Впровадження медіації в адміністративному судочинстві: за і проти

Дискусії щодо введення медіації як альтернативної форми вирішення спорів тривають на Україні вже не один рік. При цьому найбільшу кількість розбіжностей виникає саме щодо впровадження медіації в адміністративному процесі. Сьогодні медіація в адміністративному процесі застосовується в США, Австралії, деяких країнах Європи, серед яких Німеччина та Голландія. Значного успіху у введенні медіації досягла Німеччина, де ця процедура по суті є частиною судового процесу – виробництво по примиренню сторін починається після надходження позову до суду, медіатором виступає “професійний” суддя, а саме виробництво ведеться за правилами медіації.

Перш ніж говорити про проблематику впровадження медіації в адміністративне судочинство України, доцільно нагадати, що ж являє собою процедура медіації. Медіація – це процедура позасудового вирішення конфліктів (спорів) з дотриманням принципів добровільності, самовизначення і рівності сторін, конфіденційності, незалежності та неупередженості, під час якої сторони конфлікту (спору) звертаються за допомогою до третьої сторони (медіатора) з метою досягнення угоди про позасудове вирішення конфлікту (спору), незалежно від того, чи був цей процес ініційований сторонами або запропонований судом.

Основними принципами зазначеної процедури є: добровільність, ініціативність, конфіденційність, взаємоповага, рівноправність сторін, нейтральність і неупередженість медіатора, прозорість процедури. Позитивним моментом є й те, що регулювання спору і переговори проводить третя особа – медіатор, – який володіє спеціальною підготовкою, а сама процедура медіації дає можливість сторонам спільно знайти взаємовигідне рішення.

“Пілотний” проект

На Україні на сьогоднішній день інститут медіації не прописаний на законодавчому рівні. Але при цьому, згідно зі статтею 113 Кодексу адміністративного судочинства України, сторони можуть повністю або частково врегулювати спір на підставі взаємних поступок. В даному випадку суддя ніякої участі в угоді сторін не приймає: його роль полягає лише в визначенні строку для примирення та призупинення виробництва на час такого примирення. За результатами переговорів, у разі якщо сторони прийшли до компромісу, суддя закриває провадження у справі, а якщо ні – продовжує розгляд справи по суті.

Таким чином, назвати дану процедуру медіації можна, оскільки закон не зобов’язує суддю здійснювати які-небудь дії для примирення сторін.

В останні роки на Україні питанню медіації стали приділяти більше уваги. Починаючи з 2007 року неодноразово проводилися різноманітні круглі столи, навчальні курси із залученням зарубіжних експертів з питань медіації. Не раз здійснювалися спроби прийняти закон про медіацію, однак жоден із запропонованих законопроектів так і не був прийнятий. Останніми на розгляд Верховної Ради України були винесені законопроекти №10301 та №10301-1 в квітні ц.р.

Крім того, в рамках спільної програми Європейського Союзу та Ради Європи “Прозорість та ефективність судової системи України” в деяких судах України були запущені пілотні проекти з медіації. Учасниками цих проектів стали, зокрема, Донецький апеляційний адміністративний суд і Вінницький окружний адміністративний суд.

Так, у Донецькому апеляційному адміністративному суді в липні 2010 року протягом “тижня медіації” судді-медіатори Геращенко І.В., Горбенко К.П., Дяченко С.П., Колесник Г.О., Яманко В.Г. розглянули 10 справ в порядку медіації. У Вінницькому окружному адміністративному суді з червня 2010 року по жовтень 2011 року три судді-медіатора Мультян М.Б., Дончик В.В. і Поліщук І.М. провели 31 процедуру медіації, з яких у 20 випадках був досягнутий позитивний результат і були підписані відповідні угоди.

Компроміс неможливий

Незважаючи на масу позитивних рис медіації, на Україні існує чимало проблем щодо введення даної процедури в адміністративне судочинство.

Ряд учених дотримується позиції, що у зв’язку з особливостями зазначених спорів процедура медіації не може існувати в рамках адміністративного судочинства. Так, в адміністративних справах однієї зі сторін процесу виступають орган державної влади або органи місцевого самоврядування, в суперечках з якими вельми проблематично досягти якогось компромісу.  

Наприклад, зміна порядку і умов виконання зобов’язань публічного характеру відносно окремої особи по своїй суті може розцінюватися як порушення рівності та однакового застосування закону до інших зобов’язаних осіб.

Більше того, говорячи про такому принципі медіації, як “ініціативність”, дуже важко уявити собі, що орган державної влади перший запропонує вирішити спір за допомогою процедури медіації. Адже відповідно до статті 10 Закону України “Про державну службу” державні службовці діють виключно в рамках своїх повноважень і відповідно до Конституції та законодавства України. Державний службовець обмежений у прийнятті рішень на власний розсуд, він зобов’язаний діяти лише в рамках, дозволених законом. Тобто в рамках адміністративного судочинства ініціатором медіації швидше виступить зобов’язана особа, ніж державний орган.

Інша точка зору полягає в тому, що медіацію все ж можна застосувати, однак тільки в деяких адміністративних спорах.

Вчені відзначають, що в контексті адміністративного судочинства процес медіації застосуємо до суперечок щодо оскарження рішень органів влади чи місцевого самоврядування, дій чи бездіяльності державних службовців, спорах, що виникають в процесі прийняття громадян на державну службу, її проходження, звільнення з посади і т.д.

У свою чергу, враховуючи специфіку правовідносин, медіацію неможливо застосувати в суперечках щодо порядку проведення та оскарження результатів виборів, референдуму, а також правовідносин, де сам спір не може передбачати таке поняття, як “компроміс”.

Безумовно, медіація є дієвим механізмом, здатним зменшити кількість невиконаних рішень, що, в свою чергу, знизить кількість звернень до Європейського суду з прав людини. На жаль, на даному етапі існує занадто багато перешкод для запровадження процедури медіації в адміністративне судочинство, оскільки державний орган для виконання своїх повноважень, в першу чергу, використовує інструмент примусу, що не дає можливості говорити про рівність сторін у судовому процесі. Виконання своїх зобов’язань державними органами не допускає можливості компромісу, адже орган державної влади може діяти тільки в рамках, встановлених чинним законодавством.

Юридичну правову допомогу Ви можете отримати у висококваліфікованих фахівців (юристів) юридичної фірми “Юріс-Консалт”

http://www.prostopravo.com.ua

Стаття опублікована у понеділок, 05.11.2012, у категорії Право, суди. Ви можете відслідковувати відповіді на цю статтю за допомогою RSS 2.0.

Написати відповідь


− один = 1