Верховний Суд дозволив іти в суд, минаючи звернення до боржника

У разі різного застосування норм права касаційною інстанцією привести рішення до одного знаменника може Верховний Суд. Найвища інстанція в останні роки розглянула ряд справ, пов’язаних з господарською сферою, в рішеннях по яких сформулювала основи фінансових взаємовідносин. Зокрема, ВС пояснив, чи є інфляційні нарахування санкціями і чи обов’язково звертатися за грошима до боржника, перш ніж йти до суду.

Верховний статус

У результаті проведення судової реформи вже близько двох років в Господарському процесуальному кодексі   (як і в інших процесуальних кодексах) існує норма, яка надає особливу силу рішенням Верховного Суду, прийнятим за наслідками розгляду заяв про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції норм матеріального права у подібних правовідносинах. І хоча питання, слід відносити подібні рішення ВС до прецедентів чи ні, викликає масу дискусій, значимість цих рішень не можна применшувати. Наявність норми, зокрема в ст.11128 ГПК, згідно з якою суди зобов’язані привести свою практику у відповідність із рішеннями ВС, дозволяє посилатися на останні при розгляді справи в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій.

Доступ до рішень ВС істотно спростився після набрання чинності закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо розгляду справ Верховним Судом України» від 20.10.2011 №3932VI. Відповідно до новацій в процесуальні кодекси, в тому числі ГПК, додані норми, згідно з якими рішення ВС підлягають розміщенню на офіційному вебсайті Суду не пізніше ніж через 10 днів після їх прийняття. Також цей закон закріпив в процесуальних кодексах положення, відповідно до яких суди зобов’язані враховувати висновки ВС при виборі норми, що підлягає застосуванню у спірних правовідносинах.

У зв’язку з цим доцільний аналіз рішень ВС, прийнятих з моменту вступу в силу закону №3932VI, і формування певних висновків. У даній статті увага буде зосереджена на рішеннях ВС по господарських справах.

Фінансові трактування

На практиці виникає велика кількість спорів з приводу передачі тієї чи іншої грошової суми одним суб’єктом іншому в найрізноманітніших ситуаціях. В даному випадку доводиться стикатися з поняттям «грошове зобов’язання», яке використовується, зокрема, в Цивільному та Господарському кодексах і з порушенням або невиконанням якого пов’язані певні наслідки (наприклад, обов’язок сплачувати інфляційні втрати та проценти у відповідності зі ст.625 ГК). Разом з тим, враховуючи, що ні ЦК, ні ГК не містять визначення грошового зобов’язання, суди по-різному тлумачать дане поняття і не всі зобов’язання, що стосуються передачі тієї чи іншої суми, відносять до грошових. У постанові по справі №3131гс11 від 12.12.2011 ВС прийшов до, здавалося б, простого висновку (який не завжди знаходив своє відображення у рішеннях судів різних інстанцій), що грошовим зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана сплатити гроші іншій стороні.

Відповідно, в зазначеній постанові суд визначив, що зобов’язання по виплаті учаснику товариства вартості частини майна, пропорційної його частці у статутному капіталі товариства, при виході учасника з товариства є грошовим зобов’язанням і за порушення даного зобов’язання повинні наступати наслідки, передбачені ст.625 ЦК.

Цікава й позиція ВС: в постанові по справі №3116гс11 він прийшов до висновку, що рішення суду про стягнення певної суми за грошовим зобов’язанням не припиняє це зобов’язання і на вказану суму поширюються положення ст.625 ЦК. Тобто нараховуються 3% річних та інфляційні втрати до дня сплати зазначеної суми (в добровільному або примусовому порядку – із залученням державної виконавчої служби).

Висновки, зроблені ВС при розгляді справ №3131гс11 і №3116гс11, відображені і в постанові по справі №3125гс11. У ньому ВС вказав, що прийняття судового рішення, яке зобов’язує відповідача повернути позивачу попередню оплату за недопоставлений в термін товар, є підставою для виникнення грошового зобов’язання, до якого застосовуються правила ст.625 ЦК.

