Роз’яснення ВССУ спірних питань у цивільних справах

Судова палата у цивільних справах Вищого спецсуду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі – ВССУ) дала роз’яснення судам щодо деяких спірних питань застосування норм цивільного процесуального права і ознайомила з деякими постановами і правовими позиціями Верховного Суду України (далі – ВСУ). Нагадаємо, що згідно ч. 2 ст. 214 ЦПК України, при виборі і застосуванні правової норми у спірних правовідносинах суд зобов’язаний враховувати висновки ВСУ, викладені в рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.

Справи спадкові

Згідно ч. 1 ст. 225 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ), угода, яку дієздатна особа вчинила, не усвідомлюючи значення своїх дій, або коли вона не могла керувати ними, може бути визнана недійсною за позовом цієї людини, а в разі її смерті – за позовом інших осіб , чиї цивільні права та інтереси порушені. Висновок про тимчасову недієздатність сторони такої угоди слід робити, перш за все, на основі доказів, що свідчать про внутрішній психічний стан особи в момент вчинення правочину. І хоча висновок експертизи є лише одним із доказів у такій справі, йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами. Будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи) мають лише непряме значення для встановлення того, чи була здатна людина в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій.

При перегляді судового рішення по одній із справ ВСУ дійшов висновку, що в проведеної у справі експертизи не згадується про абсолютну нездатність учасника угоди в момент складання заповіту розуміти значення своїх дій та керувати ними. У документі лише зазначено, що існуючі на той час порушення його психічної діяльності істотно впливали на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Само по собі це не є підставою для визнання складеного в такому стані заповіту недійсним на підставах, передбачених ч. 1 ст. 225 ЦКУ (Постанова ВСУ від 29.02.2012 № 6-9).

Також у судів виникає чимало запитань щодо того, правила якої підсудності – ст. 109 або ст. 114 ЦПК України – застосовуються до позову спадкоємця про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини. ВССУ у своєму листі №6-47/0/9-12 від 10.07.2012 (далі – лист ВССУ №6-47/0/9-12) зазначає, що територіальна підсудність визначається колом цивільних справ у спорах, вирішення яких віднесено до повноважень суду першої інстанції (ст. 108-114 ЦПК України). Ст. 109 ЦПК України визначає підсудність справ за місцезнаходженням відповідача, а ст. 114 ЦПК України – правила виключної підсудності. Особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до ч. 3 ст. 1272 ЦКУ. При розгляді цих справ слід перевіряти наявність або відсутність спадкової справи щодо спадкодавця у державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини, наявність в матеріалах справи обгрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, зокрема, відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Визначаючи спадкоємцеві додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, суд не повинен вирішувати питання про визнання за ним права на спадщину. Спадкоємець після визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини має право прийняти спадщину в порядку, встановленому ст. 1269 ЦКУ, звернувшись в нотаріальну контору, після чого вважається, що він прийняв спадщину. Відповідно до ст. 66 ЗУ “Про нотаріат”, свідоцтво про право на спадщину видається за місцем відкриття спадщини. На позови спадкоємця про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини поширюються правила виключної підсудності, і вони пред’являються за місцезнаходженням майна або основної його частини, якщо такі позови виникають з приводу нерухомого майна.

Загальна або особиста власність?

Законом України “Про внесення змін до статті 61 Сімейного кодексу України щодо об’єктів права спільної сумісної власності подружжя” №2913-VI від 11.01.2011, ст. 61 СКУ доповнено ч. 5, якою передбачено, що об’єктом права спільної сумісної власності подружжя є: житло, придбане одним з подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, і земельну ділянку, набуту в результаті безкоштовної передачі його одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, в т. ч. приватизації. Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи. Згідно ст. 5 ЦКУ, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Наведемо приклад. Припустимо, громадянин під час шлюбу, скажімо, в листопаді 2006 р., придбав у власність земельну ділянку шляхом приватизації (на підставі ст. 81, 116 Земельного кодексу України). Так ось, незалежно від того, що на ньому подружжям розпочато будівництво житлового будинку, ця ділянка є особистою приватною власністю громадянина, а не спільною сумісною власністю подружжя (див. Постанови ВСУ №6-98 від 15.02.2012, №6-99 від 22.02.2012).

