Як договір назвати, так він і запрацює

Все більш актуальною виглядає проблема з назвами господарських договорів. З’явилися договори зовсім без назв, є дилерські, мерчандайзерські, консигнаційні т.д.. Деякі взагалі без договорів обходяться – вистачає рахунки-фактури або гарантійного листа. А як все це виглядає в суді або під час податкових перевірок?

Вимоги податкового законодавства

Досить часто питання з назвою договорів виникає у відносинах зі сплатою ПДВ. Позиція ДПС викладена в декількох документах.

Так, у листі від 06.04.2011 р. N9497/7/16-1517 з цього приводу говориться наступне. Види договорів визначені чинним законодавством України: купівлі-продажу; міни, поставки, оренди, комісії, доручення, дарування і т.п. Слід враховувати суть договору, незалежно від того, укладено сторонами письмовий договір чи ні: усна угода сторін про придбання товару за безготівковий розрахунок з наступною оплатою через банк або з оплатою готівкою теж є договором купівлі-продажу.

Міністерство фінансів України підходить до цього питання приблизно так само, в п.4 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом від 01.11.2011 N1379. У графі “Вид цивільно-правового договору” податкової накладної вказується вид цивільно-правового договору згідно з видом договірних зобов’язань, визначених Цивільним кодексом України.

Отже, йдеться про назви договорів у відповідності з нормами ЦКУ – договір купівлі-продажу (ст.655), поставки (ст.712) і т.д.. Поряд з цим, з роз’яснень Єдиної бази податкових знань та інших консультацій можна зробити висновок, що при заповненні податкових документів можна використовувати назви, прийняті в бізнес практиці, а не тільки запозичені із кодексів. Наприклад, договір на виконання робіт, хоча згідно ст.837 ЦКУ це називається договором підряду.

Позиція податківців виглядає найбільш ліберальною і зручною для підприємців. А головне – вона повністю узгоджується з нормами договірного права.

Цікава судова практика з питань невідповідності назви договору інформації, зазначеної в податкових документах.

Так, предметом розгляду по справі №2а/2570/1293/2012 стала наступна позиція податківців. У спірній податковій накладній у розділі “вид цивільно-правового договору” зазначено договір транспортного експедирування. Згідно ж з даними первинного бухгалтерського обліку вищезгаданий цивільно-правовий договір відсутній, зате перевіряючим надано договір на транспортно-експедиційне обслуговування, предметом якого є: транспортно-експедиційні послуги, пов’язані з вантаженням (розвантаженням), сертифікацією, митним оформленням та відправкою (отриманням) зернових, олійних та інших вантажів. На підставі викладеного податківці відмовилися враховувати складені податкові накладні при визначенні сум податкового кредиту.

Суд прийшов до висновку, що сам договір і інформація про договір, що міститься в податкових накладних, є ідентичними. Виявлені податківцями недоліки в заповненні податкових накладних не роблять податкові накладні недійсними та не свідчать про їх неналежність та недопустимість як доказів. Судом з’ясовано, що ДПІ прийняла спірні податкові накладні та не посилала повідомлення про уточнення податкових зобов’язань, що є доказом правомірності нарахування їх позивачу.

Остаточний висновок з наведеної справи – вирішальне значення для податкового обліку має все ж не назва договору як такого, а предмет договору, який встановлюється шляхом аналізу його умов.

Діяльність, не передбачена статутом

Подекуди податківці при перевірках продовжують з’ясовувати – чи відповідає назва та предмет договору видам діяльності, зазначеним у статуті. Отже, також виникає питання з відповідністю Класифікатора видів економічної діяльності (КВЕД). Втім, в цілому, позиція податківців з цих питань стає все більш ліберальною.

Так, наказом ДПС України від 05.07.2012 №577 затверджена Узагальнююча податкова консультація щодо визначення витрат з діяльності, не передбаченої статутом. ДПС роз’яснив, що витрати від операцій, проведених підприємством від діяльності, не передбаченої статутом, визнаються витратами за правилами, встановленими розділом III Податкового кодексу України за умови їх документального підтвердження, зв’язку з господарською діяльністю і визнання доходів від такої діяльності в податковому обліку.

Подібна позиція повністю узгоджується і з нормами договірного права. Так, ст. 91 Цивільного кодексу України (ЦКУ) передбачає, що цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду. Юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії).

Що ж стосується КВЕД, то ми неодноразово наводили загальну позицію ДПС і Держкомстату, по якій КВЕДи використовуються для потреб статистики і не є актом цивільного права. Певні винятки пов’язані лише із застосуванням спрощеної системи оподаткування.

Усні договори – звідки брати назву

Згідно зі ст. 639 ЦКУ договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. На підставі ст.206 ЦКУ усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми тягне їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.

А згідно ст.181 Господарського кодексу України – господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Зрозуміло, що при усній формі договору відсутні і сама назва такого договору, та номер, і дата, тобто реквізити договору, необхідні для податкової звітності.

Зараз і податківці, і суди не проти договорів в усній формі як таких, але з дотриманням певних умов.

Так, згідно Єдиної бази податкових знань вид усного договору в податковій накладній вказується по тим же вищенаведеними правилами, як і для звичайного письмового договору – поставка, оренда і т.п.. У графі “від” (дата договору) – зазначається дата виконання усної домовленості (судячи з усього маються на увазі відповідні письмові, електронні документи бухгалтерського або податкового обліку), в графі “№” – прочерк.

Слід також пам’ятати, що договори в усній формі вимагають такого ж бухгалтерського і податкового обліку, як договори письмові.

Юридичну правову допомогу Ви можете отримати у висококваліфікованих фахівців (юристів) юридичної фірми “Юріс-Консалт”

http://www.prostopravo.com.ua

Стаття опублікована у вівторок, 06.11.2012, у категорії Право, суди. Ви можете відслідковувати відповіді на цю статтю за допомогою RSS 2.0.

Написати відповідь


+ 4 = сім