Медіація у виконавчому провадженні. Як її застосовувати?

Кожній особі в Україні гарантоване право на захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Захист свого права особа здійснює на свій розсуд, самостійно обираючи той чи інший засіб. Найпоширеніший засіб захисту – судовий. А оскільки судовий розгляд потребує багато часу та зусиль, необхідно активніше запроваджувати альтернативні засоби вирішення цивільно-правових спорів. В Україні такі засоби, на жаль, не дуже популярні. Причина цього – перш за все недостатня обізнаність учасників цивільного обороту про наявність та порядок застосування альтернативних засобів вирішення спорів, а також їхні переваги перед іншими засобами захисту.

Водночас треба пам’ятати, що винесення судового рішення не завжди є фінальною точкою в судовому розгляді. У більшості випадків без вчасного та належного виконання судового рішення воно залишається папірцем, що жодним чином не впливає на правові відносини.

Виконавче провадження, таким чином, є особливою, надважливою стадією судового захисту порушених та оспорюваних прав. Слід зазначити, що показник виконання судових рішень в Україні складає близько 30%, а отже, є кричущо низьким. Зрозуміло, що за таких показників особи, які мають необхідність звернутися до виконавчої служби за виконанням на свою користь судового рішення, повинні замислитися про використання альтернативних засобів вирішення спорів (захисту прав та інтересів) і в процесі виконання судового рішення.

Нова редакція Закону України “Про виконавче провадження”, як і попередня, передбачає право сторін укласти мирову угоду про закінчення виконавчого провадження, яка визнається судом. Таке право передбачене ст. 12 “Права і обов’язки сторін та інших учасників виконавчого провадження”.

Якщо в процесі виконання стягувач і боржник вирішать укласти мирову угоду, виконавче провадження підлягає закінченню, що передбачено ст. 49 Закону “Про виконавче провадження” в редакції 2010 р.

Необхідно зауважити, що мотивування або заохочення сторін до укладення мирової угоди не є обов’язком державного виконавця. Водночас укладення мирової угоди, а отже, і примирення сторін мають неабияке соціальне значення. Адже хоча спір і отримав судове вирішення, він все ще існує, про що свідчить сама необхідність звернення до державної виконавчої служби для примусового виконання судового рішення.

Крім того, іноді особи звертаються до суду за захистом свого права із вимогою, виконати яку у примусовому порядку неможливо. Адже державний виконавець діє у спосіб та у межах повноважень, наданих йому законом. І якщо закон не містить способу виконання тієї чи іншої вимоги, то і примус в цьому разі малоефективний. Тож очевидно, що використання посередництва (медіації) на цьому етапі є не тільки можливим, але й бажаним.

Медіація є позасудовим засобом вирішення спорів із залученням професійного посередника (медіатора), який допомагає сторонам спору проаналізувати конфліктну ситуацію таким чином, щоб вони змогли самостійно обрати варіант рішення, який відповідатиме їхнім інтересам і задовольнить їхні потреби.

Медіація передбачає спілкування віч-на-віч у присутності третьої особи – медіатора. Сторони конфлікту зберігають повний контроль над ситуацією, а кваліфікований та досвідчений посередник і знавець процедури проводить їх через медіацію, що дозволяє досягти спільного рішення. Коли пристрасті вирують, “човникова дипломатія”, тобто чергове індивідуальне спілкування медіатора то з однією, то з іншою стороною, дозволяє дійти згоди.

В Україні можна знайти чимало традицій, пов’язаних із застосуванням несудових засобів вирішення спорів. Так, у Запорізькій Січі важливі зібрання, наприклад військові ради, проходили “в колі”. Обговорення питань у колі продовжувалося доти, доки громада не доходила консенсусу, прийнятного для всіх її членів. У ХV-XVI сторіччях на території Руського воєводства були розповсюджені процедури “полюбовного примирення” за участі суперарбітра, що використовувалися для розв’язання конфліктів між шляхтичами. Тож інститут медіації, що набуває сьогодні все більшого поширення в Україні, не є принципово новим, він історично обумовлений.

Основною відмінністю медіації від інших способів вирішення конфліктів є те, що вона не зосереджується на пошуку та доведенні правоти тієї чи іншої сторони. Метою медіації є досягнення консенсусу, спільного рішення, що буде прийнятним і бажаним для обох сторін. Це є безумовною перевагою застосування медіації у процедурі виконавчого провадження, адже на цьому етапі вирішення спору вже є судове рішення, що підтверджує юридичну правоту однієї зі сторін.

Якщо говорити про саму процедуру медіації, слід зазначити, що вона не передбачає усталених схем та правил. Проте виокремлюють її основні принципи: добровільність, неупередженість, нейтральність, конфіденційність, гнучкість, прозорість та інформативність.

Перевагами застосування медіації є: сама процедура, яка дужа прозора та демократична; можливість обрати медіатора на підставі власних побажань, його професійного досвіду та спеціалізації; конфіденційність. Крім того, медіація дозволяє вирішувати конфлікти на будь-якій стадії, навіть на стадії примусового виконання судового рішення, коли із суто юридичного погляду конфлікт вже вирішено, але з людського (психологічного) – суперечка ще вирує, або й більше – перейшла у фазу майже фізичного протистояння сторін.

Обставини, за яких сторони виконавчого провадження можуть знайти спільні інтереси, невичерпні. Досвідчений медіатор може допомогти сторонам розширити поле переговорів і знайти точки перетину для досягнення взаємної згоди, при цьому кожна зі сторін буде впевнена у правильності свого вчинку. Результатом вдалої медіації у виконавчому провадженні стає мирова угода.

Мирова угода у виконавчому провадженні – це договір сторін про умови закінчення виконавчого провадження, що підлягає визнанню судом (ст. 372 Цивільного процесуального кодексу України) або затвердженню судом (ст. 121 Господарського процесуального кодексу України). Водночас суд має право перевірити і не визнати мирову угоду, якщо вона суперечить закону або порушує права чи свободи інших осіб (ст. 372 ЦПКУ).

Як бачимо, є всі процесуальні можливості для широкого застосування медіації у виконавчому провадженні. І хоча в тексті Закону ми не зустрінемо слова “медіація” або “посередництво”, сторонам та їх представникам бажано розглянути можливість застосування альтернативних засобів вирішення спорів для досягнення бажаного результату у процедурі примусового виконання судових рішень.

Ольга КІЛЬДЮШКІНА (Правовий тиждень, № 12-13, 5 квітня 2011)

Стаття опублікована у четвер, 14.04.2011, у категорії Право, суди. Ви можете відслідковувати відповіді на цю статтю за допомогою RSS 2.0.

Написати відповідь


6 + п'ять =