Про відшкодування збитків у авторському праві

Питання судового доказування розміру збитків, а точніше упущеної вигоди в авторському праві, є проблемними у всьому світі. Не так давно уряд США офіційно визнав, що на дані про збитки, які завдають економіці контрафактна продукція і піратство, не можна покладатися. Обгрунтованість фінансових втрат американських корпорацій виходить з якихось імовірних факторів. Наприклад, з припущення, що одна крадена копія програми нібито призводить до недоотримання прибутку, що дорівнює вартості цієї програми – тобто, якщо б людина не могла або не хотіла користуватися піратським софтом, то неодмінно його купила б.

З проблемою доведення упущеної вигоди в авторському праві стикаються й вітчизняні правовласники. Розглянемо шляхи, по яких йде усталена судова практика при стягненні збитків, заподіяних порушенням авторських та суміжних з ними прав.

Правовласники, яким завдано шкоду внаслідок порушення їх майнових авторських та/або суміжних прав, мають, відповідно до вітчизняного законодавства, можливість відшкодувати його кількома способами. Так, п. “г” ч. 1 ст. 52 Закону “Про авторські та суміжні права” (далі – Закон) передбачає фактично три варіанти захисту майнових авторських прав в судовому порядку:

  • стягнення доходу, отриманого порушником авторського права;
  • відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду;
  • стягнення компенсації.

Мабуть, найбільш простим способом є стягнення доходу, отриманого порушником авторського права. Однак сума такого стягнення далеко не завжди може задовольнити позивача, так як вже отриманий дохід навряд чи може відповідати тому збитку, який фактично заподіяний порушенням авторського права або може бути заподіяний в майбутньому.

Саме тому законодавцем, крім стягнення доходу, передбачені й такі два види задоволення вимог суб’єкта авторського права, права якої були порушені, як відшкодування упущеної вигоди і компенсація.

Для стягнення збитків, у тому числі і упущеної вигоди, а також для отримання компенсації в будь-якому випадку необхідно довести:

  • порушення авторського права, яке буде виражатися в будь-яких порушеннях правомочностей правовласника (наприклад, незаконна публікація твору);
  • факт заподіяння збитків та їх розмір. З доведенням у суді факту збитків, а також з визначенням суми збитків якраз і йдуть найбільші складності;
  • причинно-наслідковий зв’язок між порушенням права і виниклими збитками.

Тільки доведені в сукупності ці три елементи приведуть до успішного вирішення справи в суді і винесення рішення на користь суб’єкта авторського права, чиї права порушені.

Для доведення порушення авторського права і для доведення причинно-наслідкового зв’язку потрібно виходити з обставин у кожному конкретному випадку (тобто довести, на чому грунтується авторське право, яким саме чином воно було порушено і як порушення вплинуло на настання наслідків у вигляді шкоди). У той же час для доведення суми збитку (якщо це не прямий збиток, а упущена вигода) доводиться вдаватися до припущень, обгрунтувати які в суді складно.

Упущена вигода, як випливає з п. 2 ч. 2 ст. 22 ГК, є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушене.

Слідуючи судовій практиці при доведенні упущеної вигоди, необхідно виходити з наступних факторів (див. лист ВГСУ від 22.01.2007 № 01-8/25; рекомендації ВГСУ від 10.06.2004 № 04-5/1107):

  • роздрібної ринкової вартості примірників творів та об’єктів суміжних прав;
  • зазвичай використовуваної плати за відповідні види використання творів та об’єктів суміжних прав;
  • можливості винагороди за аналогічне використання в умовах ліцензійного договору, яке або раніше встановлювалося з власником прав за попередніми угодами, або є звичайною практикою в цій сфері;
  • прибутку від реалізації примірників твору, яка прогнозувалася, але не була отримана через поширення контрафактної продукції;
  • інших подібних показників.

Крім того, для визначення рівня збитків можуть бути враховані масштаби порушення (способи неправомірного використання, обсяги контрафактної продукції, її вартість на ринку, територія розповсюдження, негативний вплив на подальшу діяльність власника прав і її прибутковість і так далі).

