Бізнес колишнього подружжя: що і як ділити

На жаль, розірвання шлюбу з наступним розділом всього спільно нажитого майна між колишнім подружжям – явище не рідкісне. І якщо з розділом квартири, земельної ділянки, транспортного засобу або іншого рухомого майна все більш-менш ясно, то як розділити між колишнім подружжям бізнес – питання неоднозначне. Ситуація ускладнюється відсутністю чіткої законодавчої регламентації і усталеної судової практики. На що може розраховувати кожен з подружжя в такій ситуації?

Що ділимо?

Відразу обмовимося: мова, ні в якому разі, не йде про поділ майна підприємства. Згідно з пунктом 1 статті 66 Господарського кодексу України, «майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства».

Не будемо ми ділити і внесок до статутного капіталу, створений одним із подружжя. Так, статтею 12 Закону України «Про господарські товариства» встановлено, що власником майна, переданого товариству учасниками, є саме товариство. Відповідно, майно, внесене як внесок до статутного капіталу господарюючого суб’єкта, переходить у його власність і не є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У той же час, учасники господарського товариства, які передали товариству майно в якості внеску до статутного капіталу, наділяються корпоративними правами пропорційно номіналу таких внесків. Під корпоративними правами передбачають права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

З цього можна зробити висновок, що розподілу між подружжям підлягають корпоративні права. Однак і тут не все так просто. Адже корпоративні права являють собою сукупність майнових і немайнових прав, а стаття 61 Сімейного кодексу України прямо вказує, що об’єктом спільної сумісної власності може бути тільки майно.

Питання про розділ майна у вигляді акцій, частки (паю, частки) у фондах корпоративних господарських організацій вирішується залежно від виду юридичної особи, організаційно-правової форми його діяльності, характеру правовідносин подружжя з цим суб’єктом.

Розглянемо можливість розділу корпоративних прав подружжя на прикладі найпоширеніших організаційно-правових форм підприємств: акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, приватного підприємства.

Акціонерне товариство

Простіше всього справа обстоїть саме з акціонерним товариством.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про акціонерні товариства» акціонерне товариство – господарське товариство, статутний капітал якого розділений на певну кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями.

У відповідності зі ст. 6 Закону України “Про цінні папери та фондовий ринок” акція є іменним цінним папером, який посвідчує майнові права його власника (акціонера) щодо акціонерного товариства, а також немайнові права, передбачені законодавчими актами, які регулюють питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств.

Цінні папери, згідно статті 177 Цивільного кодексу України, є річчю. Тому акції можуть бути об’єктом права спільної сумісної власності і предметом поділу між подружжям, якщо, звичайно, вони були придбані в шлюбі, за спільні кошти подружжя.

Товариство з обмеженою відповідальністю

Товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, яке має статутний капітал, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами (ст. 50 Закону України «Про господарські товариства»). На відміну від акціонерного товариства, корпоративні права учасника товариства з обмеженою відповідальністю не посвідчуються акціями або іншими цінними паперами, а самі частки в статутному капіталі ТОВ не є об’єктами цивільних прав. Звідси складнощі, пов’язані з можливістю розділу корпоративних прав учасників ТОВ.

Потрібно сказати, що судова практика в цьому питанні дуже різнорідна. Так, в одних випадках суди задовольняли позови про поділ частки в ТОВ між подружжям у рівних частинах, в інших – про не включення частки в ТОВ в спільно нажите майно; у третіх – про компенсацію частини вартості частки другому з подружжя.

На нашу думку, практика поділу частки в ТОВ між подружжям є свідомо помилковою, адже суд не може своїм рішенням зобов’язати інших учасників ТОВ прийняти нового члена, а значить можливість виконання такого судового рішення досить сумнівна. Те ж саме можна сказати про виплату тому з подружжя, хто не є учасником ТОВ, частини статутного капіталу пропорційно половині частки його дружина, оскільки ми вже з’ясували, що статутний капітал є власністю господарського товариства, а не його учасників.

У той же час, Верховний суд у своїй Постанові Пленуму “Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11 від 21.11.2007 р. роз’яснив судам, що, виходячи зі змісту частини 2, 3 ст. 61 СК, якщо вклад до статутного фонду господарського товариства зроблено за рахунок спільного майна подружжя, в інтересах сім’ї, той із подружжя, хто не є учасником товариства, має право на поділ одержаних доходів. Крім того, при використанні одним з подружжя спільних коштів усупереч ст. 65 СК інший має право на компенсацію вартості його частки.

Зокрема, апеляційний суд Київської області у справі №22-ц-4523/12 22-ц/1090/6053/12 у своєму рішенні від 16 жовтня 2012 прийшов до висновку, що хоча внесок до статутного фонду господарського товариства не є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, і ні сам вклад, ні корпоративні права на засноване відповідачем ТОВ не підлягають поділу, позивачка має право на компенсацію в розмірі половини внеску відповідача до статутного фонду ТОВ.

