Знаходження в процедурі банкрутства не звільняє майнового поручителя від виконання зобов’язань за договором іпотеки

Надаючи позику, кредитор нерідко вимагає забезпечення виконання умов договору, віддаючи перевагу поручительству, як правило, майновому (іпотека). Це, за розрахунками кредитора, сприятиме не тільки безпосередньому виконанню зобов’язання боржником за договором кредиту, але і дозволить не понести втрати у разі його банкрутства. Однак, що робити, якщо в процедурі банкрутства знаходиться не тільки позичальник, але і його поручитель? Чи має право банк в такій ситуації вимагати звернути стягнення на предмет іпотеки або повинен бути включений у комітет кредиторів і чекати рішення арбітражного керуючого по задоволенню його вимог у процедурі ліквідації?

На ці питання, відповіді довелося шукати в господарських судах. Зокрема, в постанові від 2 серпня ц.р. Вищий господарський суд України (ВГСУ) за підсумками касаційного перегляду справи за позовом Банку до ТОВ «О» прийшов до висновку про перевагу іпотечного зобов’язання.

Так, в липні 2011 року Банк звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до ТОВ «О» про звернення стягнення на предмет іпотеки. Свої вимоги позивач обгрунтовував тим, що між ним та ПП «А» в серпні 2007 року був укладений кредитний договір, для забезпечення виконання зобов’язань за яким між Банком та ТОВ «О» було укладено договір іпотеки, за яким відповідач виступив майновим поручителем ПП «А». Предметом договору іпотеки визначені нежитлові приміщення, що належать ТОВ «О».

Свої зобов’язання за кредитним договором ПП «А» не виконало, у зв’язку з чим рішенням Господарського суду Харківської області від 25 травня 2011 року в користь Банку з ПП «А» було стягнуто борг у сумі 16 149 502,42 доларів США. 7 червня 2011 на виконання зазначеного рішення судом було видано відповідний наказ. Разом з тим, вже 19 жовтня 2011 року постановою Господарського суду Харківської області ПП «А» було визнано банкрутом, і щодо нього відкрито ліквідаційну процедуру.

Оскільки рішення Господарського суду Харківської області від 25 травня 2011 року не було виконано, і ТОВ «О» як майновий поручитель борг не сплатив, у Банку виникло право звернення стягнення на нерухоме майно ТОВ «О», що є предметом іпотеки.

Справа розглядалася господарськими судами неодноразово. В ході нового розгляду справи рішенням Господарського суду Харківської області від 5 березня 2012 позовні вимоги Банку задоволені частково – звернене стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором. Визначено спосіб реалізації предмета іпотеки (нежитлових приміщень, що належать ТОВ «О») шляхом проведення прилюдних торгів з встановленням ціни продажу на підставі оцінки майна на рівні не нижче звичайних цін на цей вид майна. Також Банку надано право на продаж майна будь-якій особі-покупцеві, а також право на проведення всіх дій, пов’язаних із збереженням і реалізацією предмета іпотеки.

Постановою від 30 травня 2012 Харківський апеляційний господарський суд скасував рішення місцевого господарського суду та прийняв нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Приймаючи свою постанову, апеляційний суд керувався тим, що ще 2 червня 2011 Господарський суд Дніпропетровської області прийняв постанову, згідно з яким ТОВ «О» визнано банкрутом, та відкрито ліквідаційну процедуру. Ухвалою цього ж суду від 8 листопада 2011 року виробництво в справі про банкрутство припинено на підставі Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» ( Закон про банкрутство). Тобто з моменту порушення справи про банкрутство боржника і до припинення провадження у справі всі інші закони підлягають застосуванню з урахуванням особливостей, передбачених Законом про банкрутство, в тому числі порядок задоволення вимог кредиторів у процедурі банкрутства. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Законом про банкрутство не передбачено право кредитора на продаж майна боржника, оскільки це є виключно компетенцією арбітражного керуючого, у разі якщо комітетом кредиторів не встановлено інший порядок продажу майна боржника.

Банк звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вищий господарський суд України погодився з доводами касатора на наступних підставах.

У відповідності зі статтею 1 Закону про банкрутство боржником є ​​суб’єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов’язання перед кредиторами, а кредитор – юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов’язань боржника.

Під грошовим зобов’язанням слід розуміти зобов’язання боржника сплатити кредитору певну суму грошей відповідно до цивільно-правового договору або на інших підставах, передбачених законодавством України.

Приписами статті 1 Закону України «Про іпотеку»   встановлено, що іпотека – це вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, а іпотекодержатель має право (у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання) одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому Законом про іпотеку.

Вищий господарський суд України зазначив, що необхідною ознакою набуття статусу кредитора у відповідності з приписами частин 3, 7 статті 1 Закону про банкрутство є наявність саме грошових зобов’язань. Однак на підставі договору іпотеки у іпотекодавця не виникає грошових зобов’язань перед іпотекодержателем. Останній має право, в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання, одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника.

Враховуючи наведене, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що вимоги Банку не є грошовими вимогами в розумінні приписів Закону про банкрутство, та в зв’язку з цим не визнав законними і обгрунтованими висновки апеляційного суду про те, що вимоги Банку повинні розглядатися в справі про банкрутство .

Своєю постановою від 2 серпня 2012 Вищий господарський суд України скасував постанову Харківського апеляційного господарського суду від 30 травня 2012 року і залишив у силі рішення Господарського суду Харківської області від 5 березня 2012 року.

Юридичну правову допомогу Ви можете отримати у висококваліфікованих фахівців (юристів) юридичної фірми “Юріс-Консалт”

Стаття опублікована у вівторок, 23.10.2012, у категорії Право, суди. Ви можете відслідковувати відповіді на цю статтю за допомогою RSS 2.0.

Написати відповідь


шість × = 42