З ким залишаться діти після розлучення

Як би не удосконалювалося законодавство, деякі питання людського буття вирішувалися б в більшій мірі під впливом емоцій, ніж за законом. Це відноситься і до суперечок про визначення місця проживання малолітніх дітей – з ким із батьків після розлучення буде проживати улюблене чадо. Спробуємо з’ясувати, які ж чинники впливають на визначення судом місця проживання дитини як після розлучення батьків, так і при їх роздільному проживанні.

Дитину не залишать алкоголікам і безробітним

Права дітей (малолітніх та неповнолітніх) в Україні закріплені багатьма нормативно-правовими актами. Це Конституція, Конвенція ООН “Про права дитини”, Сімейний кодекс, ЗУ “Про охорону дитинства” і навіть ЗУ “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”. Нормами СК України, зокрема ст. 161, передбачено, що якщо батьки, які проживають окремо (в т. ч. і перебувають у шлюбі), не прийшли до згоди, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. При вирішенні таких спорів суду і органу опіки та піклування необхідно брати до уваги кілька чинників: ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров’я та інші обставини, що мають істотне значення.

Але важливо пам’ятати, що ні орган опіки та піклування, ні суд не можуть передати дитину для проживання з батьком, який не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами або якщо батько своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини (хоча це дуже суб’єктивно).

Якщо суд або орган опіки та піклування визнає, що жоден з батьків не може створити для дитини належних умов для виховання та розвитку, на вимогу баби, діда або інших родичів, залучених до участі у справі, дитина може бути передана комусь із них . А от якщо так сталося, що дитина не може бути передана нікому з перерахованих вище осіб, суд на вимогу органу опіки та піклування може вирішити забрати дитину в особи, з якою вона проживає, і передати на піклування органу опіки і піклування. Тому перш, ніж вплутуватися в суперечку, з ким буде проживати дитина, батькам слід забезпечити належні умови для її проживання і розвитку.

Не правом єдиним

Але фахівці зазначають, що при розгляді в суді таких справ, крім виключно правового аспекту, необхідно враховувати ще й деякі психологічні особливості, в т. ч. й ті що можуть настати з часом. Статистика свідчить, що найчастіше до суду з позовами про розірвання шлюбу звертаються жінки. І в більшості випадків питання, з ким буде проживати дитина після розлучення, вирішується в їх користь. Але психологи застерігають, що після розлучення деякі жінки практично повністю зосереджуються на дитині, забуваючи про роботу, відпочинок, розвиток особистості, в кінці кінців. В результаті, з одного боку, гіперопіка призводить до того, що дитина виростає несамостійною. З іншого боку, у дитини може сформуватися занижена самооцінка, що також призводить до втрати самостійності. Або ж, навпаки, жінка може бачити в дитині джерело своїх невдач, а це тим більше не сприяє нормальному розвитку. Та й укорінене в нашому суспільстві уявлення, що діти завжди повинні залишатися (і залишаються) з матір’ю, заважає деяким жінкам об’єктивно оцінити наслідки розлучення (як позитивні, так і негативні) для дитини. Тому не завжди при однакових матеріальних можливостях батьків дитина може залишатися з матір’ю. І, безумовно, суди повинні це враховувати. Адже, відповідно до принципів Декларації прав дитини, дитина повинна мати не тільки право на належне харчування, житло, розваги, медичне обслуговування, отримання освіти, а й право на здорове зростання і розвиток.

Юристи відзначають, що практика розгляду цивільних справ, пов’язаних з розлученням і, відповідно, з визначенням місця проживання малолітніх дітей, свідчить як раз про те, що в більшості випадків суд залишає за матір’ю право на проживання з дитиною – за винятком крайніх обставин, таких як алкоголізм, психічні розлади і т. д. Це пов’язано з тим, що судами враховуються деякі особливості догляду за малолітніми дітьми. Такими, наприклад, як харчування, яке повинно бути регулярним і своєчасним, або дотримання правил гігієни дитини – традиційно вважається, що жінки з цими функціями справляються краще за чоловіків. Але, безумовно, суд повинен перевірити ці обставини і дати справедливу оцінку тому, як батько справляється зі своїми обов’язками. І не виключено, що суд прийме рішення не на користь матері. Але такі випадки швидше виключення, ніж правило.

