоб вона поторгувала акціями в певний день і надала виписку із зазначенням їх біржової ціни. Проте ця ціна може не відповідати реальній або просто не влаштовувати емітента.

Є й інший варіант дій – використати відсутність біржового курсу на день, коли необхідно визначити ринкову вартість акцій, і скористатись послугами оцінювача. Як наслідок, наглядова рада емітента може затвердити чи не затвердити таку ринкову ціну, використовуючи право її коригування в межах 10%. Можна навіть вийти за встановлені 10%, але при цьому необхідно буде аргументувати такий вплив наглядової ради на ринкову вартість акцій. Вибір, звичайно ж, залежить від того, яку ціну на акції необхідно встановити емітенту. Проте практика свідчить, що встановлювати “кардинально свою” ринкову вартість акцій наглядовій раді емітента не слід.

Треба пам’ятати: якщо ПАТ немає у біржовому списку, це вважається порушенням Закону. Тобто у ДКЦПФР є всі підстави для винесення попередження, розпорядження про усунення порушення. При цьому ДКЦПФР має право не тільки виносити розпорядження про усунення порушень вимог законодавства, але й протягом відведеного часу накладати штрафи за невиконання своїх розпоряджень (п. 10 ст. 8, п. 8 ст. 11 Закону “Про внесення змін до Закону України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” №2804-IV, а також рішення ДКЦПФР №2272).

Дискутувати про те, позитивною чи негативною є ситуація, з якою стикнулись емітенти, безглуздо. Існують положення законів та підзаконних нормативно-правових актів, які емітенти зобов’язані виконувати. Правники розуміють існуючі проблеми, аналізують їх і пропонують можливі варіанти вирішення. Емітентам же залишається приймати рішення: брати відповідальність за виконання законодавчих нововведень на себе чи заручитись підтримкою компетентних юридичних та консалтингових компаній.

Денис ВАНАШ
Правовий тиждень №16-17, 26 квітня 2012
Стаття опублікована у п`ятниця, 27.04.2012, у категорії Фінанси. Ви можете відслідковувати відповіді на цю статтю за допомогою RSS 2.0.

Написати відповідь


× сім = 7