Про повернення судового збору

Багато протиріч виникає і щодо того, чи підлягають застосуванню передбачені ст. 88 ГПК України правила розподілу судових витрат при розгляді заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду (в порядку гл. 2 розд. VII-I ЦПК України). Зокрема, чи підлягає поверненню заявнику сума судового збору, сплаченого за розгляд такої заяви, в разі його задоволення судом, оскільки при розгляді такої заяви рішення не приймається, а виноситься постанова.

Гл. 2 розд. VII-I ЦПКУ, який регулює видачу виконавчих листів на примусове виконання рішень третейських судів, не визначено питання повернення судових витрат, зокрема, судового збору. Разом з тим, враховуючи специфіку правової природи зазначеної постанови, ст. 389-11 ГПКУ поширює на таку постанову правила, встановлені ЦПКУ для прийняття рішення. Ст. 88 ЦПК України визначено правила розподілу судових витрат між сторонами. Нормою передбачено, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує компенсацію судових витрат другою стороною. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві – пропорційно тій їх частині, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Згідно п. 6 ч. 1 ст. 214 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує питання, як розподілити між сторонами судові витрати. Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 389-8 ЦПК України, до заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду додається документ, що підтверджує сплату судового збору. Тому судові витрати з розгляду заяви підлягають розподілу між сторонами. Враховуючи системний аналіз цивільно-процесуального законодавства, на розподіл судових витрат за результатами розгляду заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду поширюються положення ст. 88 ЦПК України, і заявнику повертається сума судового збору, сплаченого за розгляд такої заяви (у разі його задоволення судом).

Апеляційні нюанси

Багато розбіжностей виникає і щодо процесуальних дій судді апеляційного суду в разі надходження заяви про продовження терміну для усунення недоліків апеляційної скарги після закінчення встановленого суддею строку та винесення постанови про повернення скарги.

Як зазначено в листі ВССУ №6-47/0/9-12, згідно з ч. 2 ст. 297 ЦПК України, до апеляційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених ст. 295 ЦПК України, а також у разі несплати суми судового збору застосовуються положення ст. 121 ЦПК України. У такому випадку суддя апеляційного суду виносить постанову про залишення апеляційної скарги без руху і надає строк для усунення її недоліків, який не може перевищувати 5 днів з дня отримання постанови особою, яка подала апеляційну скаргу. При цьому слід врахувати реальну можливість отримання заявником копії ухвали та виправлення недоліків (зокрема, підписання скарги, надання довіреності, оригіналів документів про сплату судового збору). У постанові також повинні бути названі наслідки невиконання вимог про усунення недоліків (ч. 2 ст. 121 ЦПК України). У разі невиконання вимог закону, зазначених в постанові про залишення скарги без руху, суддя виносить постанову про визнання апеляційної скарги неподаною. Отже, після винесення такої постанови апеляційне провадження за цією скаргою завершено. Після винесення такої постанови суддя апеляційного суду ніяких процесуальних дій вчиняти не може. У разі надходження заяви про продовження терміну для усунення недоліків апеляційної скарги після закінчення встановленого суддею строку та винесення постанови про повернення скарги, вона повертається заявникові листом керівника апарату або завідувача секретаріату суду. У листі заявнику слід роз’яснити положення ч. 5 ст. 121 ЦПК України про те, що повернення апеляційної скарги не перешкоджає повторному зверненню до апеляційного суду на загальних підставах.

Юридичну правову допомогу Ви можете отримати у висококваліфікованих фахівців (юристів) юридичної фірми “Юріс-Консалт”

Стаття опублікована у четвер, 09.08.2012, у категорії Право, суди. Ви можете відслідковувати відповіді на цю статтю за допомогою RSS 2.0.

Один коментар на публікацію “Роз’яснення ВССУ спірних питань у цивільних справах”

  1. Сергій on Січень 23rd, 2014 at 20:39

    Після надання позову до суду у справі по захисту прав споживачів, мною було отримано Ухвалу суду про залишення без руху цієї заяви, однією з причин чого названо, що … до позовної заяви додається документ, що підтверджує сплату судового збору. Хіба це не протирічить ст.5, п.7 Закону Про Судовий Збір?

Написати відповідь


× 3 = три

--


Календар публікацій

Серпень 2012
П В С Ч П С Н
« Лип   Вер »
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031