Ризики спільного інвестування

За допомогою спільного інвестування фізичні та юридичні особи передають грошові кошти професійним управителям з метою їх наступного інвестування в цінні папери, нерухомість тощо. І хоча потенційні ризики зазначаються в інвестиційній декларації Інститутів спільного інвестування (далі -ІСІ), нормативно-правові акти, що регламентують діяльність зі спільного інвестування, не приділяють належної уваги цьому питанню. Враховуючи те, що інвестиційні декларації більшості ІСІ однакові за змістом, для інвестора, який приймає рішення про вибір ІСІ, категорія ризику набуває особливої актуальності. Адже акціонерами (учасниками) ІСІ є широке коло осіб, які, як правило, не мають фундаментальних знань у сфері фондового ринку, а отже, не здатні належно оцінити можливі ризики, пов’язані зі спільним інвестуванням.

Категорія ризику становить предмет дослідження багатьох наук: філософії, економічної науки, юриспруденції, соціології, медицини. Кожна з них розглядає ризик, використовуючи власні підходи і методи, під своїм кутом зору. У юридичній науці категорія ризику присутня в цивільному, господарському, кримінальному, фінансовому, інвестиційному, адміністративному праві тощо.

Важко заперечити те, що вітчизняний фондовий ринок характеризується високим ступенем ризику. Це позначається на діяльності ІСІ, що приховує в собі ризик, який практично неможливо спрогнозувати. На роботу ІСІ впливають об’єктивні чинники (кон’юнктура фондового ринку, політична ситуація, нестабільність вітчизняного законодавства, глобальна економічна ситуація тощо).

Мінімізація ризиків

Компанії з управління активами (далі – КУА) виконують комплекс функцій щодо: аналізу активів, які належать ІСІ, та активів, у які планується здійснити інвестування; моніторингу вартості активів, проведення розрахунку ризиків при здійсненні інвестування активів, що належать ІСІ; розрахунку дохідності та ризиковості інвестиційного портфеля ІСІ. При цьому КУА мають приймати рішення, які не спричиняють виникнення необґрунтованих ризиків для інвесторів. Важливу роль при цьому відіграє саме обґрунтованість ризику і оцінка управителем можливостей його мінімізації.

Якщо проведення розрахунку ризиків при інвестуванні активів, що належать ІСІ, ставить під загрозу інтереси інвесторів ІСІ, може суттєво перевищувати можливий позитивний результат інвестування, то здійснення такої операції неприпустиме. Для уникнення непорозумінь зауважимо, що КУА в жодному разі не зобов’язані приймати лише ті інвестиційні рішення, які принесуть прибуток інвесторам. Професійний характер КУА має мінімізувати вплив різних чинників на діяльність ІСІ.

Види ІСІ

Категорія ризику виступає критерієм поділу вітчизняних ІСІ на види (диверсифіковані та недиверсифіковані). Так, ІСІ вважається диверсифікованим, якщо одночасно відповідає таким вимогам: кількість цінних паперів одного емітента в активах ІСІ не перевищує 10% загального обсягу цінних паперів відповідного випуску; сумарна вартість цінних паперів, що становлять активи ІСІ в кількості, більшій, ніж 5% загального обсягу їх емісії, на момент їх придбання не перевищує 40% вартості чистих активів ІСІ; не менше 80% загальної вартості активів ІСІ становлять грошові кошти, ощадні сертифікати, облігації підприємств та облігації місцевих позик, державні цінні папери, а також цінні папери, що допущені до торгів на фондовій біржі. ІСІ, які не мають усіх ознак диверсифікованого ІСІ, є недиверсифікованими (ст. 4 Закону “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)” від 15.03.2001 р. № 2299-III (далі – Закон “Про ІСІ”).

З погляду операційної структури ІСІ бувають відкриті, закриті та інтервальні. Інвестор відкритого ІСІ має право продати (купити) його іцінні папери в будь-який робочий день. Законодавство містить високі вимоги до оборотоздатності активів таких ІСІ. Внаслідок цього відкриті ІСІ найменш ризикові.

Проміжне місце між відкритими та закритими займають інтервальні ІСІ. Так, ІСІ належить до інтервального типу, якщо він (або КУА) бере на себе зобов’язання здійснювати на вимогу інвесторів викуп цінних паперів, емітованих цим ІСІ (або компанією з управління його активами), протягом обумовленого у проспекті емісії строку (інтервалу). Згідно з ч. 3 ст. 4 Закону “Про ІСІ” проспект емісії ІСІ інтервального типу має передбачати порядок визначення дати початку та закінчення інтервалу, періодичність інтервалу (не рідше одного разу на рік та не частіше одного разу у квартал), тривалість інтервалу (не менше десяти робочих днів протягом року та не менше одного робочого дня протягом кожного інтервалу). Порівняно з відкритими інтервальні ІСІ мають менш зарегульовану структуру активів. Нарешті, найризикованішими є закриті ІСІ, цінні папери яких мають обмежену ліквідність.

Законодавче обмеження придбання цінних паперів ІСІ органами державної влади та місцевого самоврядування також можна пояснити ризиковістю правовідносин з управління ними, а не відокремленістю державної та комунальної власності від майна фінансових установ. Адже облігації місцевих позик та державні цінні папери можуть входити до складу активів ІСІ.

