Практичні аспекти оформлення договору в сільськогосподарській сфері. Стягнення дебіторської заборгованості

Для підприємців питання заборгованості та її стягнення завжди було актуальним і додавало чимало головного болю. Тільки правильний підбір юридичного інструментарію, і його професійне використання може попередити ситуацію виникнення боргу або зробити процес стягнення вже наявного боргу максимально безболісним і вигідним для постраждалої сторони. Відправною точкою і основною “юридичною одиницею” цього питання вважається договір. Часто саме неналежне оформлення домовленостей сторін є джерелом неприємностей і розбіжностей. Для сільськогосподарських підприємств це особливо актуально, адже саме в цій сфері діяльності найчастіше використовуються такі операції як контрактація сільськогосподарської продукції, постачання та лізинг, потребують якісного правового оформлення.

Відразу відзначимо що, з точки зору законодавства, існує два основних поняття договору, закріплених у Цивільному Кодексі України (далі по тесту – ЦК України) і в Господарському Кодексі України (далі за текстом – ГК України). Так, ЦК України свідчить, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків (ст.626 ЦКУ). Одночасно, ГК України визначає договір як майново-господарські зобов’язання, які виникають між суб’єктами господарювання або між суб’єктами господарювання і негосподарюючими суб’єктами-юридичними особами (ст.179 ГК України).

Неважко помітити, що громадянське визначення договору носить основоположний характер, в той час, як господарська норма конкретизує і вносить додаткові характеристики – учасники договору завжди є суб’єктами господарської діяльності, а сам договір має певний майновий характер, тобто безпосередньо пов’язаний з отриманням сторонами матеріальних благ і вигод. Враховуючи, що всі, без винятків, компанії сільськогосподарської сфери та агропромислового комплексу відносяться до суб’єктів господарювання, далі в статті визначення договору буде розкриватися відповідно до господарського законодавства, як більш точного і доречного.

Суть господарського договору та його істотні умови

Отже, формальне поняття договору ми визначили, але чим же він є за своєю суттю? Фактично, договір – це сукупність правил, норм і положень, що регламентують співробітництво сторін. У теорії та практиці юриспруденції дані умови договору діляться на дві категорії: істотні і необов’язкові (додаткові, факультативні і т.д.).

До істотних умов завжди, незалежно від виду договору, відносяться предмет, ціна і термін.

Предмет – це те, щодо чого укладається договір. Наприклад, якщо мова йде про договір поставки сільськогосподарської продукції, то його предметом потрібно вважати обов’язок продавця передати покупцеві певну кількість цієї продукції, зазначеної деякими родовими ознаками, що дозволяє відрізнити її від будь-якої іншої, а покупець зобов’язаний її прийняти і оплатити. Відправною точкою для визначення предмета договору може послужити норма законодавства, що регулює відповідні правовідносини. Наприклад, ч.2 ст.272 ЦКУ закріплено, що за договором контрактації виробник сільськогосподарської продукції зобов’язується передати заготівельному (закупівельному) або переробному підприємству чи організації вироблену ним продукцію у строки, кількості, асортименті, передбаченими договором, а контрактант зобов’язується сприяти виробникові у виробництві зазначеної продукції, прийняти і оплатити її. Безумовно, в інших положеннях договору предмет, загалом визначений у законодавстві, потребує деталізації та адаптації під потреби конкретних відносин.

Ціна – це вартість, яку покупець повинен сплатити продавцю. У деяких випадках, до ціни договору можна віднести і порядок розрахунків.

Термін – це часовий проміжок, протягом якого сторони повинні виконати передбачені договором зобов’язання. Він може бути визначений як календарний проміжок (місяць, півроку, рік або кілька років) або як точна дата. Небезкорисним на практиці є формулювання, яке говорить про те, що незалежно від точних термінів, зазначених у договорі, він є дійсним до повного виконання сторонами своїх зобов’язань.

Для специфічних договорів інші положення можуть бути визначені законом як істотні. В одних випадках, наприклад для лізингових відносин, істотними є умови про порядок і періодичності оплати лізингових платежів. В інших – асортимент та/або якість товара.Сторони, що укладають договір, можуть самостійно визначати істотні для них умови, якщо вони не суперечать вимогам законодавства, що регулює ці відносини.   Недотримання правил використання істотних умов договору тягне за собою визнання його неукладеним (ст.181 ГК України). Неукладений договір – це такий, який вважається таким, що не відбувся, таким, якого ніколи не було і він не може створювати для сторін жодних зобов’язань, крім зобов’язання повернути один одному все отримане за договором раніше (за наявності такої потреби).

Таким чином, укладеним вважається договір, в якому визначено положення про предмет, термін і ціна, а також інші умови, якщо вони є суттєвими в силу закону або домовленістю сторін.

Однак перераховані умови – це лише необхідний мінімум. У договорі можуть використовуватися інші, необов’язкові умови, що включають в себе вимоги до доставки та/або зберігання товару, страхування ризиків сторін, моменту переходу права власності, порядку прийняття товару за кількістю та якістю, відповідальності за порушення взятих зобов’язань та інші.

