Суб’єкт господарювання, який добровільно відшкодовує громадянинові матеріальну шкоду, додатково зобов’язаний утримати, а також перерахувати податок до бюджету

В результаті ДТП підприємство завдало шкоди громадянинові. Згідно з чинним ГК України, підприємство за заявою фізичної особи (тобто у позасудовому порядку) хотіло виплатити йому грошову суму в рахунок відшкодування матеріальної шкоди добровільно. Але тут виявилось, що підприємство зобов’язане ще утримати і перерахувати до бюджету податок на доходи фізичних осіб. Про оподаткування сум, отриманих в якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди, піде мова в цій статті.

Відшкодування шкоди і податки

Відповідно до чинного Податкового кодексу України сума відшкодування матеріального збитку, фактично отримана платником податку, є доходом фізичної особи.

Оподаткування доходів, отриманих фізичними особами, регулюється розділом ІV Податкового кодексу України, яким визначено доходи, що включаються в загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (стаття 164 цього Кодексу), і доходи, які не включаються до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу (стаття 165 зазначеного Кодексу).

Згідно з підпунктом 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, в загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід включається, зокрема, дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), сум відшкодування матеріальної шкоди або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, які за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров’ю.

Виходячи з наведених норм Податкового кодексу України, сума відшкодування матеріальних збитків, яка за рішенням суду відшкодовується громадянину підприємством внаслідок заподіяння шкоди його здоров’ю або майну, не включається до оподатковуваного доходу і не підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб.

Разом з тим відповідно до норм Цивільного кодексу України при заподіянні матеріальних збитків винна особа (підприємство) може добровільно відшкодувати нанесений матеріальний збиток, не чекаючи передачі справи до суду. При цьому винна особа може виходити з наступних мотивів: якщо справа буде розглядатися в суді, то винній особі (підприємству), крім безпосередньо збитку, доведеться також відшкодувати судові витрати, понесені потерпілим, в тому числі сплатити послуги представника (адвоката) протилежного боку.

Однак хотілося б звернути увагу читачів на проблеми, які виникають у сторін при добровільному відшкодування матеріальної шкоди.

Виходячи з аналізу чинного законодавства України, слід зробити висновок, що суми відшкодування матеріального збитку, добровільно відшкодовані фізичній особі у зв’язку із заподіянням шкоди його здоров’ю, є його доходом і підлягають оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб на загальних підставах за ставками, визначеними пунктом 167.1 статті 167 Податкового кодексу України.

Суб’єкт господарювання, добровільно відшкодовує громадянинові матеріальну шкоду, є податковим агентом щодо нарахованих доходів і зобов’язаний утримати, а також перерахувати податок до бюджету згідно з положеннями Податкового кодексу України.

На підставі вищевикладеного виникає питання: де справедливість? Фізична особа в результаті ДТП зазнала матеріальної шкоди та/або шкоду, заподіяну його здоров’ю, яка, на нашу думку, повинна відшкодовуватися в повному обсязі, незалежно від того, яким чином відбувається відшкодування фізичній особі (добровільно або за рішенням суду). Однак це далеко не так: утримання чи неутримання ПДФО у цьому випадку повністю залежить, на підставі якого документа відбувається таке відшкодування (рішення суду або визнаної претензії потерпілого).

Вважаємо, що громадянин має право вільно (самостійно) вибирати, в якому порядку має здійснюватися відшкодування заподіяної йому шкоди, при цьому не несучи “збитків” у вигляді податку на доходи фізичних осіб (даний податок утримується за рахунок такого відшкодування).

Також слід звернути увагу на те, що в суді розглядаються спори. В даному випадку між потерпілим і відповідачем спору немає. Потерпілий згоден з тим, що відповідач відшкодує матеріальний збиток і/або шкоду, заподіяну його здоров’ю, в добровільному порядку. Однак потерпілого не влаштовує ПДФО, який стягується при добровільному відшкодуванні на загальних підставах за ставками, визначеними пунктом 167.1 статті 167 Податкового кодексу України.

Таким чином, чинне законодавство України змушує потерпілого, вже й так зазнала витрати на лікування і пережив стрес, шукати кошти для оплати судових витрат, у тому числі на оплату послуг адвоката, і звертатися до суду для того, щоб він зміг отримати суму відшкодування матеріальних збитків, завданих його здоров’ю, у повному обсязі. В результаті чого в судах з’являються безперечні справи, які додатково завантажують і так перевантажених роботою суддів.

Загальні правила відшкодування збитків

Відшкодування шкоди, зокрема шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю, передбачено главою 82 Цивільного кодексу України, Статтею 1166 якою встановлено, що шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом.

За загальним правилом, встановленим частиною 2 статті 1187 Цивільного кодексу України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договори підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Верховний Суд України у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року №6 “Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди”, з наступними змінами та доповненнями, роз’яснив, що під власником джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки на підставі права власності, повного господарського відання, оперативного управління або на інших підставах (договір оренди, доручення тощо).

Не вважається власником джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальність за шкоду перед потерпілим особа, яка управляла джерелом підвищеної небезпеки на підставі трудових відносин з власником цього джерела (водій, машиніст, оператор та ін.)

Виходячи з цього, відповідальність перед потерпілими за шкоду, завдану внаслідок ДТП, повинно нести підприємство, що здійснює експлуатацію автомобілів на законних підставах, відповідно до норм цивільного законодавства.

Юридичну правову допомогу Ви можете отримати у висококваліфікованих фахівців (юристів) юридичної фірми “Юріс-Консалт”

Стаття опублікована у четвер, 18.10.2012, у категорії Податки, Право, суди. Ви можете відслідковувати відповіді на цю статтю за допомогою RSS 2.0.

Написати відповідь


4 × п'ять =