ВАСУ про презумпцію правомірності угод

Чітка і послідовна позиція адміністративних судів, заснована на законі, по особливо важливим для вітчизняного бізнесу питань, з одного боку, спростовує усталену думку про повну залежність української судової системи від влади виконавчої, а з іншого, що набагато важливіше, – дає українському бізнесменові таку важливу в сучасних реаліях надію на можливість захисту своїх прав від неправомірних дій державної податкової служби, якщо такі існують.

Саме до таких рідкісних на сьогодні прикладів захисту прав і законних інтересів підприємців у взаємовідносинах з податковою службою судами можна віднести позицію адміністративних судів щодо поширеної податківцями практики визнання господарських договорів, які, на думку податкової, спрямовані на ухилення від оподаткування, нікчемними з посиланням на статтю 228 Цивільного кодексу України (Угоди, укладені з метою, що порушують публічний порядок).

Відповідно до ЦК України нікчемний договір не породжує юридичних наслідків, він не підлягає визнанню недійсним в судовому порядку.

Таким чином, податкові органи на одних тільки їм відомим підставах (читай – підозрам), кваліфікуючи угоду між двома платниками податків, як нікчемну, не мудруючи лукаво, перераховують платникам податків їх податкові зобов’язання виходячи з того, що угода не була здійснена взагалі, і була відображена в обліку неправомірно.

Залишаючи за дужками дискусію про можливість визнання нікчемними такої категорії угод взагалі (у суперечність з положеннями ч.3 ст.228 ЦК, ст.207 Цивільного кодексу), відзначимо, що таке просте рішення звільняє податкові органи від довгої, виснажливої ​​і в більшості своїй безперспективної процедури збору необхідних доказів, що підтверджують Безтоварність угоди, її фіктивність або інше правопорушення платника (якщо таке дійсно мало місце), необхідних для залучення платника до відповідальності у загальному порядку.

Насправді, така практика означає ніщо інше, як залучення платника податків до відповідальності на підставі одних тільки підозр нехай навіть дуже шанованого, але більш ніж упередженого державного органу у справах, що стали масовими після проголошення боротьби податкової служби з так званими конвертаційними центрами.

14 листопада цього року Вищий адміністративний суд України у своєму, щонайменше, знаковому рішенні по справі ТОВ “ПВК “Будівельник” проти ДПІ в Оболонському районі м. Києва, вказав, що в силу встановленої статтею 204 ЦК України презумпції правомірності правочину, договір вважається правомірним, якщо інше не встановлено судом або його недійсність прямо не встановлена ​​законом.

Суд прийшов до висновку, що закріплена статтею 204 ЦК умова нікчемності “встановлено судом” або “встановлено законом” ніяк не рівнозначно “встановленню його актом податкової перевірки”.

Не можемо втриматися від цитати: “головною підставою вважати угоду нікчемною є її недійсність, встановлена ​​законом. Саме законом, а не Актами, які б факти не були в цьому акті відображені. Зазначені в Акті висновки є лише суб’єктивною думкою державного податкового ревізора – інспектора, так як були здійснені за відсутності інформації, яка надається в установленому законом порядку”.

При цьому Вищий адмінсуд, з посиланням на пункт 5 постанови Пленуму Верховного Суду про недійсність угод, вказав, що навіть за наявності ознак нікчемності договору, податкові органи наділені тільки правом на звернення до суду з окремою позовною вимогою про стягнення в дохід бюджету доходів, отриманих від нікчемного правочину, але ніяк не можуть давати такій угоді якусь кваліфікацію, що тягне за собою юридичні наслідки. Чесно кажучи, досить спірний висновок враховуючи те, що податкова сьогодні взагалі позбавлена ​​права звертатися до суду як з позовами про визнання угод недійсними, так і з позовами про стягнення грошей отриманих по угоді з платника податків.