Тут у нас з’являється головне «але» – умови, як істотні, так і необов’язкові, не володітимуть регулюючою силою, якщо сторони не мають волі та наміру їх виконувати. Саме тому для стимулювання контрагента до належного виконання зобов’язань і захисту від можливих порушень з його боку, при складанні договірної документації варто подбати про забезпечення виконання зобов’язань. Для цього кваліфікованими юристами використовуються такі правові інструменти як санкції, які «натякають» контрагенту на вигідність повноцінного і своєчасного виконання зобов’язань і передбачають компенсацію для постраждалої сторони, якщо порушення, всупереч усьому, сталося.

Існує цілий ряд таких санкцій, але ми розглянемо найефективніші для сільськогосподарської сфери. Уявімо, що ваш контрагент порушив свої зобов’язання за договором. Які механізми починають діяти в даному випадку? І що ми повинні передбачити для захисту своїх інтересів? Найбільш ефективними санкціями в даному випадку є компенсація збитків, оперативно-господарські санкції та неустойка (штраф, пеня).

Збитки

Збитками вважаються витрати, понесені постраждалою стороною, а також втрата або пошкодження майна і неодержані нею доходи (ст.224 ГК України). Якщо між порушеними контрагентом зобов’язаннями і виникненням збитків існує причинно-наслідковий зв’язок, такі збитки підлягають компенсації в повному обсязі.

Наприклад, між підприємством «А» та підприємством «Б» укладено договір оренди або купівлі-продажу сільськогосподарської техніки. Підприємство «А», розраховуючи на отримання техніки в обумовлений договором термін, укладає з підприємством «С» договір на передпосівний обробіток земельної ділянки. Однак, підприємство «Б» не постачає техніку в зазначений термін, внаслідок чого «А» не може вчасно приступити до надання послуг на користь «С», через що змушений сплатити істотний штраф. Суму цього штрафу «А» має право вимагати з «Б», у тому числі через судові інстанції.

Безумовно, застосування компенсації збитків, як форми санкції, пов’язане з деякими труднощами, оскільки для її використання необхідний аргументований доказ розміру збитків та прямого зв’язку між порушенням зобов’язання і заподіяними збитками. Найчастіше цей зв’язок є гранично неочевидний і його складно довести.

Для спрощення цієї процедури, перед укладанням договору сторони можуть самостійно передбачити розмір можливих збитків у фіксованій сумі або процентному співвідношенні (ст.225 ГК України). Також, формулюючи такого роду санкцію, юрист повинен бути гранично уважний, щоб не прирівняти цю відповідальність до пені або штрафу, що може розцінюватися судом як подвійна відповідальність.

Оперативно-господарські санкції

Не сама «популярна» форма відповідальності, яка незаслужено рідко використовується. Законодавство (ст.235 ГК України) визначає її як засіб оперативного впливу на правопорушника з метою припинення та попередження подальших порушень зобов’язань. Величезною перевагою санкцій даного виду є можливість їх реалізації в односторонньому порядку, без необхідності узгодження з стороною яка порушила. Але для цього формулювання положення про застосування оперативно-господарських санкцій повинне бути гранично чітким, яке виключає множинне тлумачення.

Практикуються різні види оперативно-господарських санкцій, в числі яких: одностороння відмова постраждалої сторони від договору (без сплати будь-яких штрафів), відмова від прийняття постраждалою стороною подальших зобов’язань, встановлення додаткових гарантій, відстрочення відвантаження товару і т.п. Зазначений у законодавстві перелік не є вичерпним. Сторони можуть самостійно розробляти відповідні для них опертивно-господарські санкції, але з обов’язковим роз’ясненням у договорі, що це ніщо інше, а саме оперативно-господарські санкції.

Неустойка

Найпоширеніший вид санкції за порушення зобов’язань, існує вона у вигляді штрафу та пені. Зазначимо відразу, що в юридичних колах точне визначення неустойки вже довгий час викликає розбіжності. Так ст.230 ГК України, визначаючи штрафні санкції в грошовій формі, перераховує: неустойка, штраф, пеня. Однак з норм ЦК України випливає, що штраф і пеня – це підвиди неустойки, самостійно неустойка, як санкція, не розглядається. Саме тому питання про одночасне стягнення штрафу та пені довгий час було спірним. Опоненти подібного підходу (найчастіше відповідачі у справах про стягнення боргів і санкцій) вважали, що в даному випадку виразно відчувається порушення принципу неможливості подвійної відповідальності, адже і штраф і пеня – різновиду неустойки. І нерідко суди першої та апеляційної інстанції підтримували дані аргументи і застосовували тільки один з двох видів відповідальності. Крапку в цій дискусії поставили Вищий господарський суд України та Верховний Суд України, роз’яснивши, що пеня і штраф є окремими видами відповідальності, зазначеними власними характерними ознаками і роздільним регулюванням, і можуть застосовуватися паралельно. І, проте, певні різночитання на цей рахунок серед судів першої інстанції, особливо регіональних, все ще існують, тому позитивний для кредитора результат в подібному спорі залежить від рівня закріплення позначених санкцій у договорі та професійності судово-юридичного супроводу.