Важливими для правильного розуміння можливої ​​відповідальності за порушення грошових зобов’язань є висновки ВС, викладені в постанові по справі №3132гс11. ВС визначив, що «наслідки прострочення боржником грошового зобов’язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування … їм грошовими коштами, які повинні бути сплачені кредитору, а тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання ним зобов’язання» . Разом з тим ВС в даній постанові також вказав, що при тлумаченні умов договору необхідно звертати увагу на сутність того чи іншого умови, вказавши, що 1% від суми неоплаченого товару за кожен день прострочення – це за своєю природою пеня, а враховуючи, що в договорі окремо визначена пеня за прострочення виконання, то такий порядок речей не узгоджується з приписом ч.1 ст.61 Конституції, відповідно до якого «ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення».

Прямо в суд

Висновок, до якого прийшов ВС в постанові по справі №3127гс11, розглядаючи спір про грошові зобов’язання, може застосовуватися і коли мова йде про інші види цивільно-правових (або господарсько-правових) зобов’язань. Суть справи полягає в тому, що за договором поставки одна із сторін спору справила передоплату, а інша – не здійснила поставку в повному обсязі у встановлений договором строк, у зв’язку з чим перша звернулася до суду з позовом, вимагаючи повернення передоплати. Разом з тим, враховуючи, що термін повернення передоплати в договорі встановлений не був і потерпіла сторона до подання позовної заяви не зверталася до іншої сторони з приводу повернення передоплати, суди по-різному вирішували дане питання, причому деякі відмовляли в задоволенні позову, посилаючись на те , що грошове зобов’язання по поверненню передоплати не виникло, оскільки не було відповідної вимоги потерпілої сторони. Однак Суд прийшов до висновку: оскільки законом не визначена форма пред’явлення такої вимоги, то сторона може здійснити своє право «як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред’явлення через суд вимоги в певній процесуальній формі – шляхом позову».

ВС підтвердив, що особа в разі порушення його прав може відразу звертатися за захистом до суду, минаючи претензійний порядок.

«Домовленість сторін про розірвання договору не виключає проведення між сторонами розрахунків за зобов’язаннями, що виникли до розірвання угоди» – до такого висновку прийшов ВС в постанові по справі №3136гс11, не погодившись з рішенням ВГС, в якому містився висновок, що відповідно до ч .2 ст.653 ГК всі невиконані до моменту розірвання договору зобов’язання, передбачені таким договором, є припиненими. Можна сказати, що такий висновок ВС є недостатньо аргументованим, оскільки згідно ч.2 ст.653 ЦК у разі розірвання договору зобов’язання сторін припиняються. Думається, що в даному випадку мова йде про всіх зобов’язаннях, які виникли з договору, а «розрахунки між сторонами», на які вказував ВС, по суті, є грошовими зобов’язаннями. Тим не менше, враховуючи прийняття вищевказаної постанови, представляється доцільним при складанні угоди про розірвання договору чітко прописувати в ньому всі виниклі з договору зобов’язання, які підлягають припиненню.

ВС торкнувся і процесуальних моментів. Так, у постанові по справі № 3128гс11 Суд звернув увагу, що ухвалення протилежних за змістом рішень судами касаційної інстанції стало результатом різного застосування норми процесуального права (в даному випадку – ст.117 ГПК), що згідно ст.11116 ГПК не є підставою для перегляду рішення ВС У постанові по справі №3143гс11 прямо зазначено, що «Верховний Суд України не має повноважень для перегляду судових рішень з підстав неоднакового застосування норм процесуального права».

ВС за результатами розгляду справ з листопада 2011 по червень 2012 прийняв постанови і по іншим проблемним питанням застосування норм матеріального права, проте в даній статті неможливо викласти всі.

Наостанок слід зазначити, що при вирішенні спорів у господарських судах необхідно також застосовувати і останні рішення ВС по цивільних справах, які часто стосуються і господарських правовідносин.

Юридичну правову допомогу Ви можете отримати у висококваліфікованих фахівців (юристів) юридичної фірми “Юріс-Консалт”

http://www.prostopravo.com.ua

Стаття опублікована у четвер, 25.10.2012, у категорії Право, суди. Ви можете відслідковувати відповіді на цю статтю за допомогою RSS 2.0.

Написати відповідь


6 − п'ять =

Партнери

КС Оберіг Туристична агенція Кредит-Тур

Календар публікацій

Жовтень 2012
П В С Ч П С Н
« Вер   Лис »
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031  



Яндекс.Метрика