Особливості захисту ділової репутації в суперечках з інтернет-сайтами

В Україні існує маса інтернет-ресурсів, що дозволяють розмістити інформацію про кого б то не було практично без обмежень. Це означає, що ніхто не може бути абсолютно захищений від втручання в приватне життя або від поширення наклепів. Існує думка, що інформаційний інтерес більшості пригнічує право окремого громадянина поважати свою гідність і репутацію. У зв’язку з цим питання захисту ділової репутації в суперечках з інтернет-сайтами набуває особливої ​​актуальності.

Розійтися з миром

Конфлікти з інтернет-сайтами можуть бути вирішені як у приватному порядку, так і з залученням інструментів державного примусу. При цьому мирні механізми найчастіше виявляються більш ефективними, особливо в суперечці з добропорядними ресурсами світового масштабу. Наприклад, якщо на YouTube розміщений ролик, який посягає на честь і гідність людини, то зовсім не обов’язково йти в суд з позовом. Існує проста процедура повідомлення адміністрації сайту про те, що відеоролик не відповідає принципам спільноти. Якщо людина переконана, що відеоролик порушує його ділову репутацію, у нього є всі підстави заявити про порушення у спільноту YouTube, повідомивши про свої претензії в розділі “Центр безпеки”. Практика роботи з цим сайтом показує, що скарги користувачів на ролики, як правило, задовольняються.

Якщо говорити про соціальних мережі, то “культові” мережі, як правило, дозволяють розміщувати коментарі щодо поширеної інформації про особу іншими користувачами. Очевидно, що захист ділової репутації у вигляді відповіді або коментаря в даному випадку буде більш ефективним способом захисту, ніж судовий позов.

Інша ситуація складається з новинними, інформаційними сайтами. Захист ділової репутації в суперечці з ними може бути реалізований як в претензійному, так і судовому порядках. На практиці є приклади добровільного спростування інформації інтернет-сайтом за заявою потерпілої особи. У разі ж відхилення претензії доцільно звертатися до суду.

Зафіксувати все

У судовій справі про захист ділової репутації та спростування інформації позивачеві, серед іншого, необхідно довести суду:

  1. факт поширення негативної недостовірної інформації;
  2. авторство інформаційного матеріалу і хто власник інтернет-сайту;
  3. те, що негативна недостовірна інформація не відноситься до оціночних суджень.

Довести факт поширення недостовірної інформації в мережі Інтернет можна двома способами. Одним з них є протокол огляду інтернет-сайту, виконаний нотаріусом Російської Федерації. Судова практика підтверджує спроможність такого виду доказу, оскільки, згідно зі статтею 13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР, учасницею якої є Російська Федерація, документи , що на території однієї з договірних сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за встановленою формою та скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших договірних сторін без будь-якого спеціального посвідчення. При цьому документи, які на території однієї з договірних сторін розглядаються як офіційні, мають на територіях інших договірних сторін ту ж силу.

Іншим способом фіксації поширення недостовірної інформації в мережі Інтернет є залучення фахівця в сфері інформаційних технологій. Оглянувши сайт, він зможе підтвердити факт розміщення інформації в мережі, виклавши відповідні висновки в письмовому укладанні. Такий висновок не буде укладенням судового експерта, проте цілком може бути використане в процесі доказування. Не виключено також залучення свідків, які зможуть підтвердити факт розміщення інформації на сайті в певний момент часу.

Хто є хто?

При доведенні приналежності сайту відповідачу важливо уважно оглянути сайт самостійно. Найчастіше сайт сам розкриває свого власника в розділі “Контакти” або шляхом відображення відповідної позначки на веб-сторінці. Як правило, це характерно для сумлінних ресурсів, які мають статус засобів масової інформації. У такому випадку власник сайту може бути підтверджений вищезазначеним протоколом огляду сайту нотаріусом, висновком фахівця або шляхом огляду сайту самим судом. Крім того, дані про власника сайту можуть бути витребувані в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних імен і адрес українського сегмента мережі Інтернет (постанова Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 року “Про судову практику у справах про захист гідності, честі фізичної особи “).

