Юридична компанія

Юріс-Консалт

Листом від 26 грудня 2013 № 01-06/1862/2013 Вищий господарський суд доповнив інформаційний лист №01-06/606/2013 «Про Закон «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Зокрема, роз’яснено, що до оскаржуваних визначень належать і ухвали про відмову у прийнятті заяви про порушення справи про банкрутство та про повернення заяви про порушення справи про банкрутство, а також визначення, що стосуються процедури досудової санації, а саме про:

- повернення заяви про затвердження плану досудової санації;

- затвердження плану досудової санації;

- відмову в затвердженні плану досудової санації.

Лист доповнено нормою, яка встановлює, що у разі оскарження судових рішень, які опосередковують рух справи про банкрутство (ухвали про порушення провадження, про введення процедури санації, про затвердження плану санації, про визнання боржника банкрутом і т.д.), провадження у справі про банкрутство підлягає призупиненню відповідно ст. 79 ГПК. У разі ж скасування зазначених судових рішень, в тому числі визначення про припинення провадження у справі, про відмову в порушенні справи про банкрутство, справа (заява) передається на розгляд (новий розгляд) до відповідного господарського суду в іншому складі суду.

Якщо ж скасовуються інші судові рішення, то справа передається на розгляд до відповідного суду в іншому складі суду тільки у відповідній частині (наприклад, в частині розгляду грошових вимог кредитора, розгляду заяви про визнання угоди недійсною і т.д.). Після розгляду (нового розгляду) справи у відповідній частині іншим складом суду, ці матеріали приєднуються до основної справи для подальшого розгляду.

ВГСУ вказав, що враховуючи стислі строки вчинення процесуальних дій у процедурі розпорядження майном боржника, суд у разі невиконання або неналежного (зокрема, несвоєчасного) виконання розпорядником майна своїх обов’язків (розгляд заяв кредиторів про грошові вимоги до боржника, аналіз фінансово-господарської діяльності боржника, проведення інвентаризації майна боржника та визначення його вартості і т.д.) повинен за клопотанням комітету кредиторів, органу, уповноваженого управляти державним майном (для держпідприємств і підприємств, у статутному капіталі яких частка держвласності перевищує 50%) або з власної ініціативи припинити повноваження розпорядника майна і призначити нового розпорядника майна відповідно до абзацу 4 частини 1 ст. 114 Закону.

Якщо боржник не надає розпоряднику майна необхідну для здійснення його повноважень інформацію та фінансово-бухгалтерську документацію або не сприяє у проведенні інвентаризації майна, суд повинен застосувати частину 12 ст. 22 Закону.

Після офіційного оприлюднення ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство всі кредитори мають право подавати заяви з грошовими вимогами до боржника, що виникли до порушення провадження у справі про банкрутство, у порядку ст. 23 Закону незалежно від настання строку виконання зобов’язань. При цьому після включення таких вимог до реєстру вимог кредиторів на ці вимоги поширюється дія мораторію на задоволення вимог кредиторів.

У визначенні судом розміру вимог кредитора, забезпечених майном боржника, повинна прийматися оцінка майна, узгоджена сторонами у відповідному договорі застави (іпотеки). Що стосується черговості задоволення вимог кредиторів, пов’язаних із сплатою штрафних санкцій, то такі вимоги стосуються всіх кредиторів незалежно від забезпеченості їх грошових вимог.