Однак безперечною є теза суду про те, що жодним із чинних законів України не передбачено право органу податкової служби самостійно, у позасудовому порядку, визнавати недійсними договорів, а так само даних, зазначених платником податків у податкових деклараціях, що підтверджується відсутністю подібних повноважень у ст .20 Податкового кодексу України, що містить перелік повноважень податківців. На цій підставі Вищий адміністративний суд скасував прийняті нижчими судами рішення, і прийняв нове, яким задовольнив позов і скасував податкове повідомлення – рішення ДПІ у Оболонському районі м. Києва.

Аналізуючи зазначене рішення суду, зазначимо, що окремий інтерес викликає його позиція відносно самої можливості визнання угод нікчемними на підставі порушення ними громадського порядку.

На думку ВАСУ, угода може визнаватися нікчемною на підставі порушення публічного порядку тільки в тому випадку, якщо доведена неправомірна мета, яку переслідувала юрособа в момент її укладення.

Ця мета повинна бути доведена через мету фізичної особи, яка підписала угоду. А зважаючи на те, що наявність такої мети тягне за собою кримінальну відповідальність, то вона не може підтверджуватися нічим іншим, крім вироку суду.

Тобто для перекваліфікації податкових наслідків операції та донарахування відповідних сум податкового зобов’язання платнику необхідно довести провину посадової особи, яка підписала угоду у вчиненні злочину, єдиним належним доказом якої є обвинувальний вирок суду. “Інший підхід, – абсолютно правильна думка суду, – потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розгляд оголошувати будь-яку угоду недійсною (нікчемною) без звернення до суду, що є неправильним виходячи із загальних засад судочинства”.

І ще один нюанс. Зазначене рішення суду коригує і доповнює судову практику, яка базується на доктрині, викладеній в інформаційному листі самого ж ВАС України від 2 червня 2011р, якому рішення частково суперечить. Стосовно до дійсності угод, позиція Вищого адмінсуду за листом від 2.06.12р. полягає в тому, що податкова кваліфікація операцій проводиться незалежно від дійсності або недійсності угоди, тобто платнику може бути донараховано податкове зобов’язання, якщо економічна сутність операції не відповідала обраній сторонами формі угоди, без руйнування юридичної форми угоди (без визнання її недійсною).

Але при цьому, обов’язок доведення такої невідповідності (наприклад, безтоварності угоди або вчинення операції з єдиною метою уникнути оподаткування) лежить на податковому органі.

Крім того, ВАС України у своєму роз’ясненні прямо вказує на те, що наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама по собі не свідчить про реальність вчинення відповідної операції. При цьому, в податкових відносинах не може застосовуватися ст.204 ГК України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена ​​законом або він не визнаний судом недійсним. Однак, рішення від 14.11.2012р. прямо посилається у своєму обгрунтуванні на статтю 204 ЦК України, що може з’явитися в недалекому майбутньому підставою для перегляду останнього в порядку повторної касації Верховним судом України. Разом з тим, посилання на статтю 204 по цій категорії справ останнім часом є не рідкістю для адміністративних судів (напр., див рішення ВАС України від 19.11.2012, від 13.11.2012, від 08.11.2012, від 07.11.2012 та ін.)

Підсумовуючи вищевикладене відзначимо, що рішення ВАС України від 14.11.12р. якщо виходити з того, що вітчизняна податкова служба все-таки бере до уваги позицію судової гілки влади, має покласти край практиці самостійного визнання податкової служби недійсними угод, укладених платниками податків, так само як і позасудової кваліфікації угод.

Замість цього, за наявності підозр у контролюючого органу в ухиленні підприємця від оподаткування, податківці повинні сконцентрувати свої дії на непростому і кропіткому зборі чіткої доказової бази неправомірності дій платника податків для подальшого відстоювання своєї позиції в процедурах адміністративного і судового оскарження платником податків прийнятих податкових рішень.

Однак, це тільки “в теорії” …

Юридичну правову допомогу Ви можете отримати у висококваліфікованих фахівців (юристів) юридичної фірми “Юріс-Консалт”

http://ubr.ua

Стаття опублікована у вівторок, 25.12.2012, у категорії Право, суди. Ви можете відслідковувати відповіді на цю статтю за допомогою RSS 2.0.

Написати відповідь


5 × чотири =