Приватна охорона: без зброї, але зі злими собаками

Після повторного вето Президента прийнято нарешті довгоочікуваний Закон України “Про охоронну діяльність” (далі – Закон). Загальна кількість осіб, які залучені до виконання охоронних функцій в Україні, перевищує сто тисяч (без державних силових відомств), налічується більше 4 тисяч приватних охоронних структур. Якихось принципових змін у цій сфері новим Законом не передбачається, закріплюється існуючий status quo. Втім, наявні і певні новели, на які варто звернути увагу.

НОВИЙ ЗАКОН: КОМУ І НАВІЩО?

На думку авторів вказаного Закону, його прийняття надасть можливість створити прозорі цивілізовані форми охорони майна та громадян, сприятиме підвищенню рівня захищеності юридичних і фізичних осіб, врегулює питання технічного оснащення, використання систем тривожної сигналізації, інших засобів профілактики й захисту, унеможливить створення загроз національній безпеці та оборони, зокрема, “рейдерських” захоплень майна суб’єктів господарювання, а також збільшить надходження до державного бюджету від діяльності приватних охоронних структур.

Зазначається, що однією з найважливіших проблем сучасності є проблема безпеки. Забезпечення надійного захисту своїх інтересів, у першу чергу майнових, є однаково актуальним як для державного, так і для приваного сектора. Сьогодні можна констатувати, що у державі існує фактично безконтрольне багатотисячне “військо” у складі приватних охоронних формувань. На думку розробників Закону, вкрай негативна діяльність вказаних охоронних структур систематично проявляється у безкомпромісному фізичному захопленні “рейдерстві” майна суб’єктів господарювання, протидії правоохоронним органам. Зважаючи на тривалу нестабільну соціально-економічну ситуацію в державі цілком ймовірно прогнозування більш суттєвих наслідків, що може завдати шкоди національній безпеці.

Розробники Закону також звернули увагу на ринок охоронних послуг, що перебуває в кризі від низькоякісного та непрофесійного продукту, що пропонується численними охоронними структурами, корпоративні інтереси яких, а саме отримання прибутку, переважають над якістю та відповідно інтересами кінцевого споживача. На сьогодні невелика кількість суб’єктів на ринку охоронних послуг мають кваліфікований персонал охорони, відповідну матеріально-технічну базу для своєчасного реагування, що суттєво збільшує ймовірність настання правопорушень і зменшує їх профілактику.

А ЩО В СУСІДІВ?

Предметом регулювання нового Закону України є господарська діяльність у сфері надання послуг з охорони власності та громадян. Відповідно визначається й сама охоронна діяльність – надання послуг з охорони власності та громадян. Приватних детективів у класичному розумінні в нас не буде, детективна діяльність лишається монополією держави.

У Росії ще з 1992 року діє закон “Про приватну детективну і охоронну діяльність в Російській Федерації”. Помітно, що істотні відмінності від українського аналога починаються вже з назви та з предмета регулювання. У нас діяльність суто охоронна (охороняємо майно і фізичних осіб), в Росіі – приватна детективна діяльність у класичному її розумінні (окремо – діяльність охоронна). Візьмемо прайс-лист типового сучасного російського детективного агентства, громадянам пропонується таке: викриття подружньої невірності, зради (на першій позиції), далі – фальшиві наречені (так за текстом оригіналу), спостереження за дітьми, розшук людей, автомобілів, повернення боргів (!), пошук за ІР-адресою і багато чого іншого.

Послуги детективів для юридичних осіб передбачені у ст.3 вищевказаного закону РФ. Тут і вивчення ринку, і збір інформації для ділових переговорів, виявлення некредитоспроможних або ненадійних ділових партнерів, встановлення обставин неправомірного використання в підприємницькій діяльності фірмових знаків і найменувань, недобросовісної конкуренції, а також розголошення відомостей, що становлять комерційну таємницю, тощо. Зрозуміло, що і в нас така діяльність приватними структурами здійснюється, але, з позицій закону – незрозуміло, ким та на якій підставі. Здійснення оперативно-розшукових заходів взагалі заборонено, Законом України “Про оперативно-розшукову діяльність” дозволяється лише відповідним державним силовим відомствам. На практиці займаються цим ти ж самі охоронні приватні фірми, адвокати, служби безпеки комерційних підприємств тощо. Є в нас й подібні до російських різноманітні детективні бюро й агентства, поширена їх реклама. Новий Закон їх подібну діяльність аж ніяк не регулює. Хоча у новому КВЕД 2010 можна знайти окремий вид економічної діяльності “Діяльність охоронної служби і проведення розслідувань” – 80. Отже, розслідування, як вид приватної діяльності у КВЕД є, а відповідного закону як не було, так і немає.

На мою думку, зводити усе це до охорони майна та громадян було не варто. Особисто я нічого поганого у приватній детективній діяльності (не лише охоронній) не бачу, вона існує в усіх цивілізованих країнах світу. Перша така структура виникла у Франції ще у 1848 році і мала назву “Бюро розслідувань в інтересах торгівлі” – захист від фіктивних банкрутств та перевірка контрагентів. Цікаво, що приватні детективні контори і агентства царської Росії розшуком, наприклад, вкрадених автівок займались з…1910 року!

