Публічна інформація: вивчення нової категорії

У заключній частині узагальнення практики застосування адмінсудами положень закону “Про доступ до публічної інформації”, здійсненого Вищим адміністративним судом, йдеться про “тест”, за допомогою якого можна визначити чи є публічна інформація відкритою або доступ до неї обмежений. Крім того, запропонована частина документа містить приклади неоднозначної судової практики у цій категорії справ та інформацію про деякі аспекти встановлення їх предметної і територіальної підсудності.

«Трискладовий тест»

Особливої ​​уваги заслуговує практика застосування адміністративними судами положень ст.6 закону «Про доступ до публічної інформації», оскільки ця норма визначає критерії обмеження доступу до публічної інформації.

Згідно ч.2 цієї статті обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: «виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні».

Ці вимоги називають «трискладовим тестом», який повинна пройти публічна інформація для того, щоб визначити чи є вона відкритою. За умови наявності всіх трьох підстав доступ до інформації може бути обмежений.

Згідно ч.5 ст.6 закону «не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, про умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена , по батьковы фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно »за умови, що оприлюднення або надання такої інформації може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину.

Не належать згідно ч.6 ст.6 закону «до інформації з обмеженим доступом відомості, зазначені у декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру, оформленої за формою і в порядку, що встановлені законом «Про засади запобігання та протидії корупції», крім відомостей, зазначених у абзаці другому частини 2 статті 12 даного закону».

Як свідчать матеріали розглянутих судами справ, судова практика щодо відкритості інформації, яку містять рішення органів місцевого самоврядування про надання державного майна у власність або користування, є неоднозначною.

Так, у справі за позовом ТОВ «Берекет-М» до Сімферопольської міської ради Автономної Республіки Крим про визнання протиправними дій останнього щодо відмови надати рішення, прийняті на засіданнях сесії, про передачу майна (земельної ділянки) у власність та користування і про зобов’язання Сімферопольського міського ради АРК надати запитувані рішення протягом п’яти робочих днів з дня набрання чинності рішення суду Севастопольський апеляційний адмінсуд зазначив, що в запитуваних позивачем рішеннях міститься інформація про фізичних та юридичних осіб, а саме: прізвища, імена, по батькові, адреса, за якою знаходиться належне їм на праві власності нерухоме майно, розміри земельних ділянок, виділених у власність, розташування земельних ділянок, які тепер вже можуть бути приватною власністю. Відповідач не має права надавати таку інформацію без згоди осіб, яких вона стосується. Тобто суд визначив, що інформація, що міститься в рішеннях ради, є конфіденційною (визначення Севастопольського апеляційного адмінсуду від 22.11.2011, реєстраційний номер в Єдиному державному реєстрі судових рішень – 22148764).

У той же час у справі за позовом особи до Могилів-Подільської міської ради, могилів-подільському міському голові про визнання протиправною бездіяльність, зобов’язання вчинити дію і відшкодування завданих збитків суди дійшли висновку, що інформація, яку містять копії договорів оренди земельної ділянки, укладених між Могилів-Подільським міською радою і Могилів-Подільським районним споживчим товариством, підприємством «ІНКООП», споживчим товариством «Шанс», не є конфіденційною, а вимоги позивача про надання запитуваної ним інформації є обгрунтованими і такими, що підлягають задоволенню, оскільки не було встановлено жодних обставин щодо того, що оприлюднення або надання такої інформації могло б завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочинів (визначення Вінницького апеляційного адмінсуду від 23.08.2012, №25770289).

Втрата значення

Також труднощі бувають під час вирішення справ, в яких спір виникає щодо статусу інформації про доходи осіб, які працюють в органах державної влади або місцевого самоврядування. Суди переважно вважають, що така інформація є конфіденційною. Проте має місце і інша позиція (постанова Одеського апеляційного адмінсуду від 28.02.2012, № 22350330). Це пов’язано з неузгодженістю законодавства, яке по-різному визначає поняття конфіденційної інформації.

