Захист від висновків акта перевірки, за якими не було прийнято податкових повідомлень-рішень

Нерідко за результатами перевірки орган Державної податкової служби складає акт (далі – Акт перевірки), фіксуючи в ньому певні порушення податкового законодавства, проте податкове повідомлення-рішення на підставі такого акта не виносить. Поговоримо про те, чого платники податків можуть очікувати від такого документа і що вони можуть зробити, щоб захистити свої права.

Які наслідки складання акта перевірки без подальшого винесення податкового повідомлення-рішення?

Те, що за результатами перевірки контролюючий орган не донарахував платнику податків податкові зобов’язання або штрафні санкції, не є безумовною підставою для уникнення негативних наслідків у майбутньому. Так, висновки акту перевірки про встановлення порушень з боку платника податків можуть бути використані в рамках перевірок його контрагентів. Більше того, положення таких актів можуть стати джерелом інформації в рамках кримінального процесу по залученню посадових осіб платника податків до відповідальності.

Крім того, висновки актів перевірки, за якими не виносилися податкові повідомлення-рішення, безпосередньо впливають на статус платника податків. Нерідко серед положень актів перевірок можна зустріти такі формулювання по відношенню до платника податків, як “вигодоформуючі” або “вигодотранспортуючі” суб’єкти господарювання. У розумінні п. 3.6 Методичних рекомендацій щодо взаємодії органів Державної податкової служби при проведенні перевірок податкових декларацій з податку на додану вартість з урахуванням інформації розшифровок податкових зобов’язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів, затверджених наказом Державної податкової служби України 18.04.2008 р. №266 таке формулювання буквально означає, що за результатами перевірки платники податків були віднесені до категорії уваги 3 – “Платники податків високого ризику”. До цієї категорії належать платники податку на додану вартість, які оцінюються негативно в частині податкової поведінки. Фактично після встановлення такого негативного статусу для особи, при перевірці діяльності якої складено акт без винесення будь-якого рішення, можна з упевненістю сказати, що посилена увага контролюючих органів до такої особи гарантована.

Як уникнути наслідків використання висновків актів перевірок податковими органами?

Помітивши в акті перевірки неправомірні висновки, платник податку в першу чергу має право надати заперечення на такий акт, як це передбачено ст. 81 і 86 Податкового кодексу України. Однак, враховуючи практичний досвід, очікувати внесення в акт перевірки будь-яких змін на підставі таких заперечень марно.

Відразу слід зауважити, що навряд чи вдасться оскаржити такий акт і в контролюючі органи вищого рівня або суд, оскільки ПКУ та Кодекс адміністративного судочинства України дають платникові податків право оскаржити виключно дії або бездіяльність і рішення податкових органів.

Разом з тим, згідно з п. 3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПСУ від 22.12.2010 р. № 984, акт – це службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків. Тобто акт перевірки не є рішенням контролюючого органу. На це звернув увагу і Вищий адміністративний суд України в Інформаційному листі від 30.11.2009 р. № 1619/10/13-09. При цьому ВАСУ зазначив: якщо предметом позову є скасування акта перевірки суб’єкта владних повноважень, то судам слід відмовляти у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 109 Кодексу адміністративного судочинства України, а відкрите провадження у справі належить закривати на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 КАСУ.

У зв’язку з цим краще оскаржити дії органу ДПС, вчинені ним при проведенні перевірки або складанні акта перевірки, або зобов’язати контролюючий орган вчинити певні дії.

Мова йде не про оскарження дій, які можуть бути формальною підставою для визнання факту проведення перевірки неправомірним (неповідомлення про перевірку, необгрунтованість її проведення), адже в результаті таке оскарження не призведе до поставленої мети, а саме: нівелювання висновків, викладених в акті. У цьому випадку слід оскаржити дії контролюючого органу в частині винесення необгрунтованих висновків до акта перевірки, формування висновків на підставі електронних баз даних або актів перевірки контрагентів без перевірки первинних документів і т.п..

При цьому платнику податків слід приділити найбільшу увагу тому, як довести, що висновки акту перевірки порушують його права, оскільки це визначальний аспект для прийняття судом справи до розгляду виходячи з положення ч. 1 ст. 2 КАСУ. Цим положенням визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі при здійсненні делегованих повноважень.