Таким чином, для обгрунтування упущеної вигоди суб’єкт авторського права має виробити і представити суду якийсь розрахунок передбачуваних доходів, які він міг отримати, якби його права не порушувалися. Неважко здогадатися, що надати суду точний розрахунок такого збитку практично неможливо. По-перше, тому що немає якоїсь єдиної методики такого розрахунку, а по-друге, тому що будь-який подібний розрахунок носить умоглядний характер.

Тому, враховуючи особливості правовідносин у сфері авторського права, судова практика практично не знає випадків, коли предметом судового розгляду було б стягнення саме упущеної вигоди.

У той же час п. “г” ч. 2 ст. 52 Закону пропонує інший спосіб відшкодування збитків – стягнення суми компенсації, яка визначається судом, у розмірі від 10 до 50 000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу (при нинішньому розмірі мінімальної зарплати в 884 грн., 50 тисяч мінімальних зарплат – це 4,42 мільйона гривень).

Стягнення компенсації, як альтернативний вид відповідальності, дає можливість уникнути труднощів доказування збитків, зумовлених специфікою порушень в даній сфері, оскільки найчастіше вони складаються з упущеної вигоди (див. оглядовий лист ВГСУ від 22.01.2007 № 01-8/25).

Однак це не означає, що суд вільний у визначенні розміру компенсації без урахування об’єктивних критеріїв, що свідчать про розмір збитку. Тобто розмір компенсації не повинен точно відповідати сумі заподіяної шкоди, але повинен певним чином з ним співвідноситися.

Отже, компенсація не вимагає точного підрахунку суми збитку, і в цьому її перевага перед відшкодуванням упущеної вигоди. Але суму компенсації все одно треба обгрунтувати.

У той же час в рекомендаціях від 10.06.2004 р. №04-5/1107 ВГСУ говорить про те, що компенсація підлягає виплаті у разі доведеності факту порушення майнових прав суб’єкта авторського права, а не розміру заподіяних збитків. Отже, для задоволення вимоги про виплату компенсації достатньо наявності доказів вчинення особою дій, що визначаються порушенням авторського права і (або) суміжних прав.

При визначенні суми компенсації рекомендується виходити з схожих критеріїв, що і при визначенні суми упущеної вигоди.

Вищий госпсуд рекомендує враховувати характер порушення, ступінь вини відповідача. Зокрема, враховуватися і відображатися в судовому рішенні повинні:

  • тривалість порушення та його обсяг (одно-або багаторазове використання об’єкта авторського права);
  • прогнозований розмір збитків потерпілої особи;
  • розмір доходу, отриманого внаслідок порушення;
  • кількість потерпілих осіб;
  • наміри відповідача;
  • можливість відновлення попереднього стану та необхідні для цього зусилля.

Судова практика знає багато справ, що закінчилися стягненням суми компенсації з відповідача за порушення ним авторських прав (див., наприклад, постанови ВГСУ від 04.12.2007 № 39/90-12/93; від 04.03.2008 № 13/159, від 08.04. 2008 № 14-22-11/416-06-11397).

При цьому слід звернути увагу, що основним питанням, яке довелося вирішувати судам, було встановлення факту порушення авторського права, що викликало неодноразові перегляди судових рішень аж до касаційної інстанції.

У той же час сума компенсації не була предметом заперечування, хоча і зменшувалася в деяких випадках судами при розгляді позовів, у зв’язку з її невідповідністю заподіяним збиткам.

Законодавством передбачено три види відшкодування шкоди за порушення авторських та суміжних з ними прав:

  • стягнення доходу, отриманого порушником авторського права;
  • стягнення упущеної вигоди;
  • стягнення компенсації.

Найбільш привабливим з точки зору успішного розгляду судової справи є отримання компенсації у випадку, якщо доведено факт порушення авторських прав, який має причинно-наслідковий зв’язок з наслідками у вигляді шкоди, і сума компенсації співвідноситься з сумою завданих збитків.

Юридичну правову допомогу Ви можете отримати у висококваліфікованих фахівців (юристів) юридичної фірми “Юріс-Консалт”

Стаття опублікована у середа, 30.05.2012, у категорії Право, суди. Ви можете відслідковувати відповіді на цю статтю за допомогою RSS 2.0.

Написати відповідь


− 1 = вісім