Розглядаючи подібний позов, Печерський районний суд м. Києва у справі №2-747/12 відмовив позивачці у компенсації вартості корпоративних прав у ТОВ на тій підставі, що вона не надала суду доказів того, що внесок до статутного фонду був зроблений за рахунок спільних коштів подружжя, адже на той момент вони вже проживали роздільно і фактично шлюбні відносини між ними припинилися.

Таким чином, можна зробити висновок, що всі на що може розраховувати другий з подружжя при «розділі» корпоративних прав у ТОВ – це компенсація половини вартості внеску до статутного фонду такого товариства, за умови, що такий внесок був здійснений за рахунок спільних коштів подружжя і при цьому був порушений порядок відчуження спільного майна, встановлений статтею 65 СК.

Приватне підприємство

Що стосується такої організаційно-правової форми як приватне підприємство, то до недавнього часу практика у справах про його «розподіл» була однозначною і формувалася на підставі тієї ж Постанови Пленуму Верховного суду №11: «згідно з положеннями статей 57, 61 СК, ст. 52 ГК майно приватного підприємства чи фізичної особи – підприємця не є об’єктом спільної сумісної власності подружжя. Інший має право тільки на частку одержаних доходів від цієї діяльності ».

Сум’яття вніс Конституційний Суд України, який у своєму рішенні від 19.09.2012 року у справі за конституційним зверненням приватного підприємства “ІКІО” щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 Сімейного кодексу України прийшов до висновку, що статутний капітал і майно приватного підприємства є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

До такого висновку Конституційний Суд прийшов, грунтуючись на тому, що відповідно до статті 191 ЦК України підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності; до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки , будівлі, споруди, обладнання, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом, підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю, підприємство або його частина можуть бути об’єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів. Тобто зі змісту цієї статті випливає, що відносно підприємства як єдиного майнового комплексу або його частини можуть виникати цивільні права та обов’язки. Тому, на думку Конституційного Суду України, приватне підприємство (або його частина), засноване одним із подружжя, – це окремий об’єкт права спільної сумісної власності подружжя, в який входять усі види майна, у тому числі внесок до статутного капіталу і майно, виділене з їх спільної сумісної власності.

Правда, на даний момент в Єдиному державному реєстрі судових рішень не вдалося знайти жодного рішення про «розподіл» майна приватного підприємства між подружжям. Неясний і механізм реалізації такого права, оскільки законодавчо не встановлено, а ні одна з вищих судових інстанцій не давала своїх роз’яснень з цього приводу.

Враховуючи все вищевикладене, можна порадити подружжю врегулювати відносини, пов’язані зі вступом або установою одним з них господарського товариства або іншого суб’єкта господарювання на рівні договору, в якому, в тому числі, передбачити і механізми компенсації другому з подружжя його частки.

Думки

Андрій Осипов, адвокат, АО «Присяжний повірений»Спільною сумісною власністю подружжя можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби, грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнагромадження в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі, грошові суми та майно, що належать подружжю за іншими зобов’язальними правовідносинами, тощо.

Як правило, суд виробляє розділ майна подружжя в окремому провадженні, в разі, якщо такий поділ зачіпає інтереси третіх осіб; наприклад, коли майно є власністю селянського (фермерського) господарства, іншого суб’єкта підприємницької діяльності – юридичної особи, до складу співзасновників яких, крім подружжя і їх неповнолітніх дітей, входять і інші особи, або власністю житлово-будівельного чи юного кооперативу, член якого ще не повністю вніс свій пайовий внесок, у зв’язку з чим не набув права власності на відповідне майно, виділене йому кооперативом у користування.

При розподілі майна у вигляді акцій, частки у фондах корпоративних господарських організацій, враховується вид юридичної особи, організаційно-правової форми його діяльності, характеру правовідносин подружжя з цим суб’єктом. Згідно зі ст. 177 ЦК об’єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери. Згідно зі ст. 6 Закону України від 23 лютого 2006 N 3480-IV “Про цінні папери та фондовий ринок” акція є іменним цінним папером, який посвідчує майнові права його власника (акціонера) щодо акціонерного товариства, а також немайнові права, передбачені законодавчими актами, що регулюють питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств. Акції можуть бути об’єктом права спільної сумісної власності і предметом поділу між подружжям, якщо вони були придбані за їх спільні кошти.