Крім того, в судовому спорі про захист ділової репутації позивачу важливо довести, що спростовувана інформація не відноситься до оціночних суджень, а являє собою фактичні твердження. Слід врахувати, що Закон України “Про інформацію” звільняє осіб від відповідальності за висловлення оціночних суджень, а тому тактикою відповідача напевно буде доведення того, що поширена інформація є оціночною.

Відповідно до Закону України “Про інформацію”, оціночними судженнями є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, висловлювання, зроблені шляхом гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження є вираженням суб’єктивної думки і поглядів, їх не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності, на відміну від перевірки істинності фактів.

Поняття негативної інформації дещо інше. Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій, наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил суспільного життя, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті і ін, і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації. Оскільки оцінка інформації на предмет її достовірності та негативності може зажадати спеціальних знань, позивачу доцільно буде долучити до документів висновок дипломованого лінгвіста або філолога про те, що судження, що підлягають спростуванню, є негативними, образливими, є фактичними твердженнями, а не оціночними судженнями.

На закінчення слід зазначити, що судові справи про захист ділової репутації в суперечці з інтернет-сайтами вимагають нестандартних рішень. Важливим завданням для позивача є доведення причетності відповідальних за позовом осіб, фактів порушень і природи спростовуваної інформації. Не менш важливим завданням є реальне виконання судового рішення таким чином, щоб позивач отримав сатисфакцію від здійсненого правосуддя. Важливою функцією суду по такого роду справам є правильне і своєчасне здійснення правосуддя, при якому суд справедливо відобразить баланс між свободою інформаційного простору і правами громадянина на повагу до його честі і гідності, ділової репутації.

Вивести із сутінків

Трохи інакше йде ситуація з недобросовісними сайтами, які використовуються в чорному піарі. Власники таких сайтів, як правило, маскуються. У такому випадку рекомендую звертатися в сервіс WhoIs. Це спеціалізована база даних, що містить докладну інформацію про власника, адміністратора сайту, інформацію про доменне ім’я. Сервіс WhoIs в даний час працює у відкритому доступі. Однак достовірність отриманої інформації може бути поставлена ​​під сумнів відповідачем, оскільки відомості WhoIs не є офіційними, та й сам сервіс не гарантує їх достовірність. Зустрічаються також сервісні організації, що надають платні послуги з підготовки відповідних інформаційних довідок про інтернет-сайтах для їх використання в суді в якості письмових доказів.

Правова регламентація

В даний час на Україні відсутні ефективні правові механізми регулювання відносин у інтернет-просторі. Добре це чи погано – питання обговорюваний. У той же час національне законодавство України встановлює основи правового порядку в сфері інформаційних відносин, які повинні враховуватися українськими інтернет-користувачами. Так, Закон України “Про інформацію”   серед основних принципів інформаційних відносин відзначає правомірність поширення інформації. Стаття 33 Закону України “Про телекомунікації”   передбачає, що споживачі телекомунікаційних послуг зобов’язані не допускати використання кінцевого обладнання для вчинення протиправних дій. Більш того, стаття 3 Конституції України   встановлює, що людина, її честь і гідність визнаються в Україні найвищими соціальними цінностями. Це означає, що поширення інформації в інтернет-просторі має відбуватися правомірно, без порушення честі, гідності, ділової репутації інших осіб.

Юридичну правову допомогу Ви можете отримати у висококваліфікованих фахівців (юристів) юридичної фірми “Юріс-Консалт”

http://www.prostopravo.com.ua/

Стаття опублікована у вівторок, 04.12.2012, у категорії Право, суди. Ви можете відслідковувати відповіді на цю статтю за допомогою RSS 2.0.

Написати відповідь


два × 7 =