Пропонуємо визначити, чим саме різняться штраф і пеня і як вони регулюються.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання (ч.2 ст.549 ГК України). Штраф – це завжди точно фіксований відсоток або певна сума, яка нараховується порушнику одноразово після порушення зобов’язання. Наприклад, норма про штраф у договорі може звучати так: «За порушення або неналежне виконання цього зобов’язання, винна сторона сплачує іншій стороні неустойку у формі штрафу розміром 10% від невиконаного або неналежним чином виконаного зобов’язання».

Штраф може застосовуватися як до грошових, так і негрошових зобов’язань. Наприклад, за порушення терміну поставки або відвантаження товару, розмір штрафу може бути прив’язаний до вартості непоставленого або поставленого з запізненням товару.

Точний розмір штрафу неодмінно має бути визначений відповідною статтею в договорі, інакше його застосування стане сумнівним – актуальна судова практика свідчить, що без визначення договором штрафи застосовуються тільки у випадку, якщо вони передбачені нормою законодавства, що трапляється вкрай рідко.

Так, наприклад, конкретний розмір штрафу передбачено законодавством для відносин контрактації у вигляді штрафу у розмірі п’яти відсотків вартості неприйнятої продукції, враховуючи надбавки і знижки, а також відшкодовує завдані виробникові збитки, а щодо продукції, яка швидко псується, – повну її вартість.

У багатьох інших випадках, коли законодавством штраф не визначений настільки чітко, як для контрактації, його визначення залежить від того, як він прописаний в конкретному договорі.

Пеня також встановлюється у відсотках від несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання, але нараховується не одноразово, а за кожен день прострочення. Так само дуже важлива відмінність від штрафу полягає в тому, що пеня застосовується тільки до грошових зобов’язань.

Як правило, розмір пені визначають і обчислюють у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України. І це не випадково: на відміну від штрафу, максимальний розмір пені обмежений якраз подвійною обліковою ставкою НБУ. Звичайно, сторони можуть передбачити більший розмір для пені, але в судовому порядку її стягнути понад подвійної облікової ставки навряд чи вийде – це вже сформована позиція судів вищих інстанцій. Додатковим обмеженням у контексті пені є термін її нарахування. Пеня, за загальним порядком, нараховується тільки протягом наступних за порушенням 6 місяців. Однак цей термін може – і вкрай рекомендується це передбачити – бути продовженим за згодою сторін. Якщо ніякого застереження про термін нарахування пені у договорі не передбачено, вона нараховується на вимогу законодавства протягом 6 місяців.

Зверніть увагу, і штраф і пеня обмежені в терміні позовної давності. Тобто, термін, коли постраждала сторона може звернутися до суду, обмежений. Цивільним кодексом України цей термін встановлено у вигляді одного року. Пропуск строку може послужити відмовою у прийнятті позову до судочинства і вимагає якісної аргументації в частині причин прострочення позовної давності.

Інші застосовувані санкції

Окрім штрафу та пені, існують дві інші грошові санкції, які мають особливий характер і вимагають до себе уваги – це інфляційні збитки і відсоток за користування чужими коштами.

Природа відсотка за користування чужими коштами полягає в наступному: гроші, які вам винен ваш контрагент, після виконання вами всіх своїх зобов’язань фактично є вашими і належать вам. Якщо контрагент їх не платить або заплатив не повністю, вважається, що він користується вашими грошовими коштами в своїх інтересах, а ви, відповідно, такої можливості позбавлені. За це, за законом, порушник повинен заплатити 3% річних від суми грошового боргу. Розмір відсотка може бути збільшений (або зменшений) без будь-яких обмежень за наявності відповідного пункту в договорі.

Інфляційні збитки розуміють зміну «вартості» грошей або їх знецінення залежать від природних економічних процесів у державі. Внаслідок цього, якщо вам винні були 1 тис. грн. і повернули її через рік, то «вартість» цієї 1 тис. грн. зменшується. Для того щоб компенсувати дану різницю, сума основної заборгованості підлягає коригуванню з урахуванням так званого індексу інфляції, який встановлюється компетентним державним органом для кожного місяця календарного року.

Підіб’ємо підсумок: якщо ваш контрагент порушує свої зобов’язання, а у вас на руках є договір, укладений з дотриманням вищевказаних формальностей і вимог, ви маєте право стягнути суму, що комплексно складається з основної заборгованості, відкоригованої з урахуванням індексу інфляції, пені, штрафу та 3% річних, а також застосувати передбачені в договорі оперативно-господарські санкції.

Автор: Максим Медецький, юрист, група компаній “Гарантія”
Джерело: Кrestongroup.com

Стаття опублікована у середа, 30.10.2013, у категорії Право, суди. Ви можете відслідковувати відповіді на цю статтю за допомогою RSS 2.0.

Написати відповідь


сім × = 49

--


Календар публікацій

Жовтень 2013
П В С Ч П С Н
« Сер   Лис »
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031