Статтею 12 Закону України від 19 вересня 1991N 1576-XII “Про господарські товариства” встановлено, що власником майна, переданого йому засновниками і учасниками, є саме товариство. Внесок до статутного фонду господарського товариства не є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Виходячи зі змісту частини 2, 3 ст. 61 СК, якщо вклад до статутного фонду господарського товариства зроблено за рахунок спільного майна подружжя, в інтересах сім’ї, той із подружжя, хто не є учасником товариства, має право на поділ одержаних доходів. При використанні одним з подружжя спільних коштів усупереч ст. 65 СК інший із подружжя має право на компенсацію вартості його частки.

Відповідно до положень статей 57, 61 СК, ст. 52 ГК майно приватного підприємства чи фізичної особи – підприємця не є об’єктом спільної сумісної власності подружжя. Інший має право тільки на частку одержаних доходів від цієї діяльності.

Не відноситься до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди Страхові суми, одержані за обов’язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.

Виходячи з вище викладеного, можна зробити наступний висновок: «Якщо ви хочете захистити ваші корпоративні права при розділі майна, вам необхідно мати належні докази того, що корпоративні права, були придбані за кошти, які не підлягають поділу; такими засобами можуть бути кошти, що належать одному з подружжя особисто або отримані в результаті дарування. Можливі й інші варіанти».

Тетяна Сорокопуд, юрист, Правова група «Домініон»Слід зазначити, що чинне законодавство України на сьогоднішній день неоднозначно і недостатньо чітко регулює окремі питання корпоративного права, що на практиці призводить до неоднакового тлумачення норм матеріального права та неоднакового застосування судами корпоративного законодавства.

У зв’язку з цим, існують ряд питань корпоративного права, на які немає однозначної відповіді. Зокрема, це питання наступного змісту:

  1. Чи є корпоративні права об’єктом права спільної сумісної власності подружжя?
  2. Чи можливий «розділ» корпоративних прав?

Для того, щоб отримати відповіді на ці питання, необхідно визначити саму природу корпоративних прав.

Згідно з ч. 1 ст. 167 Господарського кодексу України (далі – ГКУ) корпоративні права – це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Аналізуючи дану норму, можна зробити наступний висновок: внесення грошових внесків засновниками товариства є одним із джерел формування майна цього товариства і включається в його статутний капітал як внесок, а засновник, в свою чергу, з моменту вчинення зазначених дій набуває корпоративні права, які включають в себе права: на управління справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, участь у розподілі прибутку товариства і одержання відповідної його частини, а також на отримання грошових коштів у разі ліквідації товариства у відповідності до чинного законодавства та при виході, зокрема з товариства з обмеженою відповідальністю, право на виплату вартості частини майна товариства, пропорційної його частці у статутному капіталі.

У ч. 1 ст. 61 Сімейного кодексу України (далі – СКУ) передбачено, що об’єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

З ч. 1 ст. 190 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ) випливає, що майном як особливим об’єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки.

Виходячи з норм чинного законодавства України майновим правом учасника будь-якого господарського товариства є право брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди), а також право на отримання грошових коштів у разі ліквідації товариства та право на виплату вартості частини майна товариства, пропорційної його частці в статутному капіталі, при виході учасника з товариства. У цій частині корпоративні права є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя і можуть бути розділені між подружжям. Дане твердження відповідає позиції Верховного Суду України, викладеною в п. 28 Постанови № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» (далі – Постанова ВСУ).

Також слід зазначити, що в господарських організаціях, де немає корпоративних прав, суди дотримуються іншої неоднозначної позиції з цього приводу.

Згідно п.29 Постанови ВСУ майно приватного підприємства чи фізичної особи-підприємця не є об’єктом спільної сумісної власності подружжя. Інший чоловік має право тільки на частку одержаних доходів від цієї діяльності.

У свою чергу, Конституційний суд України дотримується зовсім протилежної позиції. У резолютивній частині Рішення Конституційного суду України від 19 вересня 2012 року, прийнятого у справі №17-рп/2012 за конституційним зверненням приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 Сімейного кодексу України, зазначено: «В аспекті конституційного звернення положення частини 1 статті 61 Сімейного кодексу України слід розуміти так, що статутний капітал і майно приватного підприємства є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя ».

Враховуючи неоднозначну правову позицію двох найвищих судових органів, на наш погляд, слід дотримуватися правової позиції саме Конституційного суду України.

Оскільки, виходячи з положень ст. 150 Конституції України, до повноважень Конституційного Суду України належить, зокрема, офіційне тлумачення Конституції України та законів України. З питань, передбачених цією статтею, Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов’язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Юридичну правову допомогу Ви можете отримати у висококваліфікованих фахівців (юристів) юридичної фірми “Юріс-Консалт”

http://www.prostopravo.com.ua

Стаття опублікована у середа, 27.02.2013, у категорії Право, суди. Ви можете відслідковувати відповіді на цю статтю за допомогою RSS 2.0.

Написати відповідь


5 − один =