Рекомендації про поетапне стягнення боргу

Навіть самий досвідчений бізнесмен не застрахований від невиконання зобов’язань контрагентом. При цьому, кожна зі стадій стягнення заборгованості має своє правове регулювання і свої особливості, знання яких допоможе захистити інтереси кредитора і посприяє швидкому поверненню боргу. Розглянемо етапи стягнення заборгованості докладніше.

Досудовий етап

До досудового етапу відносяться заходи, що приймаються сторонами по пред’явленню вимоги на оплату боргу без втручання суду. Правовідносини кредитора і боржника регулюються главою 48 розділу I книги п’ятої Цивільного кодексу України (далі – ЦК). Зокрема, статтею 526, яка визначає, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, а в разі відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Термін виконання даного зобов’язання, згідно зі ст. 530 ЦК, настає з моменту встановленого таким зобов’язанням терміну.

Якщо строк виконання зобов’язання не встановлений або не визначений моментом пред’явлення вимоги, то кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник зобов’язаний виконати таке зобов’язання в семиденний строк з дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або закону.

Таким чином, норми законодавства не дозволяють боржникові затягувати процес розгляду вимоги, обмежуючи максимальний строк виконання зобов’язання сімома днями з моменту пред’явлення вимоги, навіть за відсутності письмово закріпленого зобов’язання повернути борг у певний строк.

У правовідносинах, де боргові зобов’язання виникли між фізичним та юридичним особами або між фізичними особами, кредитор має право пропустити етап досудового врегулювання і пред’явити свої вимоги безпосередньо в суді, якщо інше не встановлено договором або законом. У той час як для господарського процесу характерним є необхідність попереднього направлення претензії.

Так, у статті 5 Господарського процесуального кодексу (далі – ГПК) зазначено, що сторони визначають заходи досудового врегулювання господарського спору за домовленістю між собою. У разі якщо в договорі не описані такі заходи, кредитор зобов’язаний здійснити заходи по досудовому врегулюванню спорів у вигляді направлення письмової претензії боржнику.

Стаття 6 ГПК встановлює порядок її подання та вимоги до змісту. Так, претензія повинна містити:

  1. повне найменування і поштові реквізити заявника претензії та підприємства, якому виставляється претензія; дату пред’явлення і номер претензії;
  2. обставини, на підставі яких пред’явлено претензію; докази, що підтверджують ці обставини, посилання на відповідні нормативні акти;
  3. вимоги заявника;
  4. суму претензії, її розрахунок, платіжні реквізити заявника претензії;
  5. список документів, а також інших доказів, що додаються до претензії. Документи, що підтверджують вимоги заявника, подаються в оригіналах чи належним чином засвідчених копіях. Документи, які є у боржника, можуть до претензії не додаватись за умови, що про це зазначено в самій претензії. Претензія підписується посадовою особою підприємства або його представником і надсилається адресату рекомендованим або цінним листом чи вручається під розписку. Термін на розгляд боржником претензії встановлений статтею 7 ГПК і становить місяць з дня її отримання.

Боржник зобов’язаний виконати обгрунтовані вимоги кредитора. При розгляді претензії сторони повинні провести звірку розрахунків, судову експертизу або вчинити інші дії для забезпечення досудового врегулювання спору.

Таким чином, в процесі стягнення боргу в порядку господарського судочинства досудове врегулювання спору є обов’язковим. При цьому сторони вільні оговорювати його форму і умови безпосередньо в договорі.

Це не відноситься до випадків, коли сторони відмовилися від цього і включили відповідне положення в договір.

Стягнення без досудового етапу

Розглянемо випадок, коли договором між суб’єктами господарювання передбачений пропуск досудового врегулювання спору. У такій ситуації досудове врегулювання не проводиться, але для подачі позову до суду необхідно надати докази, що були пред’явлені вимоги щодо виконання боргових зобов’язань. Таким підтвердженням буде направлені боржнику листи-вимоги про оплату боргу згідно зі статтею 530 ЦК. Що це дає кредитору?

По-перше, включення в договір такої умови дозволить скоротити законний термін розгляду вимоги оплати боргу (претензії) з 30 до 7 днів, а значить, і прискорити процес стягнення боргу в цілому.

По-друге, на відміну від претензії, до такої вимоги законом не встановлені жорсткі вимоги щодо утримання, немає необхідності докладання документів, що обгрунтовують суму боргу, та інших документів.

На цьому етап стягнення боргу в досудовому порядку закінчується. Наступним кроком, у разі якщо боржник не виконує зобов’язання по оплаті боргу добровільно, буде звернення до суду.

Судовий етап

Суть судового етапу стягнення боргу зводиться до того, щоб підтвердити зобов’язання боржника щодо повернення боргу і домогтися його формального закріплення у вигляді рішення суду.

На судовому етапі стягнення боргу, крім інструментів, що використовуються в ході розгляду справи, у кредитора з’являється можливість клопотати перед судом про забезпечення позову. Це можливо зробити як в ході розгляду справи в суді, так і до заяви позову до суду.