Згідно ч.1 ст.7 закону «конфіденційна інформація – інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб’єктів владних повноважень, і яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в частині першій і другій справжнього закону».

У розумінні ч.2 ст.21 закону «Про інформацію» «конфіденційної є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб’єктів владних повноважень».

Визначення, наведене в законі «Про інформацію», ширше. Даний закон, на відміну від закону «Про доступ до публічної інформації», до конфіденційної інформації відносить відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Визначаючи інформацію про особу як конфіденційну, суди посилаються на положення законів «Про інформацію», «Про захист персональних даних».

Однак у зв’язку з прийняттям законів «Про доступ до публічної інформації» та «Про захист персональних даних» закон «Про інформацію» втратив значення базового закону в сфері інформаційного законодавства.

Посилання на положення закону «Про захист персональних даних» також невиправдане, адже відповідно до ч.3 ст.5 даного акту допускається можливість заборони законом віднесення персональних даних певних категорій громадян або їх (персональних даних) до вичерпного переліку до інформації з обмеженим доступом. Таким законом є, зокрема, закон «Про доступ до публічної інформації», в ч.5 ст.6 якого визначається перелік персональних даних фізичних осіб, які заборонено відносити до інформації з обмеженим доступом. Так, не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, про умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно.

Враховуючи вищевикладене, у відносинах, пов’язаних із забезпеченням права на доступ до публічної інформації, остання повинна визнаватися конфіденційною відповідно до закону «Про доступ до публічної інформації». Отже, публічна інформація про осіб, які отримали державне та комунальне майно у власність або користування, про розмір оплати праці та інших виплат з бюджетів усіх рівнів не є інформацією з обмеженим доступом.

Визначення підсудності

Аналіз положень закону «Про доступ до публічної інформації» щодо конфіденційної інформації дає підстави виділити наступні її ознаки: встановлювати конфіденційність публічної інформації та визначати порядок її поширення можуть тільки фізичні і юридичні особи; суб’єкти владних повноважень не наділені правом відносити інформацію до конфіденційної; публічна інформацію не може бути віднесена до конфіденційної у випадках, визначених законом (чч.1 і 2 ст.13 закону); у випадках, встановлених законодавством, може не бути обмежено доступ до певної інформації, в тому числі конфіденційної (чч.5 і 6 ст.6 закону).

Юрисдикція адмінсудів поширюється на будь-які спори про оскарження рішень, дій чи бездіяльність розпорядників публічної інформації, що виникають у правовідносинах, врегульованих законом «Про доступ до публічної інформації», у тому числі якщо відповідачем у такому спорі є не суб’єкт владних повноважень, оскільки ч.3 ст .23 закону встановлено, що оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до КАС.

Предметна підсудність справ, в яких відповідач як розпорядник публічної інформації не є суб’єктом владних повноважень, визначається з урахуванням положень ч.5 ст.18 цього кодексу, а саме за вибором позивача.

Якщо відповідачем у такій справі є органи місцевого самоврядування або орган державної влади, то предметна підсудність визначається за загальними правилами, встановленими ст.18 КАС.

Територіальна підсудність адмінсправ визначається за правилами ст.19 КАС. Відповідно до ч.1 цієї статті адмінсправи вирішуються адмінсудом за місцем знаходження відповідача.

Справи з приводу оскарження актів індивідуальної дії, дій і бездіяльності суб’єктів АСТН повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об’єднань), вирішуються за вибором позивача адмінсудом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи – позивача або адмінсудом за місцезнаходженням відповідача (ч.2 ст.19 КАС). Отже, за цими правилами визначається територіальна підсудність справ, в яких відповідачі – суб’єкти владних повноважень, які є розпорядниками публічної інформації.

Справи, в яких відповідач – розпорядник публічної інформації, який не є суб’єктом владних повноважень, територіально підсудні за місцем знаходження відповідача (ч.1 ст.19 КАС).