Є й інші відмінності. Стаття 18 російського закону “”Про приватну детективну і охоронну діяльність в Російській Федерації” дозволяє охоронцям у певних випадках мати і використовувати вогнепальну зброю. У нас – виключно заходи фізичного впливу, спеціальні засоби й… службові собаки. Монополістом на вогнепальну зброю у цій сфері лишаються державні структури – Державна служба охорони при МВС України.

Російський закон чітко відокремлює охоронну діяльність як вид послуг, що надаються стороннім особам, і охоронну діяльність окремих структурних підрозділів, створених на звичайних підприємствах для власних потреб. Так, стаття 14 закону РФ прямо передбачає право усіх підприємств, незалежно від їх організаційно-правових форм, створювати власні охоронно – розшукові підрозділи для здійснення охоронно-розшукової діяльності “в інтересах власної безпеки засновника”. Керівникам таких підрозділів забороняється надавати послуги, не пов”язані із забезпеченням безпеки свого підприємства.

Наш Закон передбачає лише надання відповідних послуг як вид підприємницької діяльності. З цього можна дійти висновку, що діяльність відповідних власних охоронних структурних підрозділів на звичайних підприємствах і фірмах Закон України “Про охоронну діяльність” не регулює. Якщо це дійсно так, хто тоді має регулювати їх діяльність? У принципі, вони роблять усе те, що передбачено цим Законом. Роблять, але під дію Закону не підпадають? Або мається на увазі, що тепер їх взагалі не можна створювати? А де це написано? Питання, питання…

ПИТАННЯ Є, З ВІДПОВІДЯМИ ДОВЕДЕТЬСЯ ПОЧЕКАТИ

На жаль, Закон містить й інші, не дуже зрозумілі положення, особливо з урахуванням потреб актуальної практики. Так, все більшого поширення набувають перевірки службових комп’ютерів, столів, шухляд працівників на робочих місцях, причому за їх відсутності, тобто без їх згоди. Власник хоче знати, хто чим займається в робочий час, оплачений подекуди, чималою зарплатою. Ще є необхідність охороняти комерційну таємницю. Що каже з цього приводу новий Закон? Знайшов лише таке, що має практичне значення. Відповідно до п.7 ч.1 ст.9 за згодою замовника послуг з охорони можна оглядати серед іншого й майно, що охороняється. Службові комп’ютери, офісні меблі, в принципі, і є таким майном. Отже, переглядати комп’ютери працівників без їх відома і згоди можна? Чи ні? Чи це вже порушення права на особисте життя? Використання майна власника для особистого життя та ще й у робочий час.

Натомість візьмемо статтю 12 Закону. Під час здійснення пропускного режиму на об”єктах охорони дозволяється проводити огляд речей фізичних осіб, але за їх добровільною згодою. Тут чітко і зрозуміло. На жаль, далеко не усі норми Закону мають такий ясний зміст. Не завжди зрозуміла і логіка. Так, передбачено, що до охоронців не приймають осіб, які мають мають непогашені чи незняті судимості за скоєння умисних злочинів. Отже, судимих за злочини з необережності приймати можна.

Досі не врегульованим лишається питання перевірки персоналу на поліграф-детекторі (детектор брехні). Лише як певний орієнтир за аналогією можна використовувати відомчу Інструкцію щодо застосування комп”ютерних поліграфів у роботі з персоналом органів внутрішніх справ України, затверджену наказом МВС України №842 от 28.07.2004 г. Так, тут встановлені основні принципи використання поліграфа. Наприклад, згідно з принципом добровільної згоди спеціаліст поліграфа починає поліграфне опитування лише за умови отримання письмової згоди особи й обов”язково пересвідчившись у тому, що ця згода є справді добровільною, а не наслідком примусу або психологічного тиску з боку сторонніх чи зацікавлених осіб. Принцип всебічного забезпечення прав людини для спеціаліста поліграфа є головним. Так, особа має право відмовитися від обстеження на будь-якому етапі, а також знати, щодо якої події проводиться обстеження, бути ознайомленою з тематикою тестів, пояснювати або не пояснювати можливе, на її погляд, виникнення тих чи інших реакцій. Забезпечення прав людини досягається також неухильним дотриманням тривалості часу проведення опитування з 9 години до 16 години з урахуванням стану особи.

Подекуди фахівці використовують Стандарт Російського агентства економічної безпеки та управління ризиками торгово-промислової палати РФ (СТО РАЕБУР) 51-02-99 “Порядок проведення опитувань з використанням поліграфа”, прийнятий і введений в дію 25 березня 1999. Відомі й інші іноземні стандарти. Але спеціального саме нормативно-правового акта для широкого застосування з цього питання в Україні і досі немає.

Отже, Закон прийнято – чекаємо на наслідки. Є в ньому і багато корисного. Так, Законом охоронцям заборонено брати участь у виконанні судових рішень під час виконавчого провадження або вдаватися до дій, спрямованих на силове протистояння між персоналом охорони різних суб”єктів господарювання.

У цілому ж, зберігається потреба у додаткових роз’ясненнях і коментарях, своє слово має сказати і судова практика.

Тарас ОРЛЕНКО
Юридичний вісник України №17, 28 квітня 2012
Стаття опублікована у четвер, 03.05.2012, у категорії Право, суди. Ви можете відслідковувати відповіді на цю статтю за допомогою RSS 2.0.

Написати відповідь


− три = 5