Найпоширеніший і дієвий спосіб забезпечення позову – накладення судом арешту на майно боржника. Рішення про арешт майна боржника за наявності законних підстав приймається судом за результатами розгляду заяви кредитора про забезпечення позову, в якому мають бути викладені обставини, якими заявник обгрунтовує необхідність накладення такого арешту. Заява також повинна відповідати іншим вимогам, передбаченим для нього процесуальним законодавством (ч. 2 ст. 151 ЦПК для цивільного судочинства, ст. 43-3 ГПК – для господарського). Ступінь виправданості та пропорційності боргу накладенню арешту на майно боржника в кожному конкретному випадку визначає суд. Виконання рішень судів як у частині застосування засобів забезпечення позову шляхом накладення арешту, так і у забезпеченні виконання рішень судів перебуває в компетенції Державної виконавчої служби, що входить в структуру органів юстиції України.

Етап виконавчого провадження

З отриманням рішення суду про стягнення заборгованості на користь кредитора етап судового стягнення заборгованості завершується. Фактичний етап стягнення боргу починається, коли стягувачем отриманий виконавчий документ, на підставі якого державний виконавець може примусово виконати рішення суду. На цьому етапі стягнення заборгованості участь суду мінімально або зовсім відсутня. Основним нормативним актом, що регулює цей етап, є Закон України «Про виконавче провадження» (далі – Закон).

Відкриття виконавчого провадження здійснюється на підставі виконавчих документів, перелік яких визначений у ст. 17 Закону, та заяви про відкриття виконавчого провадження, поданої стягувачем. Важливо, щоб виконавчий документ повністю відповідав вимогам статті 18 Закону.

Також необхідно пам’ятати, що виконавчий документ повинен бути підписаний уповноваженою посадовою особою із зазначенням його прізвища та ініціалів і завірений печаткою. Якщо орган (посадова особа), який видав документ, за Законом зобов’язаний мати печатку із зображенням Державного герба України (а суди її мають), такий документ обов’язково скріплюється гербовою печаткою. На практиці зустрічаються випадки відмови у відкритті виконавчого провадження у зв’язку з тим, що виконавчий документ неправильно оформлений, а така підстава для відмови передбачена п. 6 ч. 1 ст. 26 Закону.

Слід зазначити, що чим більше інформації про боржника, наявності у нього майна, відкритих рахунків відображено в заяві, тим більша вірогідність того, що ці дані посприяють примусовому виконанню рішення.

Загальний порядок примусового виконання рішення передбачає надання боржникові 7-денного терміну на добровільне виконання рішення після винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Після закінчення цього строку державний виконавець вправі вчиняти дії по примусовому виконанню рішення суду. Державний виконавець подає запити щодо наявності відкритих на ім’я боржника рахунків в банках в податкові органи, рухомого/нерухомого майна до органів, що займаються реєстрацією прав на рухоме і нерухоме майно, а також інші державні органи, які можуть підтвердити наявність або відсутність майна у боржника. На підставі наданої йому інформації державний виконавець звертає стягнення на майно боржника.

Для більш ефективної реалізації етапу фактичного стягнення боргу потрібно володіти знаннями процедури виконавчого провадження та використовувати максимальну кількість можливостей і інструментів, наданих кредитору законом. Такий контроль над діями державного виконавця дозволить мінімізувати ризики затягування стягнення заборгованості з його боку.

Так, слід пам’ятати, що:

  • термін відкриття виконавчого провадження з моменту подачі заяви складає 3 дні (ч. 2 ст. 25 Закону);
  • постанову про відкриття виконавчого провадження або про відмову в його відкритті державний виконавець зобов’язаний надіслати боржнику і кредитору не пізніше наступного дня з дня винесення постанови про відкриття (відмову у відкритті) провадження у справі;
  • строк пред’явлення виконавчого документа за загальним правилом становить 1 рік з дня набрання ним законної сили (п. 2 ч. 1 ст. 22 Закону);
  • строки виконання рішення не можуть перевищувати 6 місяців з моменту відкриття виконавчого провадження (ч. 2 ст. 30 Закону).

На практиці часто державні виконавці не дотримуються цих вимог, що є порушенням Закону і підставою для оскарження їх дій чи бездіяльності.

Здійснення стягнення на майно полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Для збереження майна боржника державний виконавець складає акт опису й арешту такого майна. Також слід враховувати, що при проведенні цієї процедури державний виконавець має право оголосити заборону розпоряджатися ним, а в разі потреби – обмежити права користування майном, здійснити опечатування або вилучити його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що обов’язково зазначається в акті. Наступним кроком після арешту майна є його вилучення, яке здійснюється у строк, встановлений державним виконавцем, але не раніше ніж через 5 днів після накладення арешту.

Остання стадія фактичного етапу стягнення боргу – примусова реалізація майна боржника. Таке майно попередньо оцінюється державним виконавцем за ринковою вартістю, а у випадках, передбачених Законом, – професійними оцінювачами. На цій стадії Закон не надає стягувачу можливості вплинути на процедуру реалізації майна. Кошти, виручені від реалізації майна боржника, направляються державним виконавцем на погашення заборгованості. Зауважимо, що хоча контроль над діями державного виконавця – результативний інструмент впливу на процес стягнення боргу, все ж факторами, найбільш визначальними ефективність виконавчого провадження, є наявність у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення, і адекватні відносини з державним виконавцем.

Стаття опублікована у п`ятниця, 28.09.2012, у категорії Право, суди. Ви можете відслідковувати відповіді на цю статтю за допомогою RSS 2.0.

Написати відповідь


2 + = дев'ять

--


Календар публікацій

Вересень 2012
П В С Ч П С Н
« Сер   Жов »
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930