На стадії відкриття провадження у такій справі необхідно з’ясувати, яку інформацію не надано позивачу, і якщо це публічна інформація, то такий спір у будь-якому випадку підлягає юрисдикції адмінсудів незалежно від відповідача у спорі, навіть якщо інформація не є публічною, але позивач суб’єктивно представляє її такою .

Тому суд, встановивши, що запитувана інформація не є публічною в розумінні закону або відповідач не є розпорядником такої інформації, повинен відмовити в позові.

«Конфіденційні» аспекти

Судам під час розгляду справ слід в першу чергу визначати, чи є запитувана інформація публічною, з урахуванням законодавчого визначення поняття публічної інформації (ст.1 закону).

Якщо запит про надання публічної інформації є фактично зверненням (заявою, клопотанням) про надання інформації за законом «Про звернення громадян», то в такому випадку судам необхідно відмовляти у задоволенні позову щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників публічної інформації.

Суди також повинні відмовляти в задоволенні позову, пред’явленого з вимогою про оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників публічної інформації щодо її ненадання, якщо під час судового розгляду буде встановлено, що позивач зажадав у відповідача інформацію відповідно до законів «Про інформацію», «Про звернення громадян»  на тій підставі, що право позивача на отримання публічної інформації не порушено.

У разі заяви позову про оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників публічної інформації щодо ненадання такої інформації позивач не може за правилами ч.1 ст.51 КАС змінити позовні вимоги і зажадати від суду вирішити питання про неотримання інформації відповідно до законів «Про інформацію» і «Про звернення громадян», оскільки в такому випадку це – не зміна предмета чи основи позову, а пред’явлення позову з новими вимогами, юрисдикція якої визначається за загальними правилами, встановленими КАС.

Спори про надання публічної інформації, створеної під час виконання органами слідства та прокуратури владних процесуальних функцій, не підлягають юрисдикції адмінсудів в разі, якщо кримінально-процесуальним законодавством передбачено можливість розгляду таких спорів. В іншому випадку рішення цих суперечок належить до компетенції адмінсудів.

Повідомлення запитувача інформації про можливість ознайомитися з запитуваною інформацією на сайті розпорядника публічної інформації суперечить ч.2 ст.22 закону, відповідно до якої відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути отримана запитувачем із загальнодоступних джерел, вважається протиправною відмовою в наданні інформації, оскільки офіційний сайт є загальнодоступним джерелом.

У законі «Про доступ до публічної інформації» наводяться визначення конфіденційної і таємної інформації та перелік службової інформації. Визначення конфіденційної інформації в законі «Про інформацію» – більш широке в порівнянні з визначенням, даним у законі «Про доступ до публічної інформації».

Розпорядники публічної інформації під час віднесення її до інформації з обмеженим доступом повинні застосовувати приписи закону «Про доступ до публічної інформації», адже публічна інформація буде інформацією з обмеженим доступом лише у випадках, передбачених даним актом, норми якого є спеціальними порівняно з нормами закону «Про інформацію».

Встановлювати конфіденційність публічної інформації та визначати порядок її поширення можуть лише фізичні та юридичні особи; суб’єкти владних повноважень не наділені правом відносити інформацію до конфіденційної; публічна інформація не може бути віднесена до конфіденційної у випадках, визначених законом (чч.1 і 2 ст.13) ; у випадках, встановлених законодавством, може бути не обмежений доступ до певної інформації, в тому числі віднесеної до конфіденційної законом «Про інформацію» (ч.5 і 6 ст.6).

Стаття опублікована у четвер, 21.11.2013, у категорії Право, суди. Ви можете відслідковувати відповіді на цю статтю за допомогою RSS 2.0.

Написати відповідь


вісім − 3 =

--


Календар публікацій

Листопад 2013
П В С Ч П С Н
« Жов   Гру »
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930