Згідно останнім тенденціям судової практики невиключною умовою для визнання дій податкового органу такими що порушують права суб’єкта господарювання, є коригування облікових даних останнього в електронних базах даних, ведення яких покладено на контролюючий орган на підставі акта перевірки без винесення відповідного рішення про визначення податкових зобов’язань. Платники податків аргументують свою позицію, яку підтримують і судові органи, тим, що фактично такі дії позбавляють їх права на самостійний розрахунок своїх податкових зобов’язань та їх коригування.

Так, аналізуючи пп. 14.1.156, 14.1.157, 54.3.2 ПКУ, які визначають поняття податкових зобов’язань платника податків, податкового повідомлення-рішення, а також обов’язки контролюючого органу самостійно визначати суму грошових зобов’язань, суди приходять до висновку, що внесення в облікові картки платника податків змін, не пов’язаних із зміною податкового навантаження (тобто податкової звітності, розшифровки результатів автоматизованого співставлення податкових зобов’язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України) з податку на додану вартість, можливе тільки на підставі або самостійно поданої декларації платника податку на додану вартість, або прийнятого контролюючим органом податкового повідомлення-рішення після закінчення строків його узгодження.

Таким чином, суди обгрунтовують позицію, згідно з якою самостійну зміну органом ДПС в електронних базах даних показників податкової звітності без зміни цих показників самим платником податків шляхом подання уточнюючих декларацій (розрахунків) порушує його права та інтереси, оскільки платник податків має право розраховувати на те, що задекларовані ним в податкових деклараціях показники відповідають показникам з централізованої бази даних податкової звітності. Згаданий спосіб доведення факту порушення прав платника податків були використані у справі № 2а-9943/12/2670.

Також суди визнають факт порушення прав платника податків, відзначаючи, що дії контролюючого органу полягають у нездійсненні однієї з передбачених законом дій за результатами перевірки, а саме в неприйнятті ні рішення, ні довідки, що ставить підприємства в правову невизначеність. Як зазначено, зокрема, в постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2012 р. у справі № 2а-7276/12/2670, такі дії контролюючого органу не тільки зачіпають законні інтереси платника податків, а й позбавляють його можливості оскаржити акт або визнати його незаконним. З вчинених дій (невинесення податкового повідомлення-рішення) можна зробити висновок, що контролюючий орган, визначаючи суми податкових зобов’язань платника податків, порушив його особисте право на самостійне їх декларування. Для цілей доказовості в судовому процесі такого порушення прав платника податків останній може використовувати акт звірки даних податкової звітності з даними, які містять електронні бази податкових органів.

Довівши факт порушення прав, платник податків повинен уважно сформулювати прохальну частина позовної заяви. Зокрема, позивач може просити суд визнати протиправними ті чи інші висновки акту перевірки (про визнання правочинів нікчемними, невизнання сум задекларованих податкових зобов’язань тощо). Наприклад, така вимога була задоволена Окружним адміністративним судом м. Києва у справі № 2а-8256/12/2670, рішення суду було залишено без змін судом касаційної інстанції.

Також позовні вимоги можуть стосуватися визнання протиправними дій органу ДПС про внесення до інформаційних баз даних про результати проведеної перевірки та зобов’язання вчинити дії щодо вилучення з баз даних інформації про результати проведеної перевірки (такі ж вимоги були задоволені судом по справі № 2а-661 / 12/2670).

Отже, платникам податків не слід ігнорувати факт складання контролюючим органом акта за результатами перевірки, навіть якщо на його підставі не винесено податкове повідомлення-рішення. Правильна схема захисту в таких ситуаціях допоможе суб’єкту господарювання домогтися вилучення неправомірних висновків акта перевірки, що дозволить залишити за собою статус добросовісного платника і контрагента. Також не виключено, що платник зможе використовувати отримане рішення суду в якості преюдиціального, якщо контролюючий орган колись-таки вирішить винести податкове повідомлення-рішення за епізодами, які вже розглядалися в оскаржених актах.

Юридичну правову допомогу Ви можете отримати у висококваліфікованих фахівців (юристів) юридичної фірми “Юріс-Консалт”

http://www.prostopravo.com.ua

Стаття опублікована у п`ятниця, 22.02.2013, у категорії Податки. Ви можете відслідковувати відповіді на цю статтю за допомогою RSS 2.0.

Написати відповідь


4 − = два