Також відзначимо, що жоден з факторів (вік, умови проживання, ступінь прихильності дитини до матері або батька і т. д.) не може бути визначальним при вирішенні питання про місце проживання дитини – суд повинен оцінювати ці фактори в сукупності. Тому при оскарженні рішень цієї категорії справ варто звертати особливу увагу на те, чим суд мотивував прийняття того чи іншого рішення. Наприклад, нормальний психологічний клімат в родині дуже навіть може скласти конкуренцію матеріального благополуччя (в розумних рамках, звичайно).

А якщо дитина в сім’ї не одна?

Особливу складність викликають суперечки, в яких вирішується питання про визначення місця проживання не однієї дитини, а кількох, тобто братів і/або сестер. І аналіз судової практики цієї категорії справ свідчить, що розділяти дітей слід тільки у виняткових випадках, оскільки роздільне проживання братів і/або сестер найчастіше виявляється не в інтересах дітей, так як для нормального розвитку, на думку дитячих психологів, дитині необхідно відчуття “однієї сім’ї”, тобто спільне проживання та взаємодопомога. А поділ дітей цьому як раз не сприяє. З іншого боку, бажання деяких суддів знайти “золоту середину” при вирішенні спорів про “поділ дітей” призвело до формування практики, в результаті якої приймалися рішення, коли, наприклад, три дні на тиждень діти живуть з татом і бабусею, а чотири дні – з мамою, що, по суті, неправильно. Адже розвиток малолітньої дитини напряму залежить від умов його життя, і фактори, що негативно впливають на психічний стан і здоров’я, повинні бути максимально виключені. А настільки часта зміна місця проживання однозначно не може позитивно впливати на дитину.

Таким чином, при вирішенні “дитячих” суперечок між батьками суди повинні визначати, в першу чергу, особисті якості кожного (і батька, і матері), в т. ч. як вихователів. Повинні враховуватися оцінка загальнолюдських якостей, характеристика з місця роботи, місця проживання, показання свідків. Для прийняття об’єктивного рішення судам важливо з’ясувати і те, як ставилися батьки до дитини було до початку судового розгляду. Не секрет, що багато батьків маніпулює дітьми, граючи на їх прихильності. Фахівці впевнені, що суд стане на сторону батька, який не тільки виявляв турботу про дитину до передачі справи в суд, а й зумів під час суперечки делікатно для психіки дитини підійти до проблеми. Тобто мати, що б’ється в конвульсіях і погрожує накласти на себе руки, якщо дитина залишиться з батьком, навряд чи може розраховувати на симпатію з боку суду. В рівній мірі, як і батько, що демонстративно виявляє почуття до своїх нащадків. Іншими словами, комплексний аналіз поведінки обох батьків як до виникнення спору, так і під час його розгляду в суді може істотно вплинути на результат справи.

Зарубіжний досвід

У Франції долю дитини після розлучення батьків визначає Вищий суд з прав дитини, який наділений повною незалежністю від інших структур влади. Французьке законодавство категорично забороняє батькам-іноземцям вивозити за кордон дітей, народжених на її території. Якщо батько відвіз дитину з Франції за кордон, французьке правосуддя зобов’язує повернути його в країну постійного проживання.

В Італії дуже сильні католицькі традиції, і підстав для розлучення вкрай небагато. Сама ж процедура розлучення і розділу дітей може тривати кілька років.

У Норвегії серед обов’язків розлучених батьків щодо дітей особливо виділяється така: обов’язкове відвідування дітьми школи з 6-річного віку і до завершення 10-річного навчання. Якщо один з подружжя може довести, що забезпечить виконання цього зобов’язання краще іншого, дитина буде відданий на піклування саме йому. При цьому навіть одиничний випадок насильства по відношенню до дитини може служити підставою для зняття права опікунства і навіть загрожувати позбавленням батьківських прав.

У Німеччині, якщо батьки не можуть прийти до єдиної думки, кожна сторона подає в суд бажаний варіант розподілу турботи про дитину. І суд буде вирішувати це питання вже після дебатів. При цьому обов’язково повинні бути враховані вік дитини, думка відповідних дошкільних організацій або школи, висновки експерта, що має багатий досвід спілкування з дітьми та попередньо поговоривши з кожною із сторін, а також інші обставини.

Юридичну правову допомогу Ви можете отримати у висококваліфікованих фахівців (юристів) юридичної фірми “Юріс-Консалт”

Стаття опублікована у середа, 06.06.2012, у категорії Право, суди. Ви можете відслідковувати відповіді на цю статтю за допомогою RSS 2.0.

Написати відповідь


шість − = 3