ІСІ вирізняється детальною правовою регламентацією, що обумовлюється диверсифікацією (мінімізацією і розподілом) ризиків. Вона здійснюється в інтересах акціонерів (учасників) ІСІ і має на меті унеможливити порушення їхніх прав. Ризик визначається напрямами інвестиційної діяльності ІСІ. Своєю чергою, інвестиційна діяльність ІСІ обумовлюється його інвестиційною декларацією – документом, що є складовою частиною регламенту та додатком до договору з КУА, у якому визначаються основні напрями та обмеження інвестиційної діяльності ІСІ.

Джерело активів

Ризиковість ІСІ пов’язана також із джерелом його фінансування. Нагадаємо, що активи ІСІ становлять сукупність майна, корпоративних прав та вимог, сформовану за рахунок коштів спільного інвестування (коштів, внесених засновниками корпоративного інвестиційного фонду та залучених від інвесторів ІСІ, доходів від здійснення операцій з активами ІСІ, доходів, нарахованих за активами ІСІ, інших доходів від діяльності ІСІ: процентів за позиками, орендних (лізингових) платежів тощо).

На практиці основним джерелом формуванням активів ІСІ є кошти спільного інвестування, левову частку яких складають грошові кошти, залучені від інвесторів ІСІ. За загальним правилом КУА ІСІ не мають права залучати позичковий капітал. Це дозволяється здійснювати лише з метою викупу цінних паперів ІСІ при недостатності його грошових коштів. КУА під час провадження діяльності з управління активами ІСІ не має права брати позику або кредит, що підлягає поверненню за рахунок активів ІСІ, в обсязі більше 10% вартості чистих активів ІСІ на строк понад три місяці з метою, іншою, ніж використання цих коштів для викупу цінних паперів ІСІ (п. 5 ч. 2 ст. 30 Закону “Про ІСІ”). Залучення позичкових коштів здатне збільшувати дохідність ІСІ, оскільки дає додаткові можливості для інвестування. Водночас при негативному розвитку подій воно збільшує ризик діяльності зі спільного інвестування.

Практика діяльності окремих вітчизняних ІСІ яскраво демонструє високий ступінь ризику їхньої роботи. Зокрема, як вбачається з даних, розміщених на сайті ТОВ “КУА “ПІОГЛОБАЛ Україна”, станом на 16 жовтня 2010 р. вартість чистих активів на одну акцію ВАТ “ЗНКІФ Преміум-фонд Металургія-Машинобудування” складала 217,29 грн. при номінальній вартості акцій 1 тис. грн., а дохідність КІФ з 9 квітня 2008 р. становить -78,27%. Проблему ускладнює те, що аналогічні випадки поступово створюють тенденцію розвитку вітчизняного ринку спільного інвестування.

Законодавче регулювання ризиків

Цілком зрозуміло, що ризиковість діяльності зі спільного інвестування не могла не знайти відображення в чинному законодавстві. На законодавчому рівні спроба врегулювати ризикові відносини з управління ІСІ була здійснена в Законі України “Про рекламу” від 03.07.1996 р. № 270/96-ВР, відповідно до ст. 25 якого рекламодавцям реклами цінних паперів заборонялось вказувати розмір доходу, який передбачається одержати за цінними паперами, крім випадків, коли його необхідно вказувати, та використовувати інформацію про дохід за цінними паперами або величину отриманого емітентом у минулому прибутку без вказівки на те, що цей прибуток не є гарантією отримання доходів у майбутньому. Ця норма закріплена в першу чергу для врегулювання реклами цінних паперів ІСІ. До її прийняття в рекламі ІСІ нерідко зазначали розмір доходу, який передбачали одержувати в майбутньому.

Згідно з п. 1.20 Розділу 5 Положення про особливості здійснення діяльності з управління активами інституційних інвесторів, затвердженого рішенням ДКЦПФР від 02.11.2006 р. № 1227, КУА під час провадження діяльності з управління активами ІСІ не мають права запевняти учасників ІСІ у беззаперечному отриманні доходу від придбаних цінних паперів ІСІ (чи його певного розміру) або у відсутності збитків від інвестування в цінні папери, робити заяви, які можуть бути розцінені як гарантії зазначеного.

Про важливість принципу розподілу ризиків свідчить його закріплення в європейському законодавстві. Зокрема, ст. 1 (2) Директиви Ради 85/611/ЄЕС “Про узгодження законів, підзаконних та адміністративних положень, що стосуються інститутів спільного (колективного) інвестування в цінні папери, що підлягають обігу (ICI)”, визначаючи поняття інвестиційного фонду, прямо вказує на принцип розподілу ризиків.

Не містить принципу розподілу ризиків визначення діяльності з управління активами інституційних інвесторів, наведене в ст. 18 Закону України “Про цінні папери та фондовий ринок” від 23.02.2006 р. № 3480-IV, згідно з якою діяльність з управління активами інституційних інвесторів – це професійна діяльність учасника фондового ринку – КУА, що провадиться нею за винагороду від свого імені або на підставі відповідного договору про управління активами інституційних інвесторів.

На нашу думку, принцип розподілу ризику має знайти відображення в чинному законодавстві України при визначенні понять “діяльність зі спільного інвестування” та “ІСІ”. Проведений аналіз свідчить про ризиковий характер такої діяльності та необхідність посилення уваги законодавця до категорії ризику при розробці та прийнятті правових актів, що регламентують діяльність ІСІ.

Олександр СЛОБОДЯН (Правовий тиждень, № 14, 15 квітня 2011)

Стаття опублікована у вівторок, 19.04.2011, у категорії Право, суди, Фінанси. Ви можете відслідковувати відповіді на цю статтю за допомогою RSS 2.0.

Написати відповідь


× дев'ять = 45